ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 жовтня 2024 року

м. Харків

справа №2-4682/11

провадження №22-ц/818/3375/24

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.

за участю секретаря: Сізонової О.О.,

учасники справи:

скаржник – ОСОБА_1

стягувач -Акціонерне товариство «Райффайзен банк»

особа дії якої оскаржуються – Салтівський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії посадових осіб Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач Акціонерне товариство «Райффайзен банк», -

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 16 липня 2024 року, постановлене суддею Тимошем О.М.

в с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою, яку уточнила та просила визнати бездіяльність посадових осіб Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції неправомірною та зобов`язати скасувати арешт, накладений на майно боржника ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №46094949 від 16.01.2015, виданої Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, реєстраційний номер обтяження 8584550 від 02.02.2015; скасувати арешт накладений на майно боржника ОСОБА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №46094949 від 17.03.2015, виданої Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, реєстраційним номер обтяження 9110156 від 19.03.2015.

Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 16 липня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні скарги.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Грічаніченко О.О. просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу у повному обсязі.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд не взяв до уваги, що в межах виконавчого провадження накладено арешт на майно ОСОБА_1 , проте з відповіді Салтівського ВДВС в м. Харкові убачається, що виконавче провадження закінчене, а матеріалів виконавчого провадження не існує. Вважає, що оскільки виконавче провадження закінчене, арешт накладений в його межах підлягає скасуванню. Наявність арешту на майно є втручанням в права особи на мирне володіння та розпорядження майном.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд виходив із того, що боржник не в повному обсязі виконала рішення суду, яке стало підставою для відкриття виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт майна; суду не доведено відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також відсутність будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, суд вважав, що відсутнє невиправдане втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова по справі №2-4682/11 від 09.02.2012 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/2061/82/100160 від 03.06.2008 в сумі 1 153 322,76 грн, судовий збір 2823,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в сумі 120 грн (а.с.16-17).

На виконання рішення суду АТ «Райффайзен банк» отримало виконавчі листи.

Як убачається, з відповідно Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 14.02.2024 №45141 відповідно до даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень у Московському відділі державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебувало на виконанні виконавче провадження №46094949 з примусового виконання виконавчого листа №2-4682/11, виданого 27.09.2012 Московським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором №014/2061/82/100160 від 03.06.2008 в сумі 1 153 322,76 грн, судовий збір 2823,00 грн та витрати в сумі 120 грн.

16.01.2015 державним виконавцем відкрито виконавче провадження та в цей же день винесено постанову про арешт майна боржника.

26.01.2015 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

В Державному реєстрі речових прав зареєстровано обтяження №8584550 від 02.02.2015 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16.01.2015, виданої Московським ВДВС ХМУЮ.

17.03.2015 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. В Державному реєстрі речових прав зареєстровано обтяження №9110156 від 19.03.2015 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 17.03.2015, виданої Московським ВДВС ХМУЮ.

29.04.2015 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно та кошти боржника).

Оскільки строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить 3 роки відповідно до п.9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом МЮУ №2274/5 25.10.2008, тому неможливо надати матеріали виконавчого провадження №46094949 для ознайомлення (а.с.11).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15.11.2023 та від 19.05.2024 на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено обтяження у виді арешта нерухомого майна: 1) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер: 46094949, виданий 17.03.2015, видавник: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, номер запису про обтяження 8584550; 2) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер: 46094949, виданий 16.01.2015, видавник: Московський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, номер запису про обтяження 9110156. Об`єкт речових прав: квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.57-58).

12.12.2023 ОСОБА_1 звернулася до начальника Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження щодо неї №46094949 (а.с.10).

29.02.2024 ОСОБА_1 звернулася до Салтівського ВДВС у м. Харкові із заявою, в якій просила: зняти арешт з майна ОСОБА_1 накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №46094949 від 16.01.2015, виданої Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, реєстраційний номер обтяження 8584550 від 02.02.2015; зняти арешт з майна ОСОБА_1 накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №46094949 від 17.03.2015, виданої Московським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, реєстраційним номер обтяження 9110156 від 19.03.2015 (а.с.12).

Відповідно до відповіді Салтівського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12.03.2024 №68312 на ім`я ОСОБА_1 , їй було повідомлено, що станом на теперішній час вирішення питання про зняття обтяжень можливе у судовому порядку (а.с.13).

Відповідно до довідки Московського районного суду м. Харкова цивільна справа №2-4682/11 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором була знищена за спливом строків зберігання у 2017 році (а.с.15).

Звертаючись до суду зі скаргою ОСОБА_1 наголошувала, що оскільки виконавче провадження закінчено, а виконавчу справу знищено, накладений державним виконавцем арешт порушує її право.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на момент повернення виконавчого документа 29.04.2015, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на момент повернення виконавчого документа 29.04.2015, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Ч. 3 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Представник заявника стверджує, що державним виконавцем при закритті виконавчого провадження не було дотримано вимог ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла в редакції станом на день повернення виконавчого документа.

Так, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд зауважує, що повернення виконавчого документа (передбачено ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження») та закінчення виконавчого провадження (передбачено ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження») не є тотожними поняттями.

Враховуючи викладене, суд вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника. Виключення із цього правила становить повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (т. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу.

Обов`язковість виконання рішень, яке полягає у тому, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Ст.129 Конституції України зазначає серед основних засад судочинства обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду по справі № 645/6694/15-ц від 22 грудня 2021 року, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстав для збереження чинності арешту майна боржника немає. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Доказів того, що ОСОБА_1 було виконане рішення суду матеріали справи не містять.

Виконавчі листи були повернуті у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, при цьому стягувач може подати ці виконавчі листи до виконання з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 16 липня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий:                                                                О.В. Маміна

Судді:                                                                        Н.П. Пилипчук

О.Ю.        Тичкова

Повний текст постанови складено 31.10.2024