Категорія №14

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2011 року Справа № 2а-3373/11/1270

          Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Свергун І.О.,

при секретарі – Чукіній А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання видати посвідчення учасника бойових дій,

ВСТАНОВИВ:

20.02.2008 ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до суду з позовом до Луганського обласного військового комісаріату (надалі – ЛОВК, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо видачі йому посвідчення учасника бойових дій, яке відповідач зобов’язаний був видати йому як військовослужбовцю, що проходив військову службу та забезпечував бойову діяльність радянських військ у Чехословаччині в період з 20 серпня по 8 листопада 1968 року; зобов’язати відповідача на підставі пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» видати йому посвідчення учасника бойових дій.

Заявлені вимоги позивач мотивує наступним. 14.03.2002 позивач звернувся до Луганського обласного військового комісара з заявою видати йому посвідчення учасника бойових дій, оскільки він проходив строкову військову службу на території Чехословаччини в серпні – жовтні 1968 року та забезпечував бойову діяльність дислокованих там радянських військ. Факт проходження позивачем військової служби підтверджувалися копією військового квитка, в якому вказано, що він проходив військову службу в в/ч 59772 з 21.09.1965 по 16.11.1968, та копіями архівних довідок Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 14.07.2000 № 4/101339 та від 17.10.2000 № 279298, у яких зазначено, що в/ч 59772 дійсно в серпні – жовтні 1968 року дислокувалася на території ЧРСР.

Той факт, що позивач у якості старшого лінійного наглядача, старшого телефоніста в серпні – листопаді 1968 року брав участь у забезпеченні бойової діяльності дислокованих на території ЧРСР радянських військ, забезпечуючи їх зв’язок, підтверджується копією військового квитка, в якому вказано, що в зазначений період позивач дійсно виконував обов’язки старшого лінійного наглядача, старшого телефоніста. Факт участі позивача в забезпеченні бойової діяльності підтверджується також тією обставиною, що він підлягав звільненню в запас 31 серпня 1968 року, однак, через необхідність забезпечення зв’язком бойової діяльності радянських військ у ЧРСР його звільнення було затримане, позивач був звільнений лише 16 листопада 1968 року, що підтверджується копією військового квитка.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідач повинен був видати позивачеві посвідчення учасника бойових дій, однак, таке посвідчення позивачеві видане не було.

          Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.07.2008 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Суд визнав бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату протиправною та зобов’язав видати позивачу посвідчення учасника бойових дій.

          Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.11.2008 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.07.2008 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.03.2011 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15.07.2008 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.11.2008 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав суду пояснення, аналогічним викладеному в позові.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, посилаючись, що рішенням комісії Луганського обласного військового комісаріату, оформленим у вигляді протоколу від 26 березня 2002 року № 4211, було відмовлено ОСОБА_1 в наданні статусу учасника бойових дій у зв’язку з відсутністю документів, що підтверджують участь військової частини або особисту участь позивача в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності. Рішення було прийняте комісією на підставі заяви ОСОБА_1, архівної довідки Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 14.07.2000 № 4/101339, яку надав позивач, та військового квитка. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

          Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом установлено, що позивач у період з 21.09.1965 по 16.11.1968 проходив військову службу в військовій частині 59772, що підтверджується військовим квитком серії НУ № 4171539 (а.с. 4-13). З 08.08.1968 по 08.11.1968 військова частина 59772 дислокувалася на території Чехословаччини, що підтверджується копіями архівних довідок Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 06.06.2002 № 4/149355, від 14.07.2000 № 4/101339, від 17.10.2000 № 279298 (а.с. 14-16).

Відповідно до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на території Чехословаччини з 20 серпня 1968 року по 01 січня 1969 року велися бойові дії.

Згідно з пунктом 2 ч. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (надалі – Закон № 3551) учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн – військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 № 458 «Про комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та наказом Міністерства оборони України від 26.07.1996 № 208 «Про затвердження Положення про комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі – Положення про комісії № 208), що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, вирішення питань, пов’язаних зі встановленням статусу учасника бойових дій, покладається на комісії, які створюються при обласних військових комісаріатах. Встановлення відповідного статусу ветерана війни є виключною компетенцією відповідних комісій, які приймають рішення шляхом голосування членів цієї комісії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 16 «Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в п. 1 встановлено, що відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються працівники, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР працювали в державах, де в цей період велися бойові дії, якщо вони безпосередньо брали участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту). Пунктом 2 встановлено, що участь громадян, зазначених у п. 1 цієї постанови, у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту) визначається комісіями, що створюються у міністерствах і відомствах, які направляли своїх працівників на роботу в держави, де в цей період велися бойові дії.

14.03.2002 позивач звернувся до ЛОВК із заявою про видачу посвідчення учасника бойових дій.

Листом від 27.03.2002 відповідач повідомив позивача, що згідно протоколу від 26.03.2002 № 4211 комісія Луганського обласного військового комісаріату з розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначення осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відмовила йому у встановленні статусу учасника бойових дій, оскільки у ОСОБА_1 немає документів, що підтверджують участь військової частини або його особисту участь у бойових діях.

Згідно з п. 1 Положення про комісії № 208 комісії для розгляду питань, пов’язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - комісії) створюються при Кримському республіканському, обласних, Київському та Севастопольському міських військових комісаріатах.

На комісії покладається вирішення питань про встановлення статусу ветеранів війни всіх категорій, визначення осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які перебувають на пенсійному забезпеченні в Міністерстві оборони України, а також встановлення статусу учасника бойових дій стосовно всіх категорій громадян, крім пенсіонерів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та Цивільної оборони України.

Згідно з п. 4 Положення про комісії № 208 підготовку матеріалів для розгляду комісії, проведення пошукових заходів, спрямованих на допомогу громадянам в одержанні відповідних архівних довідок, здійснюють районні (міські) військові комісаріати.

Комісії зобов’язані приймати документи для розгляду, реєструвати їх у спеціальній книзі обліку, уважно вивчати документи, інформувати заявника про прийняття документів на розгляд і дату засідання комісії. Заслуховувати пояснення громадян, які їх подали, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази громадян і в десятиденний термін з дня одержання документів прийняти відповідне рішення про встановлення статусу, про що інформувати заявника. У разі відмови громадянину у встановленні йому відповідного статусу ветерана війни, комісії сповіщають причину (мотиви) відмови. При необхідності комісії можуть повертати документи до райміськвійськкоматів на доопрацювання для повторного їх подання на розгляд комісії.

З усіх розглянутих питань рішення комісії вносять до протоколу, який підписують всі члени комісії і затверджує військовий комісар.

Відповідно до п. 5 Положення про комісії № 208 на підставі рішення комісії громадяни отримують відповідні посвідчення через районні (міські) військові комісаріати, які ведуть персональний облік ветеранів війни і виданих їм посвідчень та талонів на пільговий проїзд за серіями та номерами.

Кримський республіканський, обласні, Київський та Севастопольський міські військові комісаріати ведуть загальний облік, а також облік посвідчень ветеранів війни і листів талонів на пільговий проїзд (за кожний райміськвійськкомат), які видані згідно з рішенням комісії для вручення громадянам.

П. 6 Положення про комісії № 208 встановлено, що при відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують право громадянина на отримання ним статусу ветерана війни, дозволяється брати до уваги:

показання свідків (не менше двох, нотаріально завірених), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником;

довідки відповідного періоду, підписані і завірені печаткою;

грамоти, фотографії (оригінали);

газетні матеріали того часу, який потребує підтвердження;

історичні довідки, документи та інші архівні матеріали;

документи потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім'я та по батькові заявника;

партійні документи, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період;

інші документи, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок по заяві.

У виняткових випадках при неможливості вирішення комісіями військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських військових комісаріатів питань про встановлення статусу ветеранів війни, відповідні матеріали направляються на розгляд комісії Міністерства оборони України (через Головне управління кадрів Міністерства оборони України), які розглядаються у двадцятиденний термін з дня одержання документів.

При цьому додаються такі документи:

копія протоколу засідання комісії, де має бути зазначено, на якій підставі відмовлено заявнику і чому це питання передається на розгляд у комісію Міністерства оборони України;

заява і документи заявника (п. 7 Положення № 208).

У даному випадку комісія прийняла рішення про відмову у наданні позивачеві статусу учасника бойових дій. Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з протоколу засідання комісії від 26.03.2002 № 4211, комісія відмовила позивачеві в наданні статусу учасника бойових дій, вказавши: «Немає участі в бойових діях та забезпеченні бойової діяльності військ, боротьбі з контрреволюцією, виконання бойової задачі по захисту соц. завоювань». Крім того, цим же протоколом визначено зробити запит по історичному формуляру військової частини, по дійсному найменуванню військової частини, по посаді, на якій проходив службу. Тобто, комісія прийняла рішення до отримання відповіді на зазначені запити.

Суд вважає, що відповідач не вжив усіх передбачених законодавством заходів щодо з’ясування обставин, які є підставою для встановлення статусу учасника бойових дій, та необґрунтовано прийняв рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій.

Відповідачем не надано доказів про витребування відомостей про участь військової частини або позивача особисто в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ на території Чехословаччини в період з серпня по листопад 1968 року. Крім того, поясненнями представника відповідача підтверджується, що відповідач не робив запитів до архівних установ з цього питання. Комісією було розглянуто питання про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій на підставі документів, наданих самим позивачем. Так, представник відповідача суду пояснив, що рішення було прийняте комісією на підставі архівної довідки Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 14.07.2000 № 4/101339.

Згідно тексту цієї довідки, ОСОБА_1 проходив службу в в/ч 59772 з 21.09.1965 по 16.11.1968 на посаді – ст. кочегар, у військовому званні – єфрейтор. В/ч 59772 в серпні-жовтні 1968 року дислокувалася на території ЧРСР (а.с. 15).

Відповідачем не заперечується той факт, що підставою для відмови у встановленні позивачеві статусу учасника бойових дій стала відсутність документів, що підтверджують участь військової частини або особисту участь позивача в бойових діях. Відповідач також не заперечує, що при вирішенні питання про надання позивачеві статусу учасника бойових дій, крім архівних довідок, комісією не досліджувалися як докази показання свідків, грамоти, фотографії та інші відомості, визначені п. 6 Положення про комісії № 208.

Наказом Міністра оборони України від 08.04.2009 № 158 затверджено Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України (надалі – Положення № 158), зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14.05.2009 № 428/16444. Згідно цього ж наказу Положення про комісії № 208 втратило чинність.

Згідно з п. 6 Положення № 158 на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах.

Відповідно до п. 7 Положення № 158 комісії зобов'язані:

приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

реєструвати заяви у спеціальній книзі обліку;

інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії;

робити запити до відповідних архівних установ, про що повідомляти заявника;

розглядати заяви громадян, що надійшли до Комісій, у тримісячний термін;

заслуховувати пояснення громадян, які подали заяви, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази;

у разі відмови в задоволенні вимог, викладених у заяві, рішення доводити до відома громадянина в письмовій формі, а також роз'яснювати порядок оскарження прийнятого рішення.

П. 8 Положення № 158 визначено, що комісії приймають рішення щодо визнання громадян

учасниками бойових дій на підставі документів:

довідок відповідного періоду, підписаних і завірених печаткою; партизанського квитка; посвідчення учасника підпілля; посвідчення до знака «За разминирование»; грамот, фотографій (оригіналів); газетних матеріалів того періоду, який потребує підтвердження; історичних довідок, документів та інших архівних матеріалів; документів потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім'я та по батькові заявника; партійних документів, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період; інших документів, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін); для військовослужбовців, які були направлені для виконання

миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії, та для військовослужбовців постійного складу (особовий склад миротворчих підрозділів, військові спостерігачі,

військові поліцейські): витягу з наказу (по особовому складу) Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувача виду Збройних Сил України відповідно про призначення на посаду в частину, яка перебуває у складі миротворчих сил; витягу з відповідного розділу особової справи військовослужбовця про проходження військової служби у складі миротворчих сил; довідки про проходження військової служби у складі миротворчого підрозділу; для військовослужбовців, які перебували у відрядженні: рішення Міністра оборони України або начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України про відрядження; витягу з наказу по стройовій частині відповідного командира (начальника) про направлення у відрядження; копії посвідчення про відрядження з відповідними відмітками про прибуття та вибуття; для військовослужбовців, які брали участь у розмінуванні або траленні бойових мін: витягу з наказу командира військової частини про призначення до групи розмінування (тралення бойових мін); витягу з наказу командира військової частини про виїзд у складі групи на розмінування (тралення бойових мін); акта на виконання робіт із розчистки місцевості (територіальних і нейтральних вод) від вибухонебезпечних речовин (бойових мін).

За відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги

показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій (п. 9 Положення № 158).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог: визнати неправомірним і скасувати рішення комісії Луганського обласного військового комісаріату, оформлене протоколом від 26 березня 2002 року № 4211, про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, а також зобов’язати Луганський обласний військовий комісаріат розглянути питання про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17.05.2011 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 20.05.2011, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 11, 17, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

          Позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання видати посвідчення учасника бойових дій задовольнити частково.

Визнати неправомірним і скасувати рішення комісії Луганського обласного військового комісаріату, оформлене протоколом від 26 березня 2002 року № 4211, про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

Зобов’язати Луганський обласний військовий комісаріат розглянути питання про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 20 травня 2011 року.

           СуддяІ.О. Свергун