КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.01.2008 № 25/422
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача – Шутов О.О. (дов. №220/990/Д від 27.12.2007);
від відповідача – Парфенюк Т.В.(дов. №601/2662 від 19.09.2007);
від прокуратури – не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Науково-виробничий комплекс "Київський завод автоматики ім.Г.І.Петровського"
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.11.2007
у справі № 25/422
за позовом Військового прокурора Деснянського гарнізону
до Відкритого акціонерного товариства "Науково-виробничий комплекс "Київський завод автоматики ім.Г.І.Петровського"
третя особа відповідача
третя особа позивача
про стягнення 191378,20
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №25/422 від 15.11.2007 позов задоволено частково: стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Науково - виробничий комплекс “Київський завод автоматики імені Г.І. Петровського” (далі-відповідач) на користь Міністерства оборони України (далі-позивач) 105486,20грн.; в іншій частині позовних вимог провадження у справі припинено.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідачем порушено умови договору про надання послуг з контролю якості продукції №534/ВП-2004 від 30.12.2004 щодо здійснення розрахунків з позивачем.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати вищезазначене рішення в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 36223,53грн., а також пені в розмірі 16775,60грн.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції порушені приписи статті 2 Закону України “Про судоустрій України”, а саме: не враховано заперечення відповідача щодо позовних вимог, чим порушено його право на захист порушених прав та законних інтересів. Крім того, на думку відповідача, розрахунок пені та індексу інфляції взагалі не передбачений Договором №534/ВП-2004 від 30.12.2004.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2007 апеляційну скаргу прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 22.01.2008.
У судове засідання 22.01.2008 з’явилися представники позивача та відповідача. Представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив оскаржуване рішення скасувати в частині інфляційних витрат та пені.
Позивач заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, посилаючись на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов’язань за договором встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем. Відповідно до приписів статті 611 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) порушення зобов’язання є підставою для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності. Оскільки пунктом 6.2 пункту 6 передбачено нарахування пені за несвоєчасну оплату наданих за договором послуг, а статтею 625 ЦК України передбачено зобов’язання боржника у разі прострочення виконання грошового зобов’язання, сплатити на вимогу кредитора суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, судом правомірно стягнуто з відповідача пеню та інфляційні витрати.
Представник прокуратури в судове засідання не з’явився, письмово та нормативно обґрунтованих пояснень по суті обставин зазначених в апеляційній скарзі, суду не надав.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце судового засідання по розгляду апеляційної скарги, явка представників сторін у засідання апеляційної інстанції не визнана обов’язковою, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення господарського суду міста Києва за наявними у справі матеріалами без представника прокуратури.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів встановила наступне:
Між позивачем та відповідачем 30.12.2004 було укладено договір про надання послуг з контролю якості продукції №534/ВП-2004 (далі - Договір).
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 Договору позивач приймає на себе зобов’язання щодо забезпечення підпорядкованим йому представництвом замовника №818 надання послуг з контролю якості продукції (виконання робіт) згідно додатку №1-15 та її приймання відповідно до вимог нормативно - технічної документації та інших умов, вказаних у договорах на постачання (розробку) продукції (виконання робіт).
Підпунктом 1.2 пункту 1 Договору передбачено, що відповідач зобов’язується оплатити позивачу надані послуги з контролю якості та приймання продукції.
Розрахунки здійснюються у триденний термін після відвантаження продукції споживачу та затвердження акта про надання послуг з контролю якості та приймання продукції (підпункт 2.2 пункту 2 Договору).
Після підписання відповідних актів відповідачем не було в повній мірі виконано своїх зобов’язань - не проведено остаточні розрахунки з позивачем.
На момент звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становила 128842,45грн.
Відповідно до частини першої статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами або договором.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають наслідки, передбачені договором або законом.
Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, що є підставою для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до приписів статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до приписів статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках віл суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини першої статті 624 ЦК України якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
За несвоєчасну оплату робіт за договором відповідач зобов’язувався сплатити позивачу пеню у розмірі 120% облікової ставки Національного банку України суми затриманого платежу за кожний день затримки (підпункт 6.2 пункту 6 Договору) що, враховуючи суму заборгованості в розмірі 128842,45грн., становить 9556,62грн.
Сторонами було складено Акт звірки розрахунків за Договором станом на 01.11.2007, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем на момент розгляду даної справи становить 42950,45грн., оскільки відповідачем сплачено частину основного боргу за Договором в розмірі 85892,00грн., що підтверджується платіжними доручення №1289 від 22.10.2007, №1339 від 24.10.2007.
Приписами пункту 11 частини 1 статті 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки відповідачем було сплачено частину заборгованості в розмірі 85892,00грн., судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про припинення провадження у справі в частині стягнення вказаної суми.
Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, обов’язок доказування розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який повинен був довести факт належного виконання своїх зобов’язань за Договором та спростувати обставини зазначені позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, факт порушення відповідачем своїх зобов’язань за Договором останнім не заперечується, а умовами Договору передбачено зобов’язання відповідача, у випадку порушення зобов’язання, сплатити позивачеві пеню. За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення пені.
Зобов’язання відповідача щодо відшкодування інфляційних витрат передбачено приписами статті 625 ЦК України, а тому судовою колегією критично оцінено посилання скаржника на відсутність у Договорі умов щодо зобов’язання відповідача сплатити борг з урахуванням індексу інфляції.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2007 у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.101-106 Господарського процесуального кодексу, колегія суддів ,-
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Науково – виробничий комплекс “Київський завод автоматики ім. Г.І. Петровського” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2007 у справі №25/422 без змін.
2. Матеріали справи №25/422 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
29.01.08 (відправлено)