ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

26 вересня 2006 р.

№ 7/70

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    М.В.Кузьменка

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Приватного малого підприємства “Дніпро-91”

на                         постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

                          від 20.06.2006р.

у справі             №7/70

за позовом        Дніпропетровського технікуму залізничного транспорту

до                         Приватного малого підприємства “Дніпро-91”

3-тя особа              Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській області,

про                       зобов’язання звільнити не житлове приміщення,

за участю представників сторін:

від позивача: Павленко І.П. –директор, Коновалов Ю.В. (довір.№1 від 06.03.06),

від відповідача: Зайцева В.М. –директор, Демиденко М.Т. (довір.№5 від 02.03.05),

від 3-тьої особи: не з’явився,

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровський технікум залізничного транспорту звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного малого підприємства “Дніпро-91” і просив суд зобов’язати останнього звільнити займане не житлове приміщення, що є у державній власності, площею 45 кв.м., розташоване за адресою: пр.Пушкіна, 77-а на першому поверсі будівлі спортивного залу технікуму.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач користується спірним не житловим приміщенням на підставі договору оренди державного майна від 01.11.2002р. №02, строк дії якого закінчився 31.12.2005р. До закінчення строку дії договору оренди у листопаді, грудні 2005 року, а також у січні 2006 року позивач попередив відповідача про наміри щодо припинення договірних відносин. У зв’язку із закінчення строку дії договору оренди відповідач орендоване приміщення не звільнив.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2006р. (суддя Коваль Л.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.06.2006р. (головуючий, суддя Неклеса М.П., судді Павловський П.П., Логвиненко А.О.), позов задоволено: зобов’язано відповідача у двадцятиденний термін з дня набрання рішенням законної сили звільнити  не житлове приміщення, площею 45 кв.м., розташоване за адресою: пр.Пушкіна, 77-а на першому поверсі будівлі спортивного залу Дніпропетровського технікуму залізничного транспорту.

Ухвалюючи судові акти у даній справі, суди двох інстанцій керувалися положенням ст.291 ГК України, ст.ст.764, 785 ЦК України та виходили з того, що у зв’язку з  припиненням дії договору оренди із закінчення строку, на який його було укладено, і за наявності заперечення орендодавця –позивача щодо продовження договірних відносин, відповідач зобов’язаний звільнити займане ним не житлове приміщення, яке є предметом договору оренди від 01.11.2002р. №2, укладеного між сторонами даного спору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами норм матеріального права та неповним з’ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник стверджує про те, що відповідач не підлягає виселенню з займаного приміщення, бо договірні відносини фактично тривають, оскільки відповідач не отримав відповіді від  РВ ФДМУ по Дніпропетровській області, який, на думку скаржника, є належним орендодавцем, а відтак договір оренди є поновленим на невизначений строк на тих же умовах. Скаржник також наполягає на тому, що позивач, з огляду на приписи Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, не є належним орендодавцем.

Позивач та  Регіональне відділення ФДМУ надіслали відзиви на касаційну скаргу відповідача, в яких просять оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

також надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржувані рішення та постанову

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що  не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.4 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.151 ЦК УРСР договір (багатостороння угода) є однією з підстав виникнення зобов’язань.

При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами було укладено договір оренди державного майна №2 від 01.11.2002р., відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в орендне користування  окреме індивідуально визначене майно –приміщення, площею 45 кв.м., розташоване за адресою: м.Дніпропетровськ, пр.Пушкіна, 77-а, на першому поверсі в добудові до корпусу №1, що знаходиться на балансі орендодавця.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним.

Враховуючи, що права і обов’язки у сторін вказаного договору оренди виникли до набрання чинності Господарським та Цивільним кодексами України та продовжували існувати після набрання ними чинності, та з огляду положення на п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України та п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до цих правовідносин застосовуються положення вказаних Кодексів.

Відповідно до 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 ГК України).

В силу ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до п.11.1 договору оренди строк його дії один рік –з 01.01.2003р. по 01.01.2004р. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 11.5 договору).

Судами встановлено, що оскільки 01.01.2004р. у зв’язку із закінчення строку дії договору оренди орендні відносини між позивачем та відповідачем не припинилися, жодна із сторін договору оренди не висловила заперечень щодо продовження договірних відносин, то договір поновив дію на строк, який був раніше встановлений договором. Отже, договір оренди поновив дію до 01.01.2005р., а потім –до 01.01.2006р.

Згідно з пунктами 5.7 та 10.1. договору, орендар зобов’язаний після закінчення терміну оренди (припинення договору) повернути орендодавцю орендоване майно в термін 3 діб у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”  у  разі  відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну  умов  договору  оренди  протягом  одного  місяця  після закінчення  терміну дії договору він вважається продовженим на той самий  термін  і  на  тих  самих  умовах,  які  були   передбачені договором.

Судами встановлено, що на виконання зазначеної норми, позивач листами від 23.11.2005р. №884, від 23.12.2005р. №957, від 11.01.2005р. №985 повідомив відповідача про те, що термін дії договору оренди закінчився та продовжений на новий строк не буде.

В силу п.2 ст.26 та п.1. ст.27 названого Закону та ст.291 ГК України, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов’язаний повернути орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, обумовленому у договорі.

Враховуючи, що дія договору оренди закінчилася 31.12.2005р., і позивач заперечував проти продовження орендних відносин з відповідачем, колегія суддів погоджується з висновками судів двох інстанцій про безпідставне зайняття відповідачем спірного нежилого приміщення.

Доводам відповідача, якими він заперечував заявлений позов та обґрунтовує касаційну скаргу, судами двох інстанцій надана належна правова оцінка, за наслідками якої вони були підставно відхилені.

Зокрема, судами двох інстанцій правомірно відхилені доводи відповідача відносно того, що Дніпропетровський технікум залізничного транспорту не є належним позивачем, оскільки він, за твердженням скаржника, не уповноважений на самостійне укладення договору оренди.

Так, договір оренди укладено безпосередньо між позивачем –Дніпропетровським технікумом залізничного транспорту та відповідачем. Згідно приписів ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” на час укладення договору оренди позивач був та залишається належним орендодавцем щодо не житлового приміщення –об’єкта оренди, бо його площа не перевищує  200 кв.м.  

Окрім того, приміщення у складі будівлі спортзалу знаходиться на балансі позивача (інвентарна картка №04 обліку основних засобів в бюджетних установах).

В силу ч.1 ст.37 Закону України “Про власність” майно, що є державною власністю і закріплене за  державним підприємством,  належить  йому  на  праві  повного  господарського відання, крім випадків,  передбачених  законодавством  України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє,   користується   та  розпоряджається  зазначеним  майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії,  які  не  суперечать  закону  та цілям  діяльності  підприємства.  До  права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо  інше  не встановлено законодавчими актами України.

Згідно ч.1, 2 ст.4 названого Закону власник  на   свій   розсуд   володіє,   користується   і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна  будь-які  дії, що  не  суперечать  закону.  Він  може  використовувати  майно для здійснення  господарської  та   іншої   не   забороненої   законом діяльності,  зокрема  передавати  його  безоплатно  або за плату у володіння і  користування,  а  також  у  довірчу  власність  іншим особам.  

Отже, посилання відповідача на звернення з пропозицією до Фонду державного майна України,  як до належного, на його думку, орендодавця,  є необґрунтованим.

Також суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що твердження відповідача про поновлення договору оренди на невизначений строк не ґрунтуються на законі. Так, відповідно до ч.1 ст.777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов’язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими  особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк,  зобов’язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Разом з тим, судами встановлено, що на час вирішення спору в суді орендоване не житлове приміщення в оренду іншим особам не передане. Тому посилання відповідача на належне йому переважне право на оренду спірного приміщення є передчасним, а переважне право не є порушеним.

Помилковим є посилання скаржника й на положення ст.782 ЦК України, оскільки відмова від договору найму має місце лише на час його дії,  а не після  закінчення терміну оренди, визначеного умовами договору та відповідно до вимог закону.

Підставно не прийнято судами двох інстанцій й посилання відповідача, як на підставу для припинення провадження у справі, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2005р. у іншій справі №20/63, оскільки вказаним рішенням Дніпропетровському технікуму залізничного транспорту було відмовлено в позові до ПМП “Дніпро-91” про стягнення орендної плати та виселення з підстав відсутності обставин невнесення відповідачем плати за користування орендованим приміщенням та відсутності підстав для виселення, тоді як підставою позову у цій справі є припинення договору оренди у зв’язку із закінчення строку його дії.

Що ж до тверджень скаржника про право власності на прибудову до  орендованого приміщення площею 23 кв.м., то ці вимоги в розумінні встановлення права власності на вказану прибудову не були предметом розгляду як у справі №20/63, так і у даній справі (№7/70). Суди двох інстанцій, розглядаючи даний спір по суті заявлених позовних вимог, ухвалили оскаржувані рішення та постанову про виселення відповідача з орендованого приміщення площею 45 кв.м.  У разі виникнення спору щодо  поліпшення орендованого майна сторони договору  можуть захистити свої права та охоронювані законом інтереси у відповідності до діючого законодавства шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами двох інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі, а тому  не можна погодитись з доводами касаційної скарги про зворотне.

Враховуючи викладене, оскаржувані рішення та постанова відповідають нормам матеріального та процесуального права, ґрунтується на встановлених обставинах справи, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Приватного малого підприємства “Дніпро-91”  залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.06.2006р. у справі №7/70 до  - без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

          Суддя                                                                                В.М.Палій