ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 травня 2011 р. Справа № 2а/0470/4914/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
при секретаріЛитвин Ю.Ю.
за участю:
представника позивача
представника відповідача ОСОБА_3
Попова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради про визнання нечинним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання нечинним та скасування рішення Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради, яким йому відмолено в державній реєстрації права власності на адміністративну будівлю літ.А-1, загальною площею 71,1 кв.м., огорожу №1, 2, мостіння І, що розташовані по вулиці АДРЕСА_2, а також зобов’язання Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради здійснити реєстрацію права власності ОСОБА_5 на зазначений об’єкт нерухомості.
В судовому засіданні представник Позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що позивач визнаний власником спірної будівлі рішенням Нікопольского міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.10.10, яке було надано ним в якості правовстановлюючого документу Відповідачу для реєстрації права власності на нерухоме майно. Однак Відповідач, у зв’язку із відсутністю акту вводу в експлуатацію, своїм рішенням від 22.10.10 відмовив у реєстрації права власності, що є безпідставним та таким що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, адже рішення суду набрало законної сили та є обов’язковим для виконання.
Представник відповідача в судове засідання з’явився, позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволені позову, зазначивши, що до розгляду Відповідачу було надано рішення суду від 22.10.10, яким визнано право власності за Позивачем на будівлю, розташовану по вул. Набережна ім.Леніна, а згідно зі Словником вулиць Реєстру прав власності така вулиця відсутня, існує вулиця Набережна В.І. Леніна. Документу, підтверджуючого права власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщене нерухоме майно, а також акту вводу в експлуатацію позивачем не надано. За викладених обставин, оскільки подані документи не відповідають вимогам, установленим Тимчасовим Положення про порядок державної реєстрацій права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5, не надають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, Відповідач правомірно відмовив в державній реєстрацій прав на підставі пп.3.5.4 п.3.5 Положення.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав та мотивів.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.10.10, з урахуванням ухвали Нікопольського міськрайонного суду від 28.12.10 та ухвали Нікопольського міськрайонного суду від 09.03.11, якими виправлені допущені описки в рішенні, за ОСОБА_5 визнано право власності на адміністративну будівлю літ.А-1, загальною площею 71,1 кв.м., огорожу №1, 2, мостіння І, що розташовані по вулиці АДРЕСА_2, що підлягає державній реєстрації уповноваженими на те органом без акту вводу в експлуатацію. Судом встановлено, що зазначені рішення та ухвали в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувались, та набрали законної сили 02.11.10, 06.01.11, 15.03.11 відповідно.
З метою реалізації свого права на офіційне визнання і підтвердження державою факту виникнення права власності на нерухоме майно Позивач звернувся до Відповідача із заявою про державну реєстрацію прав на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду від 22.10.10. За результатом розгляду даної заяви Відповідачем було прийняте Рішення про відмову в державній реєстрації прав від 04.02.11 (а.с.9). Судом з’ясовано, що підставою для відмови у державній реєстрації права власності визначена наявність обставин, викладених в пп.3.5.4 Тимчасового Положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (далі – Положення): подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не надають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогами законодавства. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, Відповідач не погоджується з рішення Нікопольського міськрайонного суду від 22.10.10, вважає його прийнятим в порушення існуючих правил підсудності, зазначає про необхідність надати відповідний підтверджуючий право власності або користування земельною ділянкою документ, на якій розміщено нерухоме майно, а також пропонує Позивачу звернутись до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області для вирішення питання одо введення в експлуатацію нерухомого майна.
Судом також досліджений наданий Позивачем висновок ВАТ «Дніпропетровського науково-дослідницького інституту будівельного виробництва, складний 27.09.10 за результатами технічного огляду будівельних конструкцій спірної адміністративної будівлі, яким підтверджена відповідність об'єкту нерухомості вимогам державних стандартів, будівельних, а також можливість експлуатації без обмежень. Підтверджено, що розміщення споруд не суперечить вимогам ДБН 360-92 «Містобудівництво. Планування та забудова міських та сільських поселень». Судом здійснений аналіз долученого позивачем до матеріалів справи технічного паспорту, виданого йому Відповідачем після проведення інвентаризації 20.08.10, відповідно до якого спірне нерухоме майно складається з адміністративної будівлі літ. А-1, загальною площею 71,1 кв.м., огорожі №1, 2, мостіння І.
Суд відмічає, що спірні правовідносини унормовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.04 (далі - Закон), Положенням, наведеним вище, Цивільним кодексом України.
Так, відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Тобто, за загальним правилом право власності на нерухоме майно може вникати лише з моменту його державної реєстрації.
Наведені положення кореспондуються зі ст. 4 Закону та п.1.5 Положення, відповідно до яких речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, підлягають обов'язковій державній реєстрації. Реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (п. 1.3 Положення).
Положеннями ст.19 Закону визначений вичерпний перелік підстав для проведення державної реєстрації прав: або 1) договір, укладений у порядку, встановленому законом, або 2) свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до вимог цього Закону, або 3) свідоцтво про право власності, видане органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, або 4) державний акт на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом, або 5) рішення суду, що набрало законної сили; або 6) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Порядок звернення до БТІ із метою здійснення державної реєстрацій визначений розділом ІІ Положення. Зокрема, в п.2.2 Положення зазначено, що до заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням. Суд зауважує, що відповідно до Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, який є Додатком 2 до Положення, рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна є правовстановлювальним документом.
Правом здійснювати державну реєстрацію прав власності, інших речових прав на нерухомість, їх обмежень, правочинів щодо нерухомого майна або відмовляти в такій реєстрації наділений державний реєстратор прав, що є представником БТІ, у межах своїх повноважень (п.2 ч.2 ст.9 Закону, п.1.13 Положення).
Вичерпний перелік підстав для відмови реєстратором у проведені державної реєстрацій прав наведений в ст.24 Закону та п.3.5 Положення.
Відмовляючи Позивачу в державні реєстрації прав, Відповідач послався на п.3.5.4 Положення, на відсутність акту вводу в експлуатацію нерухомого майна, на відсутність документу, підтверджуючого права власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщене нерухоме майно, посилаючись на ст.376 ЦК України, на неправильне визначення в рішенні суду вулиці, на якій розташована спірна будівля.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та відповідності оскарженого рішення Відповідача положенням чинного законодавства, суд виходить з наступного.
За змістом п.3.5.4 Положення державний реєстратор відмовляє, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.
Пунктом 1.6 Положення передбачено, що державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. Між тим, за змістом ст.331 ЦК України обов'язкове прийняття в експлуатацію нерухомості має значення для набуття права власності, якщо це прямо передбачено в договорі або законі. Аналіз змісту Законом України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обмежень» від 01.07.04, який прийнятий пізніше Положення, та який є спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, дозволяє діти висновку, що ним не визначено такої обов’язкової підстави для реєстрації права власності як наявність акту вводу в експлуатацію нерухомого майна. За викладених обставин, інші нормативно-правові акти мають застосовуватись в частині, що не суперечить цьому Закону. У зв’язку з чим, суд доходить до висновку, що норми п. 1.6 Положення не можуть застосовуватись в даному випадку Відповідачем, оскільки прямо суперечать наведеній вище ст.19 Закону.
Крім того, слід також враховувати, що відповідно до ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Тобто, виходячи з положень зазначеної статті, право власності на результат самочинного будівництва набувається не в загальному порядку, а в спеціальному – на підставі рішення суду. У разі, якщо право власності на новостворене нерухоме майно виникає у загальному порядку, документом, що підтверджує це право є – свідоцтво про право власності, а у разі визнання (у визначених випадках) права власності на це майно судом, єдиним можливим документом, що підтверджує виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, є рішення суду. Саме таке рішення суду подається для державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не повинні вимагатись. Викладена позиція узгоджується з позицією Міністерства юстиції України, наведеною у листі від 19.10.07 № 19-39-827.
Щодо зазначення у рішенні про необхідність надати документ, підтверджуючий право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщене нерухоме майно суд відмічає наступне. Зі змісту ст.376 ЦК України, на яку здійснено посилання в оскаржуваному рішення, вбачається, що надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже забудоване нерухоме майно є умовою для визнання права власності на самочинно забудоване нерухоме майно рішенням суду. Тобто саме суд, а не будь-який інший орган, має досліджувати наявність чи відсутність відповідних документів на земельну ділянку при вирішенні питання про визначення права власності та прийняті рішення. Як зазначено вище, рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.10.10 досліджено питання підстав для визнання права власності та визнано право власності за Позивачем на спірну нерухомість. Отже, посилаючись на положення ст.376 ЦК України та на порушення Нікопольським міськрайонним судом правил підсудності, Відповідач піддає сумніву рішення суду, що є неприпустимим, оскільки воно набрало законної сили та відповідно до Конституції є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України. Крім того, згідно з п.3.8. Положення реєстратору БТІ забороняється тлумачити права.
Щодо неправильного визначення в рішенні суду вулиці, на якій розташована спірна будівля, суд відмічає, що ухвалою Нікопольського міськрайонного суду від 09.03.11 виправлені описки, допущені в рішення від 22.10.10, та зазначено, що в усьому тексті рішення назву вулиці, де розташований спірний об’єкт нерухомості, слід вважати «Набережна В.І. Леніна замість Набережна ім.Леніна». Ухвала набула чинності 15.03.11.
Таким чином, відмовляючи Позивачу у реєстрації права власності на підставі п.3.5.4 Положення, Відповідач ставить під сумнів заявлене право власності вимогам законодавства, що є недопустимим, оскільки, як вже було зазначено вище, Позивач набув право власності на спірну нерухомість на підставі рішення суду, правом на оскарження якого Відповідач не скористався та яке набрало законної сили.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на наведені вище обставини суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив Позивачу в державній реєстрації права власності ОСОБА_5 на адміністративну будівлю літ.А-1, загальною площею 71,1 кв.м., огорожу №1,2, мостіння І, що розташовані по вулиці АДРЕСА_2, за наявністю у нього право встановлювального документу - рішення суду про визнання за Позивачем права власності на об'єкти нерухомого майна. Відтак, оскаржуване рішення є неправомірним та необгрнутованим, а аргументи Позивача – доречними та важливими.
За викладених обставин, рішення Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 04.02.11 про відмову в державній реєстрації права власності ОСОБА_5 на адміністративну будівлю літ.А-1, загальною площею 71,1 кв.м., огорожу №1,2, мостіння І, що розташовані по вулиці АДРЕСА_2 підлягає скасуванню, а позовні вимоги Позивача – задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу за правилами ч.1 ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 94, 71, 158-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_5 до Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання нечинним та скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати нечинним та скасувати рішення Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 04.02.11 про відмову в державній реєстрації права власності ОСОБА_5 на адміністративну будівлю літ.А-1, загальною площею 71,1 кв.м., огорожу №1,2, мостіння І, що розташовані по вулиці АДРЕСА_2.
Зобов'язати комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради здійснити реєстрацію права власності ОСОБА_5 на об’єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: вул. АДРЕСА_2, адміністративна будівля літ.А-1, загальною площею 71,1 кв.м., огорожа №1,2, мостіння І.
Стягнути з місцевого бюджету Дніпропетровської області на користь ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40коп.
Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 27.05.11
Суддя
А.О. Коренев