ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників

В С Т А Н О В И В:

          Рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2006р. (суддя Чорна Л.В.) позов задоволено. Постановлено виселити приватного підприємця ОСОБА_1  з приміщення акціонерного товариства закритого типу “Конвалія”, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства закритого типу “Конвалія” 85 грн. державного мита та 118 грн. інформаційних.

          Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.08.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого -судді Зеленіної Н.І., суддів Агрикової О.В., Корсакової Г.В.) рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2006р. скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Акціонерному товариству закритого типу “Конвалія” до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про виселення Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 з приміщення АТЗТ “Конвалія”, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Також постановлено стягнути з Акціонерного товариства закритого типу “Конвалія” на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1,   42, 50 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

          В своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.08.2006р. і залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2006р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, ст.ст. 759, 763, 765, 781, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 48 Закону України “Про власність”, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 84 Господарського процесуального кодексу України.  Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

        Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.04.2001р. сторонами укладено договір оренди нежитлового приміщення та майна в АДРЕСА_1, загальною площею 76, 56 м², терміном на 5 років, згідно умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове володіння вказане приміщення. Також відповідно до умов договору, приміщення та майно повинні бути передані та прийняті протягом 30 днів з моменту укладання договору. Згідно висновків позивача термін дії договору оренди скінчився 27.04.2006р. Неповернення відповідачем орендованого приміщення після закінчення вказаного терміну послужило причиною звернення з позовом до господарського суду. Відповідач, заперечуючи проти позову, послався на ту обставину, що передача вказаного приміщення і майна йому в тимчасове використання відбулась лише 30.04.2002р. і саме з цієї дати згідно його доводів і має обраховуватись п'ятирічний строк дії договору оренди.

          Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що сторонами по справі не було надано до суду доказів передачі приміщення та майна по акту, а сторони заявили, що такого акту складено не було; доказів виконання відповідачем вимог ст.766 Цивільного кодексу України до суду не подано; по справі №33/17-01 за позовом відповідача до позивача про звільнення орендованого приміщення, передачу його в оренду, стягнення пені та збитків в частині непередачі відповідачеві приміщення провадження у справі припинено; пеня за прострочення передачі приміщення главою 58 Цивільного кодексу України не передбачена; до укладення договору оренди від 27.04.2001р. сторонами укладався договір від 02.04.2001р. на частину спірного приміщення площею 30, 3 м² (торгівельний зал) строком на 1 місяць, однак акт прийому-передачі при цьому також не складався; договір від 27.04.2001р. був укладений у зв'язку з фактичним використанням відповідачем і решти приміщення площею  40 м², за оренду якого відповідачем здійснювалась оплата, що підтверджує факт прийняття відповідачем приміщення в оренду та користування ним з дня укладення договору; рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2001р. у справі №261/2-01 про визнання договору оренди недійсним та повернення майна власнику договір оренди від 27.04.2001р. визнано неукладеним, а провадження у справі припинено; постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2002р. зазначене рішення скасовано, в позові відмовлено, а факт вчасної передачі приміщення в оренду та користування ним відповідачем встановлено вказаною постановою; у позивача був відсутній намір продовжувати договір на наступний термін, що підтверджується листами -повідомленнями від 06.03.2006р. та від 21.03.2006р. За вказаних обставин місцевий господарський суд дійшов до висновків, що договір закінчив свою дію 27.04.2006р., а відтак відповідач зобов'язаний звільнити приміщення, тобто позов підлягає задоволенню.

          Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду зазначивши в своїй постанові, що факт неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань по договору оренди від 27.04.2001р. в частині своєчасної передачі приміщень відповідачеві встановлений в рішеннях Господарського суду Київської області від 30.05.2002р. у справі №33/17-01, від 23.07.2002р. у справі № 231/4-02; в постановах Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2003р. у справі № 33/17-01, від 24.12.2002р. у справі № 231/4-02, натомість місцевий господарський суд, в порушення вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, вдався до перегляду раніше прийнятих судових рішень, та, в порушення приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не надав належної правової оцінки обставинам порушення провадження у вказаних справах, змісту позовних вимог та прийнятим у зазначених справах судовим рішенням, що, в свою чергу, призвело до невідповідності висновків, покладених в основу оскарженого рішення, обставинам справи. Також як зазначено в постанові апеляційного господарського суду, з врахуванням дати фактичної передачі орендованого приміщення в користування відповідачеві, строк дії договору оренди закінчується 30.04.2007р., а відтак позовні вимоги про виселення відповідача з орендованого приміщення у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди від 27.04.2001р. є безпідставними та необґрунтованими, і не підлягають задоволенню.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 111⁹ ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.4³, 4⁷, 43, 101 ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази і дав правильну юридичну оцінку встановленим обставинам справи.

Так, суд апеляційної інстанції за відсутності інших доказів, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору оренди, правомірно послався на рішення господарських судів у справах №33/17-01 та №231/4-02, якими встановлено що з урахуванням дати фактичної передачі орендованого приміщення в користування відповідачу строк дії договору оренди має закінчуватись у квітні 2007р., а відтак позовні вимоги про виселення відповідача з орендованого приміщення у зв'язку, як вважає позивач, із закінченням терміну дії договору ореди від 27.04.2001р. є безпідставними та необґрунтованими.

Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на положеннях чинного законодавства  і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹ п.1, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

        Касаційну скаргу Акціонерного товариства закритого типу “Конвалія” залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 03.08.2006р. у справі № 125/8-06 Господарського суду Київської області -без змін.

Головуючий                                                                            Г. Кравчук

С у д д і                                                                                     Г. Мачульський

                                                                                                                                                                                                                                            В. Шаргало