ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 вересня 2006 р. | № 10/547/05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Муравйова О.В. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргала В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” в особі Миколаївської філії банку |
на постанову від | Одеського апеляційного господарського суду 20.06.2006р. |
у справі господарського суду | № 10/547/05 Миколаївської області |
за позовом | Акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” в особі Миколаївської філії банку |
до | 1). Сільськогосподарського виробничого кооперативу “Агрофірма “Миг-СервІс-Агро” 2). Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Миг-Сервіс” |
про | стягнення 557 729, 51 грн., |
за участю представників
- позивача: | 1). Лупенка Р.С. (довіреність ВСХ №131301 від 19.05.06р.), 2). Ткаченка О.В. (довіреність ВСО №023402 від 09.01.06р.,) |
- відповідача-1: | Гусева М.М. (довіреність від 20.12.05р.), |
- відповідача-2: | Гусева М.М. (довіреність від 20.12.05р.), - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.03.2006р. (суддя Горобченко Д.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Сидоренко М.В., суддів Таценко Н.Б., Мишкіної М.А.) в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані рішення і постанову та прийняти нове рішення, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 215, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 173, 198 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34, 58 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить залишити рішення і постанову господарських судів попередніх інстанцій без змін, а скаргу без задоволення, зазначивши, що він звертався до позивача з пропозицією на укладення саме довгострокового кредиту, внаслідок чого було підписано додаткову угоду від 23.11.2004р. на подовження дії договору до 17.10.2007р., при цьому представник позивача, підписуючи вказану угоду, діяв в межах своїх повноважень та на підставі відповідної довіреності. Договірна процентна ставка в розмірі 18% річних сплачувалась за період з жовтня 2004р. по листопад 2005р. на загальну суму 102 589, 15 грн., однак через ненадання банком до головного управління сільського господарства та продовольства Миколаївської облдержадміністрації реєстрів позичальників, відповідач-1 не отримував часткову компенсацію і ніс збитки, внаслідок чого був вимушений на підставі ст. 538 Цивільного кодексу України зупинити виконання свого обов’язку по сплаті процентної ставки, про що листом від 12.12.2005р. за №216/1 попередив банк. Нездійснення сплати відсоткової ставки у розмірі 27% відповідач-1 аргументував дією кредитного договору до 17.10.2007р., що, згідно висновків відповідача-1, обумовлює відсутність порушень зобов’язань з його боку по поверненню кредиту, а отже –відсутність підстав для сплати цієї відсоткової ставки. Крім того, як зазначено у відзиві, несплата відсотків з 09.12.2005р. не стосується предмету спору по справі.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 також просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що строк користування кредитом ще не закінчився, а відповідно ст. 359 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави лише у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою.
Клопотання представника позивача про відкладення розгляду касаційної скарги не підлягає задоволенню згідно вимог ст.111-5 ГПК України, а відтак в його задоволенні відмовлено.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, за умовами кредитного договору №265, укладеного між сторонами 19.10.2004р. позивач зобов’язувався надати відповідачеві-1 кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в Національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 500 000 грн., а останній –прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачеві наданий кредит не пізніше 17.10.2005р. В забезпечення виконання зобов’язань відповідача-1 за кредитним договором між позивачем та відповідачем-2 був укладений іпотечний договір №68108 від 19.10.2004р., за умовами якого другий відповідач передав позивачеві в іпотеку нерухоме майно. Факт надання позивачем кредиту відповідачеві-1 підтверджується відповідними меморіальними ордерами №3 від 19.10.2004р., №1 від 24.11.2004р., №01 від 03.12.2004р. Згідно висновків позивача, внаслідок здійснення погашення відповідачем-1 кредитної заборгованості не в повному обсязі у останнього виникла заборгованість, яка склала станом на 15.12.2005р.суму 491 399, 68 грн. За порушення термінів повернення кредиту позивачем була нарахована відповідачеві-1 пеня у сумі 61 399, 83 грн. за період з 17.10.2005р. по 15.12.2005р., а також неустойка (штраф) у сумі 5 000 грн., а загальна сума заборгованості склала 557 729, 51 грн. Стягнення вказаної суми послужило причиною звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду. Відповідачі заперечили позовні вимоги, посилаючись на те, що у позивача відсутні правові підстави вимагати повернення кредиту із нарахуванням пені та неустойки, оскільки термін повернення кредиту за кредитним договором №265 від 19.10.2004р. спливає лише 17.10.2007р., так як строк повернення кредиту відповідно до укладеної до договору №265 від 19.10.2004р. додаткової угоди №1 від 23.11.2004р. був продовжений до вказаної дати. Крім того, відповідач-2 зазначив, що позивач має право на звернення стягнення на предмет застави, а не на грошові кошти.
Місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що згідно додаткової угоди №1 від 19.10.2004р. до кредитного договору №265 від 19.10.2004р. строк повернення отриманого відповідачем-1 кредиту спливає 17.10.2007р., а відтак місцевий господарський суд дійшов до висновків, що на день розгляду справи відповідачем-1 не порушені договірні зобов’язання в частині повернення отриманого кредиту, у зв’язку з чим не виникають перед позивачем й зобов’язання з боку відповідача-2. З врахуванням викладеного а також приписів ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України місцевий господарський суд визнав за необхідне повністю відмовити в задоволенні позову.
Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у відповідний термін, згідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Додаткова угода №1 від 23.11.2004р., недійсність якої є основною підставою, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог та доводів, викладених в касаційній скарзі, не визнана недійсною або нікчемною у встановленому законом порядку, а відтак фактично є дійсною та такою, що визначає додаткові права і обов’язки сторін за кредитним договором №265, укладеного між сторонами 19.10.2004р.
Посилання позивача в касаційній скарзі на нікчемність зазначеної угоди через недодержання письмової форми її укладання спростовуються обставинами, встановленими господарськими судами попередніх інстанцій щодо її укладання, а також наявністю засвідченої копії цієї угоди в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а відтак апеляційний господарський суд, визнавши звернення позивача до господарського суду фактичною відмовою позивача від свого зобов’язання за кредитним договором, дійшов правильного висновку щодо порушення позивачем приписів Цивільного кодексу України.
Що стосується посилань позивача в касаційній скарзі на недійсність додаткової угоди через неправомочність її підписання представником позивача, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ст.215 ч.1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст.203 ч.2 цього кодексу, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, а також те, що позивачем фактично не було доведено у встановленому законом порядку неправомірність дій представника позивача при підписанні додаткової угоди, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції що особа, яка вчинила спірний правочин, мала необхідний обсяг відповідних повноважень при підписанні додаткової угоди від 23.11.2004р. до кредитного договору №265.
Що стосується посилань особи що подала касаційну скаргу на порушення апеляційним господарським судом приписів ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні, тобто в даному випадку мова йде про право судді на об’єднання кількох справ, в разі наявності відповідних підстав для цього, яких ні місцевим, ні апеляційним судами встановлено не було.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
За вказаних обставин господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” в особі Миколаївської філії банку залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2006р. у справі №10/547/05 Господарського суду Миколаївської області –без змін.
Головуючий О. Муравйов
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало