АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2785/11 Головуючий у 1-й інстанції: Зимогляд В.В.
Суддя-доповідач: Коваленко А.І.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 травня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.,
суддів: Коваленко А.І.,
Денисенко Т.С.,
при секретарі: Черненко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення із житлової квартири, -
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення із житлової квартири.
У позові, уточненому в ході судового розгляду, зазначав, що він за договором дарування від 30 серпня 1996 року прийняв у дар від своєї матері ОСОБА_5 житлову квартиру АДРЕСА_1. Угода дарування здійснена у нотаріальній формі та право власності за ним зареєстровано Мелітопольським бюро технічної інвентаризації, реєстраційний №639 від 30 серпня 1996 року.
На період укладення договору дарування житлової квартири він перебував у шлюбі із ОСОБА_4, з якою він мешкав однією родиною і дав згоду на реєстрацію її як дружини в цій квартирі. 26 жовтня 2010 року за позовом ОСОБА_4 шлюб між ними розірвано у судовому порядку. Після розірвання шлюбу вони стали мешкати окремо один від одного. На його неодноразові вимагання виселитися з квартири, яка належить йому на праві власності, та анулювати реєстрацію за цією адресою, ОСОБА_4 у добровільному порядку відмовлялася. Реєстрація ОСОБА_4 в його квартирі створює певні перепони, оскільки відповідні комунальні платежі здійснюються за кількістю зареєстрованих мешканців у квартирі. Таке положення тягне за собою сплачування ним додаткових необґрунтованих платежів, не дозволяє йому, як власнику в повній мірі здійснювати безперешкодне користування належним йому майном. Своїми діями ОСОБА_4 створює умови неможливого мешкання у одній квартирі: постійно порушує норми соціального мешкання. Квартира, яка належить йому на праві власності потрібна для його власного мешкання та створення нормальних умов для подальшого створення нової родини.
Просив суд виселити ОСОБА_4 із житлової квартири за адресою АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2011 року у задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та необґрунтованість, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вислухавши доповідача, пояснення апелянта та його представника, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 30 серпня 1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області, реєстр №3541.
З 19 грудня 1992 року ОСОБА_4 перебувала з позивачем у зареєстрованому шлюбі, вона з його згоди вселилася у спірну квартиру, як його дружина, та була зареєстрована в цій квартирі. Цей факт визнає і позивач. Тому у встановленому законом порядку відповідачка набула право користування спірним жилим приміщенням. 26 жовтня 2010 року шлюб між сторонам розірвано, але відповідачка разом із сином проживають в квартирі.
Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім"ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
До членів сім"ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 ЖК України, тобто дружина власника квартири, їхні діти і батьки, а також інші особи.
За змістом ч.4 ст. 156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім"ї права користування займаним приміщенням.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння.
Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку передбаченому законом.
Незважаючи на ту обставину, що на теперішній час шлюб між сторонам розірвано і вони перестали проживати однією сім’єю, суд першої інстанції, виходячи з фактичних обставин справи, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 має право користуватися спірною квартирою як колишній член сім’ї власника. При цьому суд в рішенні навів відповідні доводи з посиланням на надані про справі докази та положення норм матеріального права.
Рішення відповідає наданим доказам, вимогам закону, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що справа вирішена неправильно.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2011 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: