Справа № 22-ц/2690/2597/2011                                

Головуючий у 1 інстанції: Коробенко С.В.

                            Доповідач: Шебуєва В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2011  року  Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва

в складі:       головуючого-судді   Шебуєвої В.А.,

              суддів: Головачова Я.В., Матвєєвої О.А.

               при секретарі: Гладун Х.А.

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2010 року задоволений частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та моральної шкоди .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 220059 грн. 24 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1700 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій  у розмірі 3% річних на суму 9939 грн. 99 коп., відмови у відшкодуванні моральної шкоди та у стягненні грошових коштів за борговою розпискою від 22.07.2005 р., ОСОБА_1  подав апеляційну скаргу. Просить заочне рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 28 жовтня 2010 року скасувати та  постановити нове ,  яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Посилається на те, що оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що не заявляв суду клопотання про залишення без розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача у якості штрафних санкцій 3% річних у розмірі 9939 грн. 99 коп.. Вважає, що довів законність та обґрунтованість своїх позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. Зазначаю, що грошові кошти за борговою розпискою від 22 липня 2005 року надані ОСОБА_2  його сином ,  а тому суд безпідставно відмовив у задоволенні його позову про стягнення їх з відповідача.

В апеляційній інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

В судове засідання   відповідач ОСОБА_2 не з‘явився, повідомлений про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у його відсутність.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість  рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, були укладені договори позики. Так, 31 січня 2000року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у позику  4000 доларів США, які останній  зобов‘язався повернути протягом двох тижнів після першої  ж вимоги ОСОБА_1  При цьому ОСОБА_2 зобов‘язався щомісячно сплачувати ОСОБА_1 за користування коштами 3% від суми боргу. 02 серпня 2000 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у позику  2000 доларів США, які останній зобов‘язався повернути на першу ж вимогу ОСОБА_1 При цьому ОСОБА_2 зобов‘язався щомісячно сплачувати ОСОБА_1 за користування коштами  3% від суми боргу. 21 серпня 2000 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 6000 доларів США, які останній зобов‘язався повернути  на першу ж вимогу ОСОБА_1 При цьому ОСОБА_2  зобов‘язався щомісячно сплачувати ОСОБА_1 за користування коштами 2% від суми боргу. 05 грудня 2001 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 2000 доларів, які останній зобов‘язався повернути на першу ж вимогу ОСОБА_1 При цьому ОСОБА_2 зобов‘язався щомісячно сплачувати ОСОБА_1 за користування коштами 2% від суми боргу. 04 січня 2005 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 2000 доларів США, які останній зобов‘язався повернути на першу ж вимогу ОСОБА_1 При цьому ОСОБА_2 зобов‘язався  щомісячно сплачувати ОСОБА_1 за користування коштами 4% від суми боргу.

Відповідно до положень ст.. 526, 530, 536 ЦК України суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в національній валюті України, відповідно до встановленого курсу валют НБУ на день подання позову. Наявність невиконаного грошового зобов‘язання ОСОБА_2 підтверджується наявними у позивача борговими розписками.

Суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  9000 доларів США, оскільки відповідно до розписки від 22 липня 2005 року вказані грошові кошти були позичені відповідачем у сина позивача – ОСОБА_3

Як вбачається з журналу судового засідання від 28 жовтня 2010 р.  в ході розгляду справи ОСОБА_1 заявив клопотання про залишення без розгляду  його позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних  за прострочення виконання грошового зобов‘язання. Судом була постановлена ухвала про задоволення вказаного клопотання ОСОБА_1

Зауваження на журнал судового засідання ОСОБА_1 не подавав.

Враховуючи те, що ухвалу суду про залишення без розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних не оскаржена ОСОБА_1, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій колегія суддів вважає безпідставними. Посилання ОСОБА_1 на те, що він не заявляв  клопотання про залишення без розгляду  позовних вимог в частині стягнення 3 % річних спростовуються наявним в матеріалах справи журналом судового засідання.

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості подачі до суду позову про стягнення з ОСОБА_2  3 % річних  за прострочку виконання грошового зобов‘язання на загальних підставах.

Вірним є висновок суду першої інстанції,  що відповідальність сторін за договором позики у вигляді відшкодування моральної шкоди чинним законодавством не передбачена, а  тому, вимоги позивача про відшкодування з ОСОБА_2 на його користь моральної шкоди не ґрунтуються на вимогах закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 відхилити, а заочне рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до  Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий                

    Судді