УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/4326/24 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л.А.

Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого        Павицької Т. М.,

суддів                Трояновської Г.С., Шевчук А.М.,

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №279/4326/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія  «Кредит – Капітал» до  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит – Капітал» - Мих Вікторії Олегівни на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А. у м. Коростені,

в с т а н о в и в :

У липні 2024 року товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит – Капітал» звернулося до суду із даним позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №4264901 від 15.11.2021 в розмірі  49225 грн 00 коп., із них: 11000 грн. 00 коп. простроченої заборгованості за кредитом, 37125 грн. 00 коп. простроченої заборгованості за нарахованими відсотками, та 1100,00 грн - комісії. Позов обґрунтовано тим, що 15.11.2021 року між  ОСОБА_1  та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір № 4264901, згідно з умовами якого  остання отримала 11000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений  ОСОБА_1 15.12.2021 року. ТОВ «Мілоан» умови Кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу  кредит на потрібну їй суму. 15.11.2021року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України укладений Договір відступлення прав вимоги №81-МЛ від 23.02.2022року. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги і за Кредитним договором №4264901 від 15.11.2021 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та  ОСОБА_1 . Відповідач умови договору не виконує і станом на 23.02.2022 має вищезазначену заборгованість.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 вересня 2024 року позов ТОВ ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 15125,00 грн заборгованості за кредитним договором №4264901 від 15.11.2021 року та 744,18 грн судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - Мих В.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, виходячи з наступного. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Сума заборгованості складає 49 225 грн відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором. Відповідно до кредитного договору № 4264901 від 15.11.2021 року позичальник не повинен сплачувати на користь кредитодавця будь-які платежі не передбачені цим договором. Вказані в цьому договорі розміри комісій, процентів та будь-яких інших винагород кредитодавця не можуть бути збільшені кредитодавцем без згоди позичальника. Дані умови чітко прописані у кредитному договорі № 4264901 від 15.11.2021 року, що є підтвердженням того, що позичальник надає свою згоду на укладення кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє і зобов`язується неухильно дотримуватися умов кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті та є невід`ємною частиною договору. При цьому, сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором № 4264901 від 15.11.2021 року було передано позивачу від первинного кредитора ТзОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги № 81-МЛ від 23.02.2022 року. Тобто після отримання права вимоги до відповідача позивачем жодних нових сум щодо стягнення заборгованості не нараховувалося. Зауважує, що відповідно до п. 4.2. кредитного договору № 4264901 від 15.11.2021 року у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимог кредитодавця. Зазначає, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. До договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії за надання кредиту. Крім того, укладаючи кредитний договір, відповідач повинна була достовірно знати про його умови та про наслідки невиконання умов кредитного договору, повинна була діяти добросовісно, а підписавши договір, вона погодилась з його умовами та взяла на себе зобов`язання, передбачені договором, в тому числі і щодо оплати комісії за надання кредиту. Відповідно до п.1.5.1 договору про споживчий кредит № 4264901 від 15.11.2021 року, комісія за надання кредиту: 1100,00 грн, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Встановлення ТзОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону. Умова договору щодо обов`язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. За таких обставин позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди. Відповідно до чинного законодавства усі дії позивача є правомірними, оскільки у своєму позові позивач не має наміру стягнути з відповідача штраф, санкції чи пеню, а лише тіло кредиту, прострочену заборгованість за сумою відсотків та прострочену заборгованість за комісією. Дані вимоги є в межах чинного законодавства і не є порушенням відповідно до вище наведеного.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 15.11.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено кредитний договір № 4264901, згідно з умовами якого остання отримала 11000 грн, строком на 30 днів, тобто до 15.12.2021 року, зі сплатою відсотків у розмірі 4125,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Договір підписано електронним цифровим підписом ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором L32753.

Згідно платіжного доручення №61134680 ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на рахунок № 414949*25 кошти в розмірі 11000,00 грн.

23 лютого 2022 року між ТОВ "Мілоан" та ТОВ " ФК "Кредит капітал" був укладений договір факторингу, відповідно до якого, ТОВ " ФК "Кредит капітал" набуло право вимоги за договором споживчого кредиту №4264901 від 15.11.2021 року, згідно акту прийому-передачу реєстру боржників від 23.02.2022, платіжного доручення – плата за відступлення права вимоги та витягу з реєстру боржників.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем i третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, i це роз`яснення логічно пов`язані з нею. Статтею 12 цього закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч.1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п.12, ч.1 ст.3 Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Таким ідентифікатором є СМС повідомлення з кодом, якай зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторін».

Також, приписами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про споживчий кредит №4264901 від 15.11.2021 року. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність договору про споживчий кредит №4264901 від 15.11.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан».

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Із виписки з особового рахунку за кредитним договором вбачається, що сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 26.04.2024 складає 49225,00 грн та складається : прострочена заборгованість за сумою кредиту – 11000,00 грн; прострочена заборгованість за відсотками – 37125,00 грн; прострочена заборгованість за комісією – 1100,00 грн.

Разом з тим, згідно умов договору про споживчий кредит №4264901 від 15.11.2021 загальний розмір кредиту становить 11000,00 грн , кредит надається на 30 днів, відсотки за користування кредитом – 4125,00 грн.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що до стягнення підлягає сума заборгованості за договором споживчого кредиту в межах погодженого сторонами строку кредитування в розмірі 15125,00 грн, з яких: 11000,00 грн - сума заборгованості за основним боргом, 4125,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у  стягнення комісії в сумі 1100,00 грн, з огляду на наступне.

Умовами п.1.5.1 договору передбачено, що комісія за надання кредиту 1100,00 грн. нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Разом з тим, вказана комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту,  у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно  до  пункту  5  Правил  про  споживчий  кредит  банк  надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані  з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом,  іншими  актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21.

Доводи апеляційної скарги про те, що встановлення у договорі про споживчий кредит комісії за надання кредиту – 10,00 % від суми кредиту не суперечить законодавству на момент укладення сторонами кредитного договору і підписавши договір та паспорт споживчого кредиту відповідач засвідчила, що вона погодилася з його умовами та надала свою згоду на отримання кредиту на цих умовах, є помилковими.

Суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

З урахуванням викладеного, висновки суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії у розмірі 1100,00 грн є правильними.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит – Капітал» - Мих Вікторії Олегівни залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді