ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2011 р. Справа № 2а/0470/3727/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луніна О.С.
при секретаріКириловій Х.Ю.
за участю
позивача –ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 2а/0470/3727/11 за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання нечинною вимоги, -
ВСТАНОВИВ:
В березні 2011 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська в якому просив визнати нечинною вимогу відповідача № Ф-4104 від 04.03. 2011 про стягнення боргу у сумі 656,34 гривень.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач посилався на ЗУ «Про державну підтримку малого бізнесу», ЗУ «Про систему оподаткування» та зазначив, що вимога № Ф-4104 від 04.03.2011 була висунута відповідачем безпідставно, необґрунтовано та неправомірно.
19.05.2011 р. від відповідача надійшло клопотання в якому він просив відкласти розгляд справи у зв`язку з хворобою свого представника.
Віповідно до ч.4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви та дослідивши письмові докази, суд вважає за необхідне позовні вимоги залишити без задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є суб`єктом підприємницької діяльності та знаходиться на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серії В02 № НОМЕР_2 та свідоцтвом про сплату єдиного податку серії И № НОМЕР_1 від 15.09.2010 року.
04.03.2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська позивачу було винесено вимогу № Ф-4104 про сплату боргу у розмірі 656,34 гривень, як доплата до мінімального страхового внеску за жовтень, листопад, грудень 2010 року, у зв`язку з внесеними змінами до ЗУ «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» від 08.07.2010 року.
В адміністративному позові позивач посилався на ст.11 ЗУ «Про державну підтримку малого бізнесу», яка визначає, що для суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством України, може застосовуватися спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, яка передбачає заміну сплати встановлених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного податку.
Також позивач зазначив, що відповідно до ст. 1 «Про систему оподаткування»зміни і доповнення до цього Закону, інших законів України про оподаткування стосовно надання пільг, зміни податків, зборів (обов'язкових платежів), механізму їх сплати вносяться до цього Закону, інших законів України про оподаткування не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. Це правило не застосовується у випадках зменшення розміру ставок податків, зборів (обов'язкових платежів) або скасування пільг з оподаткування та інших правил, які призводять до порушення правил конкуренції та створення податкових переваг окремим суб'єктам підприємницької діяльності або фізичним особам.
Суд вважає такі доводи та посилання позивача помилковими та позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, 08.07.2010 був прийняти ЗУ «Про внесення змін до законів України «Про державний бюджет України на 2010 рік»та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»№ 2461-VI.
Зазначеним законом було п. 8 Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»а саме, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом. Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Положення ст. 1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»зазначають, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно ст. 5 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач, як суб`єкт підприємницької діяльності, підлягає загальнообов`язковому пенсійному страхуванню.
Згідно з абз. 3 п.1 ст.13 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»участь застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування припиняється у разі якщо застрахованій особі відповідно до цього Закону призначено пенсію і вона не продовжує працювати або якщо застрахована особа відповідно до цього Закону набула права на довічну пенсію чи одноразову виплату.
Приписи п.п. 1, 5 ст. 1 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 08.07.2010 року декларують, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Положення ч.1 ст. 8 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»закріплюють, що розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 цього ж закону, єдиний внесок не входить до системи оподаткування. Податкове законодавство не регулює порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Тобто, позивач, як платник єдиного податку, повинен здійснювати доплату до мінімального страхового внеску та керуватись при цьому пенсійним, а не податковим законодавством.
Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм законодавства, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку про те, що відповідач при винесенні вимоги № Ф-4104 від 04.03.2011 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання нечинною вимоги - відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст складено 23.05.2011 року.
Суддя
О.С. Луніна