ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2006 р. | № 2-20/2823-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого Т.Г. Гоголь Л.І. Рогач |
за участю представників: |
позивача | Васькін І.А. |
відповідача відповідача третьої особи | не з’явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином не з’явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином Аметов. С.Д. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Державного підприємства “Первомайський виноробний завод” |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року |
у справі | №2-20/2823-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим |
за позовом | Державного підприємства “Первомайський виноробний завод” |
до третя особа | - Фонду державного майна України - Товариства з обмеженою відповідальністю Завод “Первомайський” Фонд майна Автономної Республіки Крим |
про | визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.12.2002р. |
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Державне підприємство “Первомайський виноробний завод”- звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу матеріальних оборотних засобів, укладеного відповідачами 29.12.2002р., та здійснення реституції за ним, мотивуючи позовні вимоги статтями 207 та 208 Господарського кодексу України з підстав вчинення договору з порушенням норм законодавства (пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1266 від 29.09.2002р. “Про затвердження порядку здійснення контролю за обігом спирту”, статті 1 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів) та за відсутності у суб’єктів угоди відповідної господарської компетенції. Позивач вважає порушеними його охоронювані права, передбачені статтями 44, 48, 147 Господарського кодексу України.
Відповідачі заперечували позов, зазначаючи, що оспорювана угода здійснена відповідно до статей 4 та 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (із змінами та доповненнями) та Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів, затвердженого Постановою кабінету Міністрів України від 10.08.1995р. № 629 з огляду на компетенцію Фонду державного майна України як орендодавця державного майна.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.03.2006 року (суддя Луцяк М.І.) у задоволенні позову відмовлено повністю; рішення мотивовано укладенням спірного договору в порядку викупу оборотних матеріальних засобів, передбаченого пунктом 1 абзацу 2 статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та недоведеністю позивачем порушень його прав в зв’язку з відсутністю його майнових вимог на відчужене майно та повноважень контролюючого органу щодо обігу та реалізації спирту. Також судом зазначено про відсутність правових підстав для застосування до договору, укладеного та виконаного до набрання чинності Господарським кодексом України, статей 207, 208 Господарського кодексу України.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року (судді: Латиніна О.А. – головуючий, Антонова І.В., Лисенко В.А.) рішення суду першої інстанції залишено без змін з огляду на правомірність його висновків про необґрунтованість доводів позивача щодо порушення оспорюваною угодою його прав та охоронюваних законом інтересів та про відсутність правових підстав для недійсності договору за статтями 207, 208 Господарського кодексу України.
Апеляційною інстанцією відхилено посилання представника позивача в суді апеляційної інстанції на статтю 48 Цивільного кодексу Української РСР в якості додаткових правових підстав недійсності угоди з посиланням на статтю 101 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
При цьому позивач посилається на невідповідність висновків судів про відсутність порушень оспорюваним договором його прав та інтересів статті 37 Закону Української РСР “Про власність”, статтям 5, 13 Закону України “Про підприємництво”. Також заявник в касаційній скарзі наголошує на тому, що судами попередніх інстанції в порушення норм Господарського процесуального кодексу України не було надано правової оцінки недійсності договору згідно статті 48 Цивільного кодексу Української РСР та наявності чи відсутності тих обставин, на які покликався позивач, а саме: відповідності змісту договору вимогам закону, правоздатності сторін за договором.
Відповідач –Товариство з обмеженою відповідальністю “Завод Первомайський” –відзив на касаційну скаргу не подав, не скористався правом на участь представника в судовому засіданні.
Відповідач –Фонд державного майна України –заявив про розгляд скарги за відсутності його представника, доводи касаційної скарги підтримав повністю.
Третя особа на стороні відповідача –Фонд майна Автономної Республіки Крим –відхилив доводи касаційної скарги, посилаючись на укладення договору купівлі-продажу в межах наданих повноважень.
Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Як встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 29.12.2002 р. відповідачами був укладений договір оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу державного підприємства “Первомайський виноробний завод” (позивача) –цеху коньячного виробництва № 2, відповідно до умов якого Фонд державного майна України передав ТОВ “Завод Первомайський” в строкове платне користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу позивача –цех коньячного виробництва № 2 у Сімферопольському районі АРК, с. Первомайське, вул. Дяченко, 5 строком на п’ять років.
Також судами досліджено, що 29.12.2002р. Фондом державного майна України –продавцем та ТОВ “Завод Первомайський” –покупцем було укладено договір купівлі-продажу оборотних засобів, за яким продавець передавав у власність покупця оборотні матеріальні засоби, що входили до складу структурного підрозділу цілісного майнового комплексу ДП “Первомайський виноробний завод” (стаття 1 Договору).
Виконання вказаного договору відбулося за актом прийому-передачі від 29.12.2002р., за яким оборотні матеріальні засоби передано позивачем ТОВ “Завод Первомайський” згідно переліку до акту, в тому числі спирти коньячні загальною балансовою вартістю 65 245,35грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції покликався на встановлений у ході розгляду справи зміст правовідносин сторін, як таких, що виникли внаслідок викупу орендарем оборотних матеріальних засобів у вповноваженого державою органу відповідно до договору оренди цілісного майнового комплексу; права та обов’язки сторін за таким договором регулюється статтею 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та Порядком викупу орендарем оборотних матеріальних засобів, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 10.08.1005р. № 629.
Встановивши, що спірний договір було укладено та виконано до набрання чинності Господарським кодексом України, господарські суди відмовили у задоволенні позовних вимог з мотивів незастосування положень даного Кодексу до спірних правовідносин; з огляду на обраний позивачем спосіб захисту його прав та інтересів суди також дійшли висновку про необґрунтованість доводів позивача про порушення таких прав та інтересів.
Судова колегія вважає судові рішення такими, що суперечать статті 43 Господарського процесуального кодексу України, що передбачає всебічний, повний та об’єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, за наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Таким чином, в разі задоволення позовних вимог зміст прийнятого рішення повинен спрямовуватись на відновлення порушених прав позивача у зазначений ним спосіб та впливати на них.
Позивач обрав спосіб захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів шляхом визнання недійсним договору, та шляхом застосування двосторонньої реституції за цим договором.
Зазначаючи про відсутність порушених майнових прав та інтересів позивача, суди не дослідили умови договору та акт прийому-передачі оборотних засобів, які визначають особу, у чиєму володінні знаходились вказані оборотні матеріальні активи до їх передачі, не з’ясували, в якому порядку буде відбуватись реституція в разі визнання угоди недійсною та кому буде повернуто в такому випадку спірне майно, тобто, чи спричинить задоволення майнових вимог відновлення майнових прав позивача.
З’ясовуючи відповідність змісту договору чинному законодавству, господарський суд повинен встановити суть правовідносин, що склались між сторонами, та норми законодавства, які визначають права та обов’язки сторін за договором.
Судова колегія погоджується також з доводами позивача, що вирішуючи спір про визнання договору недійсним з підстав невідповідності його чинному законодавству, господарські суди повинні дослідити правову природу спірного договору, перевірити зміст прав та обов’язків сторін за цим договором та з’ясувати його відповідність нормам, вказаним позивачем у позовній заяві.
Натомість місцевим господарським судом всупереч статті 43 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини, що є істотними для правильного вирішення спору, не з’ясовано.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядаючи справу, недоліки рішення суду першої інстанції не виправив.
Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Разом з тим, оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають за вище вказаних підстав.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного підприємства “Первомайський виноробний завод” задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 року у справі № 2-20/2823-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.03.2006 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Т. Гоголь
Л. Рогач