ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" травня 2011 р. Справа № 18/347/11
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Погребняк В.Я. , суддя Гончар Т. В. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Зозулі О.М.
за участю представників сторін:
позивача –ОСОБА_1 за довіреністю ВРЕ № 605881 від 01.03.11 року
відповідача –не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1762П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2011 року у справі № 18/347/11
за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Херсон
до ФОП ОСОБА_3, м. Кременчук
про стягнення 16650,00 грн.
встановила:
В лютому 2011 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_3 передоплати в сумі 16 650,00 грн. за непоставлене відповідачем дизельне пальне, з яких: 15 000,00 грн. основний борг, 1 200,00 грн. інфляційні нарахування, 450,00 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.03.2011 р. у справі № 18/347/11 (суддя Ківшик О.В.) в позові відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення повністю та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі та доповненнях до неї, наданих 22.04.2011 р., позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення. Так, він зазначає, що направлення претензії відповідачу 28.12.2010 р. і отримання ним цієї претензії 05.01.2011 р. підтверджується поштовим повідомленням від 28.12.2011 р. та фіскальним чеком, копії яких були додані до позову. На його думку, таке направлення погоджується з п. 2.1. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.04.2009 р. за № 01-08/208, яким визначено, що розрахунковий документ встановленої форми, що, також на його думку, підтверджує надання послуг поштового зв’язку, може вважатися належним доказом надсилання претензії. Також позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк передання відповідачем дизельного палива сторонами не було визначено та про те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою щодо виконання ним зобов’язань щодо поставки оплаченого дизельного пального. Позивач стверджує, що відповідач повинен був поставити йому дизельне пальне на протязі 5 днів з моменту отримання ним передплати.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, свого представника у призначене судове засідання не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового, причину неявки не повідомив, будь-яких письмових клопотань (в т.ч. і про відкладення розгляду справи не заявляв).
Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, відсутність будь-яких клопотань і небажання реалізувати своє право на участь у вирішенні спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача за відсутності належного представника відповідача та за наявними у матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі, відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
В ході розгляду справи колегією суддів встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Платіжним дорученням № 1822 від 17.12.2009 р. (а.с. 8) ФОП ОСОБА_2 на підставі рахунку-фактури № пп-0000085 від 09.02.2009 р. (а.с. 7) перерахувала ФОП ОСОБА_3 15 000,00 грн. з призначенням платежу "За дизельне паливо по рах. № 85 від 09.02.2009 р.".
Таким чином, відповідно до положень ч.1, 3 ст. 626, 640 ЦК України між сторонами був укладений договір купівлі-продажу.
У колегії суддів відсутні підстави вважати даний договір неукладеним, оскільки факт часткового виконання договору виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч. 8 ст. 181 ГК, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся) може мати місце тільки на стадії укладання господарського договору і в разі, якщо неузгодження суттєвим умов договору унеможливлює виконання договору (робить його таким, що не відбувся).
За твердженням представника позивача, 19.12.2009 р. між сторонами в усній формі досягнута згода щодо строку виконання зобов’язання по поставці дизельного палива, у встановлений сторонами строк зобов’язання відповідачем не виконане.
Оцінюючи твердження представника позивача щодо спливу строків виконання зобов’язання відповідача по переданню дизельного палива, колегія суддів погоджується з ними, застосовує до цих правовідносин п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України (принцип справедливості і розумності цивільного обороту) і зазначає, що господарська діяльність не повинна надавати переваг окремим учасникам обороту, а формальність договору не слід розуміти як підставу для невиконання стороною своїх зобов’язань.
28.12.2010 р., у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань по договору, позивачем була направлена претензія із зазначенням про втрату господарського інтересу до прийняття виконання за угодою і вимогою щодо повернення перерахованих коштів в розмірі 15 000, 00 грн., а також перерахування інфляційних в розмірі 1 470, 10 грн. та 3 відсотків річних в розмірі 450,00 грн.
В судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що інфляційні та 3% річних вирахувані з дати 19.12.2009 р. (дата, наступна за днем зарахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача).
Підтвердженням вручення даної претензії є надані позивачем копія поштової квитанції та конверту.
Відповідно до п. 4.1.4. Наказу Минтранспорту та зв’язку України від 12.12.2007 р. «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів»із змінами, внесеними Наказом Мінтранспорту та зв’язку України від 08.12.2009 р. №1267 «Про затвердження Змін до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів», максимальний строк доставки листування обраного позивачем виду складає 6 днів, включаючи день подання кореспонденції до органу пошти.
Таким чином, днем вручення претензії слід вважати 02.01.2011 р., а строк нарахування 3% річних та інфляційних слід визначати з урахуванням приписів ч.2 ст. 530 ЦК України, яка встановлює строк на виконання зобов’язання боржником (сім днів з дня вручення вимоги) з 09.01.2011 р. по 03.02.2011 р. (дата подання позову).
З огляду на вказаний період, колегія суддів приходить до висновку про невірне визначення позивачем розміру 3% річних та інфляційних, що підлягають стягненню на його користь. Зазначені суми в належному розмірі складають 3 % річних складає 31,00 грн., а інфляційні –225,00 грн.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 31,00 грн. 3% річних та 225,00 грн. інфляційних.
Колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом не застосовані до спірних правовідносин положення ч.3 ст. 612 ЦК України, відповідно до яких якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Крім того, застосуванню до спірних правовідносин підлягали також положення ст. 693 ЦК України, відповідно до яких якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Рішення місцевого господарського суду, прийняте при невірному застосуванні норм матеріального права, підлягає скасуванню.
Одночасно відповідно до положень 49 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача понесені при поданні апеляційної скарги судові витрати в розмірі 84,00 грн.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. п.2 ст. 103, п. п. 2,4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2011 року у справі № 18/347/11 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2011 року у справі № 18/347/11 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 15 000, 00 грн., 225,00 грн. інфляційних та 31,00 грн. 3% річних.
В задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовити.
Стягнути з ФОП ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_3 в ПАТ «Райффайзенбанк «Аваль» у м. Київ, МФО 380805, ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь ФОП ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ЄДРПОУ НОМЕР_2, р/р НОМЕР_4 в ХФ ПАТ КБ «Приватбанк»у м. Херсон, МФО 352479) державне мито за подання позову у розмірі 166,50 грн., державне мито за подання апеляційної скарги у розмірі 84,00 грн., 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.
Головуючий суддя В.Я. Погребняк
суддя Т.В. Гончар
суддя М.М. Слободін
Повний текст постанови підписано 30.05.2011 р.