Справа № 2-34

                                                                                                    2011 року

РІШЕННЯ

Іменем України

23 березня 2011 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області

                                У складі: головуючого судді –Помогайбо В.О.,

                                                     при секретарі –Булатової-Фоменко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в м. Маріуполі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк»про визнання кредитного договору недійсним,  суд –

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2009 року позивач ПАТ «Донгорбанк»звернувся до суду із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості по кредитному договору та звернення стягнення на предмет іпотеки. В ході судового засідання позовні вимоги вточнив та просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки.  В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору № 2 від 12.09.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 36000 доларів США зі сплатою 12,9% відсотків річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 08.09.2017 року. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором позивач та відповідачі 12.09.2007 року уклали договір іпотеки № 2/1, посвідчений приватним нотаріусом  Маріупольського міського нотаріального округу. Згідно з умовами договору іпотеки, відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,3кв.м. Майно належало відповідачам на праві приватної власності. У порушення умов кредитного договору та норм діючого законодавства, відповідач ОСОБА_1 за вказаним договором свої зобов’язання належним чином не виконувала. У зв’язку з чим, утворилася заборгованість по кредиту  перед позивачем, яка станом на 21.12.2010 рік становить 39 799,71 доларів США. Не маючи іншої змоги захистити свої права, позивач змушений звернутися до суду із справжнім позовом та просить суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2 від 12.09.2007 року, в розмірі 39 799,71 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 61,3кв.м., житловою площею 29,1 кв.м., яка належить ОСОБА_1, ОСОБА_2. ОСОБА_3 на праві приватної власності. Стягнути солідарно з відповідачів  судові витрати у справі, суму судового збору у розмірі 1700,00грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн., а всього 1820,00гривень.

У березні 2010 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до  ПАТ  «Донгорбанк»про визнання кредитного договору  № 2 від 12.09.2007 року недійсним, через порушення вимог  ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». В обґрунтування позовних зазначено наступне.

12 вересня 2007 року між нею та ПАТ  «Донгорбанк» було укладено кредитний договір №2 предметом якого є грошові кошти у розмірі 36000 доларів США. У забезпечення виконання зобов’язання по поверненню в повному обсязі кредитних коштів між нею, Банком  та іншими відповідачами у справі, було  укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 Перед укладанням кредитного договору кредитодавець порушив вимоги чинного законодавства, щодо письмового повідомлення споживача про істотні обставини договору. Проте у зв’язку з тим, що відбулася істотна зміна обставин, якими позивачка керувалася при укладенні кредитного договору, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенню до гривні України, що призвело до здороження кредитного ресурсу. Зміна цієї обставини є істотною, а тому є підстави для розірвання кредитного договору. Крім того пояснила, що фактично вона не володіла та не розпоряджалася кредитними коштами, оскільки вони були передані директору підприємства «Азовтогінвест»- ОСОБА_5, для розвинення бізнесу, як це було вирішено на загальних зборах ТОВ, учасником якого ОСОБА_1 була на час підписання кредитного договору. Більш того, вона ніколи не повертала  грошові кошти Банку, з метою погашення кредиту, тому що це здійснював ОСОБА_5, який фактично отримав кредитні кошти. Вважає, що вона, ОСОБА_2 та ОСОБА_3  не є належними відповідачами у справі, оскільки кредитними коштами вони фактично не володіли та не розпоряджалися.

Представники позивача ПАТ  «Донгорбанк»Ніколенко М.Ю., Ігнатенко С.В в судовому засіданні  підтримали власні позовні вимоги, просили суд їх задовольнити по підставам викладеним у позовній заяві.  Заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вказала, що при укладенні 12.09.2007р. кредитного договору та договору іпотеки між Банком та відповідачами були дотримані усі вимоги діючого законодавства, а саме, у відповідності з положеннями ч.3 ст.533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Закону України «Про банки та банківську діяльність». Кредитний договір та іпотечний договір укладалися сторонами добровільно, відповідачі з умовами договору були згодні, про що свідчить наявність їй підписів під договорами.

В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 власні позовні вимоги підтримали у повному обсязі по підставах викладених у позовній заяві. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ  «Донгорбанк»про звернення стягнення, через недоведеність заявлених до сплати сум.

Суд, вислухавши сторони, допитавши свідка  ОСОБА_8, дослідивши представлені у справі докази, вважає, що позов ПАТ «Донгорбанк»підлягає  задоволенню, зустрічний позов ОСОБА_1 не обґрунтований та задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № 2 від 12.09.2007 року ОСОБА_1. отримала кредит у розмірі 36000 доларів США зі сплатою 12,9 відсотків річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 08.09.2017 року.

Кредитний договір № 2 від 12.09.2007 року між ПАТ  «Донгорбанк» (Кредитор) та ОСОБА_1. (Позичальник) містить наступні окремі положення:

1.1  Банк зобов’язується надати позичальникові кредитні кошти на строк до 08.09.2017 року, у розмірі 36000 доларів США на наступні цілі: для ремонту квартири, придбання меблів та побутової техніки, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 12,9% річних. Строк повернення кредиту – згідно графіку.

3.4.1. Позичальник зобов’язується повернути Кредит згідно графіку, порядку та строк, які вказані у п.1.1.

4.1 забезпеченням виконання Позичальником зобов’язань за даним Договором виступає іпотека квартири 2-кімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

В якості забезпечення виконання зобов’язань за даним кредитним договором між ПАТ «Донгорбанк»та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 2/1 від 12.09.2007р.. Згідно з умовами договору іпотеки, відповідачі  надали в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру загальною площею 61,3кв.м., житловою площею 29,1кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить іпотекодавцям, на праві власності.

Сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає  228553,00 гривні.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст.192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України - зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року N 15-93 (далі - Декрет).

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Згідно ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч.1 та у пунктах 3 - 7 ч.2 ст.47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано ЗАТ «Донгорбанк»(нині Публічному акціонерному товариству  «Донгорбанк») банківську ліцензію № 85 від 06 квітня 1992 року на право здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також додаток до дозволу №85-2 від 08 серпня 2005 року на здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», згідно з додатком до дозволу. У вказаному додатку до дозволу № 85-2 від 08 серпня 2005 року визначений вичерпний перелік операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Посилання відповідачів на те, що положення укладеного кредитного договору та договору іпотеки суперечать загальним засадам цивільно-правових відносин, визначених ст.3 ЦК України, а саме, засадам справедливості щодо умов договору, суд вважає такими, що не ґрунтуються на законі з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.

Суд вважає, що кредитний договір укладено відповідно до положень статті 638 ЦК України та виконувався сторонами протягом тривалого часу, тобто сторонами виконувалися умови ст.629 ЦК України.

Суд не погоджується з доводами ОСОБА_1, що стрімке падіння курсу гривні по відношенню до валюти кредиту привело до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило позичальника того, на що він розраховував при отриманні кредиту, що є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору кредиту у іноземній валюті. І вказана істотна зміна обставин є підставою для розірвання договору кредиту у відповідності до частини першої статті 652 ЦК України. Також суд та не бере до уваги доводи ОСОБА_1 та пояснення свідка ОСОБА_8 про те, що фактично вона не володіла та не розпоряджалася кредитними коштами, оскільки вони були передані директору підприємства «Азовтогінвест»- ОСОБА_5, для розвинення бізнесу, як це було вирішено на загальних зборах ТОВ, учасником якого ОСОБА_1 була на час підписання кредитного договору.

Так, відповідно до ч.1 ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Розірвання (зміна) договору у зв'язку з істотними змінами обставин є самостійним випадком припинення (зміни) договірних зобов'язань, метою якого є необхідність відновлення балансу інтересів сторін договору, істотно порушеного внаслідок непередбачуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежать від волі сторін.

Звертаючись до суду та обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1. посилається на те, що у лютому 2009 році відбулась істотна зміна обставин, якими вона керувалася, укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенні до курсу гривні України, що потягло за собою значне здороження кредитного курсу.

Однак, ч.2 ст.652 ЦК України передбачено, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов:

-   в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не

   настане;

-  зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути

   після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

-   виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б

   заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

-    із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе

    заінтересована сторона.

Отже, для розірвання договору у разі істотної зміни обставин необхідно наявність всіх перелічених умов одночасно. До того ж, вимагаючи розірвання договору, на підставі статті 652 ЦК України на позивача покладається, у відповідності до статті 60 ЦПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Суд вважає, що ОСОБА_1 не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв'язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

За положеннями ст. 36 Закону України «Про Національний банк України»офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

ОСОБА_1 не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальника, а тому посилання позивачки на несправедливості умов договору щодо його валюти, є не обґрунтованими.

Також, виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що сторонами по справі було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Отже, відповідачі зобов'язані виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Оскільки відповідачами не здійснено спроб досудового врегулювання спору, а також не доведено умови для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК України у судовому порядку, то підстави для задоволення  позовних вимог ОСОБА_1 та розірвання кредитного договору  відсутні.

Суд дійшов висновку про те, що при укладенні кредитного договору від 12 вересня 2007 року в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов'язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долара США до гривні несе саме позичальник. Наявність усіх обов'язкових умов для розірвання договору кредиту, передбачених частиною другою статті 652 ЦК України, відсутня. Тому права ОСОБА_1 при укладенні та виконанні кредитного договору, укладеного між нею та ПАТ  «Донгорбанк», не порушені.

Враховуючи викладене, суд прийшов до переконливого висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсними.

З огляду на наведене суд вважає, що доводи відповідачки ОСОБА_1 про порушення її прав як споживача щодо отримання інформації перед укладенням кредитного договору, за відсутності відповідного повідомлення у письмовій формі, не є підставою для задоволення вимог про розірвання кредитного договору.

Суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Донгорбанк»про звернення стягнення підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Відповідно зі ст.526, ст.549 ЦК України зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогам Цивільного Кодексу України.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2 від 12.09.2007 року, платежі в погашення кредиту та сплати відсотків за його користування здійснювалися з порушенням графіку, що привело до створення простроченої заборгованості. Станом на 21 грудня 2010 року заборгованість дорівнює 39799,71 доларів США та складається з: заборгованості за кредитом у сумі 32100,00 доларів США, заборгованості за відсотками у сумі 7699,71 доларів США.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання боржником основного зобов'язання позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку»у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються і спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленою ч.1 ст. 38 цього Закону, яка передбачає право Іпотекодержателя  на продаж предмета іпотеки будь-якім особам-покупцеві.

Відповідно до ст.88 ЦПК України зі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Донгорбанк» підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень та судовий збір у розмірі 1820,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст.10, 11, 60, 212, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.

          В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2 від 12.09.2007 року, в розмірі 39 799,71 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 61,3кв.м., житловою площею 29,1 кв.м., яка належить ОСОБА_1, ОСОБА_2. ОСОБА_3 на праві приватної власності.

          Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 судові витрати у справі, суму судового збору у розмірі 1700,00грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн., а всього 1820,00гривень.

          У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк»про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до  Донецького апеляційного суду в м. Маріуполі через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів після його проголошення, а особою, яка не була присутня в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: