Справа №  2-266/11  

РІШЕННЯ    

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2011 року                                                                              м.  Городенка

Городенківський  районний  суд Івано-Франківської області

В складі: головуючого – судді  Стефурака Є.М.

                                Секретаря        Козаченко Л.Д.     

розглянувши у  попередньому   судовому засіданні в залі суду  в місті  Городенка справу за позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3    про визнання права власності на будинковолодіння,-

                                                               В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1   звернулася   в суд  з позовом,   в якому просить  визнати  за нею  право власності  на житловий будинок та   господарські споруди,  що знаходиться в АДРЕСА_1.   

Позовні вимоги мотивувала  тим, що    в 1977 році позивачка одружилася із ОСОБА_4.  Від спільного проживання у них народилося двоє дітей. Господарство в якому проживало подружжя, відносилось до колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_4 в 2003 році останній виїхав на роботу за межі області  і з тих пір його місце знаходження невідоме, у зв»язку з чим рішенням Городенківського районного суду його було визнано безвісно відсутнім. Оскільки позивачка не може використовувати пільги надані державою в користуванні будинковолодінням, так як не являється власником житла, чим порушено її конституційні права та гарантії, тому вона звернулася з позовом до суду.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просить позов задовольнити.

Відповідачі в судовому засіданні позовні вимоги визнали.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ч.4 ст.130 ЦПК України, при визнанні позову ухвалюється судове рішення про задоволення позову в порядку, встановленому ст.174 цього ж Кодексу, за наявності для того законних підстав.         

Суд,  вислухавши позивачку, відповідачів, дослідивши матеріали справи,  прийшов до  наступного.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1. Від шлюбу у них народились син - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 про що свідчать свідоцтва про їх народження та одруження.

Згідно свідоцтва про право власності на будинковолодіння - ОСОБА_4 належав  житловий будинок  в АДРЕСА_1 ,    господарство відноситься до типу колгоспний двір, головою  якого був ОСОБА_4  

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 12.02.2010 року - ОСОБА_4 було визнано безвісно відсутнім.

У зв»язку з чим, позивачка не може належним чином користуватися майном, яке належало сім»ї позивачки, користуватися пільгами наданими державою, тому звернулася з позовом до суду.

За ст.ст. 120,123,563 ЦК України (1963 р.),  які були виключені  Законом від 16.12.1993 р., майно  колгоспного двору  належало його членам на праві сумісної власності, включаючи  неповнолітніх і непрацездатних; у разі смерті члена колгоспного двору  спадкоємство   в майні  двору не відкривалось  до смерті  останнього члена  колгоспного двору, а залишалось  на праві   сумісної власності в рівних частках членів двору, що в ньому проживають.  Відповідно до  п.6  постанови  Пленуму  Верховного  Суду України від 22.12.1995 р. №  20  «Про  судову  практику  у справах  за позовами про захист права приватної власності»  право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після  припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до  15 квітня 1991 року не втратили  права на частку  в його майні.

Довідкою Топорівської сільської ради №164 від 04.02.2011 року підстверджено, що станом на 01.01.1991 рік в господарстві що в АДРЕСА_1 проживали – ОСОБА_4 – голова двору, дружина ОСОБА_1, син ОСОБА_2, дочка ОСОБА_3. На даний час в даному житловому будинку проживає позивачка ОСОБА_1 – голова двору,   її дочка , зять та онуки.

Згідно  ст. 328   цього ж кодексу   право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність  набуття права власності не встановлена  судом.  Інших осіб, які б оспорювали  право власності  на  житловий будинок, в якому проживає ОСОБА_1, -  не встановлено, тому суд вважає, що позивачка  володіє майном правомірно.

Статтею 392 ЦК  України передбачено, що власник майна може пред’явити позов  про визнання його права власності, якщо це право  оспорюється або не  визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.  

Діти позивачки, відповідачі по справі   не заперечують відносно задоволення позовних вимог  ОСОБА_1, тому суд вважає, що є підстави для   задоволення  вимог позивачки про визнання  за нею  права власності  на   житловий  будинок з господарськими спорудами що знаходиться в   АДРЕСА_1.

На підставі  ст.ст. 120,123,563 ЦК України (1963 р.), ст.  ст.  316 -319, 328,392 ЦК України,   керуючись  ст. ст.   130, 174, 209, 214-215,218 ЦПК України, суд

                                                            В И Р І Ш И В :

        Позов задовольнити.

        Визнати за   ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на    садибний  (індивідульний) житловий  будинок   з приналежними до нього будівлями та спорудами,  що знаходяться в АДРЕСА_1.

        Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через Городенківський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя:Стефурак Є.М.