Справа № 2а-183/08 p.

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2009 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:

головуючого - судді Таранової О.П., при секретарі - Велікоцької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЛМКП «Центрожилком» про визнання неправомірними дії посадової особи та зобов’язання вчинити певні дії, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, де вказав, що ОСОБА_1, з 11.03.1996 р. Управління служби та по теперішній час є військово службовцем безпеки України в Луганської обл. і разом з сім’єю: чоловіком та двома дітьми. Мешкає у квартирі, розташованій за адресою: м. Луганськ, вул.. 15-а Лінія, 19/16, та яка належить їм на праві особистої власності, та інші послуги).

Вислухавши пояснення позивача, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про службу безпеки України» від 25.03.1992 р. та ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. «військовослужбовцям та членам їх сімей, які перебувають на їх утриманні, надається 50-відсоткова знижка плати за комунальні послуги (водопостачання, гас, електрична і теплова енергія та інші послуги).

Ст. 36 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. було зупинено дію положень ст. 27 Закону України «Про службу безпеки України» та ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. вищевказана ст. 36 Закону України «Про державний бюджет України» визнано такою, що не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною.

Згідно з ч. 4 ст.17 Конституції України: Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей».

Конституційний Суд України у своєму Рішенні посилається на інші свої рішення, якими визнавались окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України, а саме: Рішення Конституційного Суду України №5-рп/2002 від 20.03.2002 р. (справа щодо пільг і компенсацій і гарантій), №7-рп/2004 від 17.03.2004 р. (справа про соціальний захист військово службовців та працівників правоохоронних органів), № 20-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій).

Розглядаючи проблему, пов’язаною з реалізацією права на соціальний захист, Конституційний Суд України у вищевказаних Рішеннях і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виділяє окремі категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту зі сторони держави. До них, зокрема Конституційний Суд України відносить громадян, які згідно зі ст. 17 Конституції України перебувають на службі в військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну і інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України та інші».

У Рішеннях №5-рп/2002 від 20.03.2002 р., №7-рп/2004 від 17.03.2004 р. та №20-рп/2004 від 01.12.2004 р. Конституційним Судом України зроблено висновок про те, що передбачений законами України, комплекс організаційно-правових і економічних заходів, направлених на забезпечення соціального захисту військовослужбовців і працівників правоохоронних органів, визначається не їхньою непрацездатністю або відсутністю достатніх коштів для існування, а особливо професійних обов’язків, пов’язаних з ризиком для життя і здоров’я. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців і працівників правоохоронних органів виходять з характеру покладених на них службових обов’язків у зв’язку з виконанням державних функцій.

У зв’язку з прийняттям вказаного Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 p., представник позивача звернувся 31.08.2007 р. із заявою до директора МКП «Центрожилком» про перерахунок платежів по квартирній платі, нарахованих у 2007 р., по квартирі, розташованої за адресою: м. Луганськ, вул. 15-а Лінія, 19/16, з урахуванням 50-відсоткової знижки.

З відповіді за вих. №19-09-1 від 19.09.2007 p., отриманої позивачкою 20.10.2007 р. їй стало відомо, що у її проханні про проведення перерахунку платежів по квартирній платі, нарахованих у 2007 p., відмовлено з тих підстав, що МКП «Центрожилком» не має повноважень на проведення вказаного перерахунку, так як не є поставником комунальних послуг.

Таким чином, вказаною відмовою директора МКП «Центрожилком» провести перерахунок платежів по квартирній платі, порушуються права і соціальні гарантії позивача, передбачені ст. 17, 21, 22 Конституції України, ст. 27 Закону України «про службу безпеки України», та ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 17, 18, 19, 104, 105, 106 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати дії директора МКП «Центрожилком» неправомірними і зобов’язати МКП «Центрожилком» провести перерахунок платежів по квартирній платі, нарахованих у 2007 р., по квартирі, розташованої за адресою: м. Луганськ, вул.. 15-а Лінія, 19/16, з урахуванням 50-відсоткової знижки.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.