ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2006 р. | № 2-30/1810.1-2006(2-16/6805-05) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого Т.Г. Гоголь Л.І. Рогач |
за участю представників: |
позивача | не з’явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) |
відповідача | Рухлін І.О., дов. від 05.06.2006р. № 252-Д |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства “Крименерго” в особі Сімферопольського району електричних мереж |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.05.2006 року |
у справі | № 2-30/1810.1-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим |
за позовом | Державного сільськогосподарського підприємства “Агропромкомбінат “Виноградний” |
до | Відкритого акціонерного товариства “Крименерго” в особі Сімферопольського району електричних мереж |
про | визнання недійсними додаткової угоди від 15.05.2003р. та додатку № 4.2 до договору про постачання електричної енергії від 11.03.2003р. |
ВСТАНОВИВ:
Державне сільськогосподарське підприємство “Агропромкомбінат “Виноградний” звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсною додаткової угоди від 13.05.2003р. та додатку № 4.2 від 24.02.2004р. до договору на постачання електричної енергії від 11.03.2003р. № 8.
Позивач обґрунтовував позовні вимоги невідповідністю додаткової угоди від 13.05.2003р. вимогам пункту 7.26 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики України № 928 від 22.08.2002р., який передбачає, що перевищення договірних (граничних) величин визначається по оперативних документах споживача й електропередавальної організації й фіксується відповідним актом; що п’ятикратна вартість різниці між обсягами фактично спожитої й договірної (граничної) величини електричної енергії, а також п’ятикратна вартість різниці між найбільшою величиною потужності, зафіксованою протягом розрахункового періоду і договірною (граничною) величиною потужності зараховується на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії по регульованому тарифу, зазначаючи, що вищевказані положення відсутні в додатковій угоді.
Також позивач зазначав, що додаток № 4.2. від 24.02.2004р. до договору про поставку електричної енергії підписано не уповноваженою особою, в зв’язку з чим він не відповідає вимогам підпункту 10 пункту 6.2 Правил.
За поданими уточненнями до позовної заяви оспорювані угоди підлягають визнанню недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з мотивів відповідності додаткової угоди та додатку до договору нормам законодавства та подальшим схваленням додатку до договору позивачем шляхом проведення розрахунків у визначеному додатком порядку.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.03.2006р. (суддя Ловягіна Ю.Ю.) позов задоволено в повному обсязі: визнано недійсними з моменту вчинення оспорювану додаткову угоду на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР в зв’язку з невідповідністю її пункту 7.26. Правил користування електричною енергією та додаток до договору з мотивів суперечності його пункту 2 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України з огляду на підписання не уповноваженою особою та відсутності дій позивача, що свідчать про визнання ним цього додатку; з відповідача на користь позивача стягнуто 203 грн. судових витрат.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.05.2006р. (судді: Плут В.М. –головуючий, Щепанська О.А., Гонтар В.І.) рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на статтю 48 Цивільного Кодексу Української РСР, статті 203 та 215 Цивільного Кодексу України.
В касаційній скарзі ВАТ “Крименерго” просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Скаржник зазначає про порушення судами при прийнятті оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права, а саме статей 207, 209 Господарського кодексу України, статей 216, 236, 241 Цивільного кодексу України, статей 35, 43 Господарського процесуального України, законодавства, що регулює правовідносини у сфері електропостачання.
Позивач не надіслав письмовий відзив по суту касаційної скарги та не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення вказаним вимогам відповідають не в повному обсязі з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є відповідність укладених сторонами додаткової угоди та додатку до договору вимогам законодавства, чинного на момент їх укладення.
Угоду може бути визнано недійсною тільки з підстав, визначених законодавством.
Загальні підстави та наслідки недійсності угод, укладених до 31.12.2003р., передбачено статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР, а правочинів (договорів), укладених після 01.01.2004р. –статтею 215 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України.
За частиною 1 статті 48 Цивільного кодексу України недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги. додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Підставою недійсності господарського зобов’язання за статтею 207 Господарського кодексу України є його невідповідність вимогам закону, вчинення з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, укладення зобов’язання с порушенням господарської компетенції (правосуб’єктності).
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами було укладено договір про поставку електричної енергії від 11.03.2003р. № 8 з додатками 1, 2, 2.1, 3, 4 до нього, предметом якого є умови та порядок поставки електроенергії та її оплата споживачем.
Також судами встановлено, що договір та додатки до нього підписано Абраменковим Ю.І. на підставі довіреності , дійсної протягом одного місяця, починаючи з 10.03.03р.
Також 13.05.2003р. сторонами було підписано додаткову угоду про корегування постачальником договірної (граничної) величини споживання електричної енергії, у якій зазначено, що вона є невід’ємною частиною договору та адресована абоненту № 8.
Дослідивши зміст вищевказаної додаткової угоди, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про її недійсність за статтею 48 Цивільного кодексу Української РСР, статтями 203, 215 Цивільного кодексу України з огляду на її невідповідність пункту 7.26 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 928 від 22.08.2002р., в зв’язку з відсутністю у ній положень, передбачених вищевказаним пунктом Правил (порядку фіксації перевищення договірних (граничних) величин споживання електричної енергії та перевищення граничного рівня потужності), а також у зв’язку із не зазначенням у додатковій угоді реквізитів основного договору сторін.
Однак вказаний висновок місцевого та апеляційного суду ґрунтується на неправильному застосуванні вище перерахованих норм цивільного законодавства, оскільки сама по собі відсутність у тексті угоди певних положень чинного законодавства не означає суперечності цієї угоди цим положенням; зміст угоди (правочину) визначається за домовленістю сторін, а правові наслідки відсутності у договорі певних умов підлягають застосуванню судом з огляду на визначення цих умов як істотних для конкретного виду договору.
Також вказані норми Цивільного кодексу не містять такої підстави для визнання додаткової угоди недійсною, як не зазначення у ній вказівки на основну угоду, такий недолік може мати правове значення при з’ясуванні можливості застосування цієї додаткової угоди для врегулювання певних правовідносин сторін.
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права у цій частині є обґрунтованими.
Судами під час розгляду справи встановлено також, що сторонами 24 лютого 2004р. було підписано додаток № 4.2. до договору № 8 від 11.03.2003р.; вказаний додаток зі сторони позивача підписав Абраменков Ю.І., що діяв без належних повноважень, що суперечить пункту 2 статті 203 Цивільного кодексу України та пункту 1 статті 207 Господарського кодексу України. Доводи про наступне схвалення юридичною особою –позивачем цього додатку судами відхилено з огляду на відсутність належних та допустимих доказів такого схвалення, позаяк здійснюючи розрахунки, на які покликається відповідач, позивач виконував пункт 3.1. угоди від 11.03.2003р., виконання будь-яких інших пунктів додатку відповідачем не наведено.
Таким чином, судові рішення у цій частині ґрунтуються на встановлених обставинах щодо підписання оспорюваного додатку неуповноваженою особою, що є законодавчо обумовленою підставою для його недійсності, та недоведеності подальшого схвалення його позивачем.
Доводи відповідача у цій частині стосуються обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій та оцінки наданих сторонами у їх підтвердження доказів, тобто виходять за межі повноважень, наданих касаційній інстанції. Отже, касаційна скарга відповідача в частині неправомірного визнання судами недійсним додатку 4.2 від 24.02.2004р. до угоди № 8 від 11.03.2003р. не підлягає задоволенню.
За результатами розгляду касаційної скарги касаційна інстанція має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково та прийняти нове рішення.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 2 частини 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Крименерго” в особі Сімферопольського району електричних мереж задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.05.2006р. у справі №2-30/1810.1-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.03.2006р. скасувати в частині визнання недійсною додаткової угоди від 13.05.2003р.
В цій частині у позові відмовити.
У решті рішення та постанову залишити без змін.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Т. Гоголь
Л. Рогач