КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-6209/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко Л.В.
Суддя-доповідач: Дурицька О.М
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"12" травня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого –судді: Дурицької О.М.,
суддів: Аліменка В.О., Федорової Г.Г.,
при секретарі: Леонтовичі М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2010 року по справі за адміністративним позовом Комунального підприємства “Готельне господарство “Житомир”до Державної податкової інспекції у місті Житомирі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 02.07.2009 року № 0005211702/0, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2009 року Комунальне підприємство «Готельне господарство «Житомир»(далі –позивач, КП «Готельне господарство «Житомир») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Житомирі (далі –відповідач, ДПІ у місті Житомирі), в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 02.07.2009 року № 0005211702/0 про донарахування КП «Готельне господарство «Житомир»податку з доходів фізичних осіб в сумі 26 904,78 грн. ( у тому числі 8 968,26 грн. - за основним платежем та 17 936,52 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2010 року позовні вимоги Комунального підприємства «Готельне господарство «Житомир»задоволено.
Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Житомирі від 02.07.2009 року № 0005211702/0.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції –скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 12 травня 2009 року по 09 червня 2009 року службовими особами відповідача було проведено виїзну планову перевірку КП «Готельне господарство «Житомир»на предмет дотримання підприємством вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 року.
В ході проведення перевірки працівниками відповідача серед іншого було встановлено порушення позивачем вимог:
- п.1.23 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.5.2.1 п.5.2 пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого підприємством було занижено податок на прибуток в загальній сумі 140 406,00 грн.;
- пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп. 7.4.4 пп. 7.4.5 п. 7.4 та пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР ( зі змінами та доповненнями), внаслідок чого підприємством було занижено податок на додану вартість в загальній сумі 61 078грн..
- п. 1.15, 1.3, 1.9 ст.1; п.п.3.1.3 п.3.1 ст.3; п.п.4.2.9 «е»п.4.2 та п.п.4.3.24 п.4.3 ст.4; ст.17; п. 19.2 «а»ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. №889-ІV (зі змінами та доповненнями), у зв’язку з чим підприємству було донараховано податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 8 968,26 грн..
За результатами проведення перевірки ДПІ у місті Житомирі було складено акт №3735/23-1/05456822/0110 від 16.06.2009р., на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.07.2009 року №0005211702/0 про нарахування КП «Готельне господарство «Житомир»податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 26 904,78 грн., в тому числі – 8 968,26 грн. за основним платежем та 17 936,52 грн. –за штрафними (фінансовими) санкціями.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року № 889-IV (далі по тексту –Закон № 889-IV), загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.
Пунктом 4.3 ст.4 Закону № 889-IV визначено перелік доходів, які не включаються до складу загального або річного оподаткованого доходу платника податку, зокрема, згідно підпункту 4.3.24 не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України платника податку або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески такого платника податку - члена такої професійної спілки, створеної за законодавством України, або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При дослідженні матеріалів вказаної справи колегією суддів встаноівлено, що путівки на відпочинок 9 особам в період з 2006 по 2008 р.р. позивачем частково (50%) були сплачені за рахунок коштів підприємства та безоплатно були одержані і використані його працівниками за призначенням. Однак, враховуючи відсутність факту продажу путівок, грошові кошти у розмірі 50% вартості підприємству працівниками не відшкодовувались, що свідчить про виникнення додаткового блага.
Відповідно до п. “е” пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-IV, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.
Згідно із п. 1.1 Закону № 889-IV, додатковими благами є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).
Зважаючи на це, працедавець повинен був сплатити податок з доходів громадян не із загальної вартості путівок, а лише із тієї суми, що була погашена за його кошт. Оскільки путівки на відпочинок позивачем були надані в період з 2006 по 2008 роки, то загальний місячний дохід підприємством оподатковувався за ставками 13% і 15% відповідно до чинної на момент виникнення такого доходу редакції Закону № 889-ІV. Розрахунок недоутриманого податку відображено на а.с.42-43 Том 1, де загальна сума, яку донарахував відповідач, становить 422,28 грн..
Отже, підстави для застосування відповідачем положень пп. 43.2.24 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-ІV є обгрунтованими та підтверджуються належними в справі доказами.
Що стосується доводів апеллянта в частині оподаткування доходом з фізичних осіб вартості ремонту автомобіля як додаткового блага його власника, колегія суддів зважає на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між КП «Готельне господарство «Житомир»та його працівником ОСОБА_1 було укладено Договір №1 про виплату працівнику компенсації за користування його автомобілем від 01.07.2006 року (далі – Договір №1 від 01.07.2006 року).
Аналізуючи істостні умови та зміст данного договору, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, посилаючись на п.4.3 Договору №1 від 01.07.2006 року де зокрема зазначено, що витрати ОСОБА_1 на ремонт автомобіля марки «Шкода Октавія», 2001 року випуску д.н.з. НОМЕР_1, не можуть бути додатковим благом і оподатковуватися за ставкою 15 відсотків відповідно до вимог п.е. п.п. 4.2.9 п 4.2.2 ст.4 Закону №889-ІV.
Так, відповідно до п.4.3 Договору №1 від 01.07.06 р., у разі виходу з ладу Автомобіля внаслідок порушення правил його експлуатації чи інших навмисних дій КОРИСТУВАЧА або осіб, яким він довірив управління Автомобілем, КОРИСТУВАЧ відшкодовує ВЛАСНИКУ заподіяну цими діями шкоду в повному обсязі або ж за згодою ВЛАСНИКА, проводить за влашні кошти відновлювальний ремонт Автомобіля.
Разом з цим, у п.п.4.4. зазначеного Договору Користувач зобовязаний відшкодувати власнику збитки завдані втратою або пошкодженням Автомобіля, якщо це сталося з його вини.
Як було встанолено судом першої інстанції, 02.12.2008 року під час виконання службових завдань водій автомобіля ОСОБА_2 (працівник підприємства) не справився з керуванням автомобілем, що призвело до його пошкодження (Довідка ВДАІ по обслуговуванню м.Житомира та АТІ м.Житомир при УМВС України в Житомирській області №131 від 27.01.10).
Згідно п.4.1.3. Договору №1 від 01.07.06 р., ВЛАСНИК зобовязується здійснювати витрати, повязані з використаннням транспортного засобу, в тому числі ремонт, заправку та інші платежі. КОРИСТУВАЧ може здійснювати ремонт, тобто відшкодовувати збитки, лише у разі, якщо це сталося з його вини (п.4.4. Договору №1 від 01.07.06 р.).
Як вбачається з матеріалів справи, за кермом автомобіля марки «Шкоди Октавія»знаходився працівник КП «Готельного господарства «Житомир»ОСОБА_2 Наявні у справі документи підтверджують факт пошкодження автомобіля, однак не спростовують вини водія. З пояснень Томашевського випливає, що відїзджаючи назад він наїхав на бордюр. У випадку ДТП, збитки мають бути відшкодовані страховою компанією, або ж винною особою, чи спільно ними у долевих частках.
Оскільки завдані збитки працівником відшкодовані не були, то позивач за рахунок власних коштів взяв на себе відповідальність за дії свого працівника, тим самим надаючи йому додаткове благо у розумінні ст.4 Закону №889-ІV. Звідси випливає правомірність оподаткування вартості ремонту автомобіля податком з доходів фізичних осіб у розмірі 2 546,53 грн (вартість ремонту 16976,88 грн. х 15%).
Згідно із п. 1.2. Закону №889-ІV, дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Обговорюючи правомірність доводів апелянта щодо списання коштів з підзвітних осіб за відсутністю платіжних документів встановленого зразка, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до абз.2 п.п. 5.4.8 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.94р№334/94-ВР, витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.
Згідно із статею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Порядок створення, прийняття і відображення підприємствами у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88.
За твердженням самого позивача, пунктом 3.6 Наказу Державної туристичної адміністрації України №19 від 16.03.2006р. «Про затвердження правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг»передбачено, що договір про надання основних готельних послуг споживачу вважається укладеним після оформлення документів на проживання (заповнення анкети, реєстрації) та засвідчується розрахунковою квитанцією або іншим розрахунковим документом, що підтверджує укладання договору та містить у собі: найменування готелю, його реквізити; прізвище, імя, по-батькові споживача; інформацію про номер,(місце в номері), що надається; ціну номера (місце в номері); інші необхідні дані на розсуд готелю.
Таким чином, наявні в справі копії квитанцій правомірно не взяті до уваги перевіряючими як на підтвердження понесених підприємством витрат, оскільки вони не відповідать вимогам щодо оформлення бухгалтерських первинних документів. Так, із представлених позивачем квитанцій вбачається факт проживання працівників КП «Готельне господарство «Житомир»в готелі «Львів»(а.с 185-186, 192-193), однак не міститься жодних реквізитів підприємства (на більшості квитанціях відсутня повна назва підприємства, не значиться його адреса, телефон та відсутні будь-які коди, що дозволяло б ідентифікувати юридичну особу). Крім цього, жодна із квитанцій не містить печатку підприємства, а є лише штамп «ОПЛАЧЕНО»і штамп «ГОСТИННИЦА ЛЬВОВ». Тобто надані на перевірку розрахункові документи (квитанції) не можуть підтверджувати факт понесених позивачем витрат.
Оскільки кошти були видані під звіт, документів оформлених відповідно до вимог чинного законодавства немає і кошти не повернуті, перевіряючими були зроблені вірні висновки про визнання цих коштів як додаткового блага.
Що стосується доводів апелянта про донарахування доходів з фізичних осіб внаслідок користування КП «Готельне господарство «Житомир»послугами нотарікса, колегія суддів виходить з наступного.
Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та юридичною особою. Оплата додаткових послуг правового характеру, що надаються приватними нотаріусами і не належать до вчинюваної нотаріальної дії теж провадиться за домовленістю сторін ( ст. 31 Закону від 02.09.1993 № 3425-XII „Про нотаріат” ).
Кошти, отримані, зокрема, в рахунок оплати нотаріальних дій та додаткових послуг, є доходами нотаріуса і відповідно до ст. 32 зазначеного Закону підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб за заставками, встановленими чинним законодавством України.
Ставки і порядок справляння податку з доходів фізичних осіб встановлено Законом № 889-ІV.
Згідно з пп. „з” п.1.3 Закону № 889-ІV, доходом фізичних осіб із джерел на території України є будь-який дохід, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, у тому числі доход від здійснення незалежної професійної діяльності.
Нормами Закону № 889-ІV не встановлено окремого порядку оподаткування доходів приватних нотаріусів, тому доходи, одержані ними від здійснення незалежної професійної діяльності, підлягають оподаткуванню податковим агентом, що їх виплачує, за ставкою 15%. Отже, підприємство, яке виплачує нотаріусу кошти за отримані послуги, є податковим агентом, а тому зобов’язане утримати з їх суми податок з доходу фізичних осівб і перераховувати його до бюджету за своїм місцезнаходженням.
Якщо під час виплати доходу приватному нотаріусу підприємство не утримало податок з доходу фізичних осіб, то відповідно до пп. 20.3.2 Закону № 889-ІV воно повинне сплатити цей податок за рахунок власних коштів.
Таким чином, відповідачем під час проведення виїзної планової перевірки правомірно було донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 54,20 (розрахунок а.с.47 Том 1).
Що стосується доводів апелянта про отримання позивачем додаткового блага за перебування директора КП «Готельне господарство «Житомир»за кордоном по обміну досвідом, судова колегія зважає на наступне.
Відповідно до п 1. Розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон №59 від 13.03.98, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства). Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.
З одного боку, у матеріалах справи наявні квитки до США, сертифікат, шо засвідчує проходження курсів з тематикою Укравління готельним господарством для країн Євразії. З іншого боку, в білеті не визначено місто Вашингтон, не вказане прізвище ОСОБА_1, а на посвідченні про відрядження відсутні будь-які відмітки приймаючої сторони.
Згідно із статтею 1 Закону України від 25.06.91 р. N 1251-XII "Про систему оподаткування" ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Вказане свідчить про те, що відрядження директора КП «Готельне господарство «Житомир»за п.п.4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону № 889-ІV слід оподатковувати як отриманий у вигляді додаткового блага дохід.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог, які є не обґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.
Таким чином, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи не з’ясував всіх обставин даної справи та прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі слід задовольнити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2010 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства «Готельне господарство «Житомир»до Державної податкової інспекції у місті Житомирі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 02.07.2009 року № 0005211702/0 слід відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст. ст. 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2010 року –задовольнити.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2010 року –скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства «Готельне господарство «Житомир»до Державної податкової інспекції у місті Житомирі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 02.07.2009 року № 0005211702/0 –відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя
О.М. Дурицька
В.О. Аліменко
Г.Г. Федорова
Повний текст постанови складено та підписано –16.05.11 р.