ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: Верховський О.В. -за довіреністю від 02.11.2004р.

відповідачів: 1) не з'явились

                       2) Погорілко Н.М. -за довіреністю від 13.01.2006р.

третіх осіб:    1) не з'явились

                       2) ОСОБА_2 - за довіреністю від 24.11.2005р.

прокуратури: Івченко О.А. -прокурор відділу  ГП України (посвід. №218 від 04.10.2004р.)

Згідно розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України від 19.09.2006р. Осетинського А.Й. розгляд касаційної скарги здійснюється у складі колегії суддів: Кривда Д.С. (головуючий), Жаботина Г.В., Уліцький А.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 17.05.2006р. (суддя Мальована Л.Я.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.06.2006р. (судді Федоров М.О. -головуючий, Міщенко П.К., Рибченко А.О.), позов задоволено; визнано право власності за ЗАТ  “Науково-виробнича  фірма “Ферокерам” на нерухоме майно: а) будинок дитячого садка №21, який розташований за адресою: м.БілаЦерква, вул.Фастівська, 21, б) приміщення медсанчастини, розташованої в будинку №21-б, корп.1 по вул.Фастівській в м.Біла Церква, в) будинок спорткомплексу, розташований за адресою: м.Біла Церква, вул.Фастівська, 19, г)  дитячий оздоровчий  комплекс “Світанок”, який розташований  за адресою: Київська область, Рокитнянський район, с.Довгалівське; зобов'язано КП Білоцерківське МБТІ зареєструвати право  за ЗАТ “Науково-виробнича фірма  “Ферокерам” право власності на вказане нерухоме майно; провадження у справі за позовами третіх осіб із самостійними вимогами  на предмет спору ТОВ “Агрофірма “Інтерагросервіс”  та СПД фізичної особи  ОСОБА_1  припинено.

В касаційній скарзі Фонд державного майна України просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заступник прокурора в касаційному поданні просить вказані постанову та рішення скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на порушення та неправильне застосування  судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, третьої особи, прокурора, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.

Господарськими судами встановлено,  що 13.12.1993р. між організацією орендарів  ОП Білоцерківська НВФ “Ферокерам” (правопопередник ЗАТ НВФ “Ферокерам”) та Фондом державного майна України укладено договір №КП-99  купівлі-продажу державного майна підприємства. За умовами даного договору організація орендарів  ОП Білоцерківська НВФ “Ферокерам” викупила у Фонду державного майна України державне майно: цілісний майновий комплекс  ОП “Білоцерківська  НВФ “Ферокерам”, в м.Біла Церква, вул.Фастівська, 23. Згідно п.2 договору ціна цілісного майнового комплексу складає  17450689тис. крб. і підтверджена актом оцінки від 30.11.1993р., затвердженого Наказом Фонду державного майна України №ДУ-91 від 01.12.1993р.

Судами попередніх інстанцій на підставі п.17.2 акту оцінки вартості майна від 30.11.1993р., п.7 акту приймання передачі майна від 04.04.1994р., п.1.4  додаткової угоди про внесення  змін та доповнень до договору оренди державного майна №Д-950 від 18.09.1992р. встановлено факт передачі спірних об'єктів у власність позивача. В підтвердження права власності на цілісний майновий  комплекс позивачем отримане свідоцтво про власність №П-348 від 16.08.1994р. Спірні об'єкти знаходяться на балансі позивача.

Згідно приписів частини  2  статті  111⁷ Господарського  процесуального  кодексу  України  до  юрисдикції  касаційної  інстанції  не  відноситься  повторна  оцінка доказів та  встановлення  обставин  відхилених  господарським  судом  при  розгляді  спору. 

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України “Про приватизацію державного майна” (в первісній редакції від 04.03.92) товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно зі ст.8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці  пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

Норма ч.2 ст.24 Закону України “Про приватизацію державного майна” в первісній редакції від 04.03.1992р. має диспозитивний характер, а тому державне майно (об'єкти соціально-побутового призначення) до внесення змін до цієї статті в лютому 1997 року могло передаватися та фактично передавалося безоплатно у власність  орендному підприємству Білоцерківська НВФ “Ферокерам” в 1994 році, оскільки  згадана стаття не містила вказівок на незмінність попереднього власника такого нерухомого майна (держави).

Відповідні застереження було запроваджено лише Законом України від 19.02.1997р. № 89/97-ВР (набрав чинності з 15.05.1997), які полягали у встановленні можливості безоплатної передачі об'єктів соціально-побутового призначення господарському товариству за умови цільового використання та без права продажу, тобто, лише у користування. Адже, згідно зі ст. 225 ЦК України (в редакції, чинній до 01.01.2004) право продажу майна належить лише власнику, а законодавець не надав такого права отримувачу зазначеного вище майна.

Наявні ж заперечення скаржників щодо набуття позивачем спірного майна у власність ґрунтуються виключно на звуженому тлумаченні змісту диспозитивної норми ч.2 ст.24 Закону України “Про приватизацію державного майна” в редакції від 04.03.1992р.

Вищенаведеним спростовуються доводи скаржників про те, що висновки судів щодо безоплатної  передачі у власність позивачу спірних об'єктів у ході приватизації суперечить ст.24 Закону України “Про приватизацію державного майна”. Саме по собі придбання позивачем за наведеною нормою Закону у пільговому порядку -шляхом безоплатної передачі йому об'єктів соціально-побутового призначення, не змінює суті права власності останнього на ці об'єкти.

Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов цілком правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, переглянута у справі постанова апеляційного господарського суду відповідає приписам  чинного  законодавства,  а  доводи касаційної скарги  та касаційного подання визнаються  непереконливими.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.06.2006р. у справі №66/8-05/11 залишити без змін, а касаційну скаргу Фонду державного майна України та касаційне подання Заступника прокурора Київської області -без задоволення.

Головуючий  суддя                                                                 Д.Кривда

Судді                                                                                     Г.Жаботина         

                                                                                                                   А.Уліцький