Справа № 2-а-3471/11

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2011 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого           Денисової Т.С.,

розглянувши в порядку скороченого провадження в залі суду в м.Борщеві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України в Борщівському районі Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії та зобов’язання здійснити нарахування та виплату пенсії з підвищенням відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,      

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 5 квітня 2011 року звернувся в суд з позовом до відповідача управління Пенсійного Фонду України в Борщівському районі Тернопільської області, в якому просить визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з липня 2007 року по березень 2011 року; стягнути з управління Пенсійного Фонду України в Борщівському районі на його користь суму невиплаченого щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни в період з липня 2007 року по березень 2011 року, а саме, 5415,70 грн., та зобов’язати відповідача здійснювати нарахування та виплату йому пенсії з підвищенням, передбаченим дитині війни щомісячно, починаючи з дня пред’явлення позову до суду, і довічно. Вказав, що відповідно до ст.ст.1,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»йому, як особі, яка набула статусу «Дитина війни», повинна виплачуватися з січня 2006 року щомісячна державна соціальна допомога в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак в 2007 році така допомога не виплачувалась, а в 2008-2010 роках виплачувалась не в повному обсязі. Рішенням Конституційного Суду України №6-рп2007 визнано положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким призупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», таким що не відповідає Конституції України а рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними зміни до ст.6 Закону № 2195-ІV, внесені відповідно до частини 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». З метою вирішення спору в досудовому порядку він звернувся із скаргою, в якій просив здійснити перерахунок пенсії та виплату донарахованих сум підвищення до пенсії. В задоволенні скарги йому було відмовлено. Посилаючись на те, що невиплата відповідачем підвищення до пенсії суперечить ч.2 ст.152 Конституції України, просить позовні вимоги задовольнити та стягнути судові витрати.   

Ухвалою суду від 7 квітня 2011 року позов в частині позовних вимог за період  з липня 2007 року по 4 жовтня 2010 року, залишено без розгляду.

Відповідач, що вбачається з письмового заперечення, позов не визнає. Зокрема зазначив, що питання визначення величини мінімальної пенсії за віком, яку необхідно застосовувати для обчислення підвищення пенсій особам, яким встановлено статус «дитина війни», ще не вирішено у законодавчому порядку. З державного бюджету виділено кошти на виплату особам, які мають статус «діти війни», тільки в 2007 році у розмірі 50% від розміру надбавки встановленої для учасників війни тим «дітям війни», які мають інвалідність, та у 2008 році всім особам із статусом «діти війни»у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, яка відповідно становить 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Оскільки ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачає фінансування державних соціальних гарантій з державного бюджету, тільки після прийняття відповідного законодавчого акту можна буде провести підвищення пенсій зазначеним особам за попередні роки.  

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 має статус «Дитина війни»відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV (далі Закон № 2195-ІV). Даний факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України НОМЕР_1, який виданий Борщівським РВ УМВСУ 7 липня 2000 року, та копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2, виданим управлінням Пенсійного фонду України в Борщівському районі, в якому є відбиток штемпеля «Дитина війни».

У Законі України «Про соціальний захист дітей війни»(далі - Закон № 2195-ІV) визначено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 6 Закону № 2195-ІV передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідач з січня 2008 року виплачує зазначене підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 10 % прожиткового мінімуму у відповідності до внесених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»№ 107-ІУ від 28 грудня 2007 року змін в термін «мінімальна пенсія за віком», де «дітям війни»до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. А для учасників війни, згідно ч.4 ст.14 Закону України № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»з наступними змінами та доповненнями, таке підвищення передбачене в розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. З 01 січня 2008 року позивачу виплачено підвищення до пенсії як дитині війни в сумі 47,00 грн., з 01 квітня 2008 року 48,10 грн. з 01 липня 2008 року 48,20 грн. і з 01 жовтня 2008 року  виплачується в розмірі 49,80 грн.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», стаття 6 Закону № 2195-ІV викладена в новій редакції, і відповідно до неї «дітям війни»до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачувалося підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, а саме, відповідно до частини 4 пункту 20 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»- 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, іншим учасникам війни – 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.   

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зазначені зміни до ст.6 Закону № 2195-ІV, внесені відповідно до частини 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»також визнано неконституційними.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Будь-яких інших змін до Закону № 2195-ІV з 22 травня 2008 року внесено не було, а отже на день розгляду справи в суді діє стаття 6 зазначеного Закону в редакції від 18 листопада 2004 року.  

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» було встановлено підвищення до пенсії дітям війни в таких розмірах: з 22 травня –48,1 грн., з 1 липня – 48,2 грн., з 1 жовтня –49,8 грн. Однак вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, в зв'язку з чим підлягають застосуванню вимоги положень закону. Крім того, відповідно до ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином пенсія позивача, як дитині війни, підлягає перерахунку з урахуванням підвищення до пенсії у відповідності до ст.6 Закону № 2195-ІV на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з  5 жовтня 2010 року.

Враховуючи, що суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, на який покладено такі повноваження, суд вважає, що вимога щодо стягнення визначеної позивачем грошової суми є безпідставною.           

Стосовно заперечень відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Згідно ч.ч.3,4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

А тому доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус «дитина війни»не може бути підставою для нездійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-ІУ суд вважає наступне.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Наявність норми, на яку посилається відповідач, а саме абзац 1 частини 1 статті 28 вищевказаного Закону та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону № 2195-ІV.

Не може бути підставою для відмови у позові і відсутність коштів для забезпечення виплат доплати до пенсії, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на пенсійні органи законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України.

Оскільки в діях відповідача вбачається систематичне, неодноразове порушення норм закону або бездіяльність такого, то суд вважає, що в даному випадку слід застосувати  ч. 2 ст. 11 КАС України про право суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін, про захист яких вони просять.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до переконання, що відповідач є територіальним органом, який Законами уповноважений державою призначати, нараховувати, перераховувати пенсії та надбавки до пенсії, передбачені чинним законодавством, кожному пенсіонеру у відповідному районі, веде облік пільгових категорій пенсіонерів, тому має відновити права позивача на одержання підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції від 18 листопада 2004 року, з 5 жовтня 2010 року, а тому відповідача слід зобов’язати здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з вищевказаної дати з врахуванням здійснених виплат до моменту припинення дії норми, що надає право позивачу на підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки правових підстав для такої невиплати не має.

Судові витрати по справі, понесені позивачем, слід розподілити відповідно до ст.94 КАС України.     

На підставі вищенаведеного, ч.2 ст.152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, ст.ст.1,6,7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року №1058-I, керуючись ст.ст.2,6,7,8,11,69-71,94,183-2 КАС України, суд -  

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі Тернопільської області щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі за період з 5 жовтня  2010 року на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум - протиправною.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 5 жовтня 2010 року, з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного бюджету в користь позивача ОСОБА_1 3 (три) гривні 40 коп. сплаченого нею судового збору.

Зобов»язати управління Пенсійного фонду України в Борщівському районі виконати постанову негайно.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Апеляційну скаргу на постанову може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови через Борщівський районний суд до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий: підпис

З оригіналом згідно.

Суддя Борщівського районного суду                                                                         Денисова Т.С.