П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2011 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Балюка М.І., Ковтюк Є.І., Потильчака О.І.,
Барбари В.П., Колесника П.І., Пошви Б.М., Берднік І.С., Короткевича М.Є., Прокопенка О.Б.,
Глоса Л.Ф., Коротких О.А., Редьки А.І., Гошовської Т.В., Косарєва В.І., Романюка Я.М.,
Григор’євої Л.І., Кривенди О.В., Скотаря А.М.,
Гриціва М.І., Кривенка В.В., Таран Т.С.,
Гуля В.С., Кузьменко О.Т., Терлецького О.О.,
Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Тітова Ю.Г.,
Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Шаповалової О.А., Ємця А.А., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б.,
Жайворонок Т.Є., Панталієнка П.В., Школярова В.Ф.,
Заголдного В.В., Патрюка М.В., Яреми А.Г. -
Канигіної Г.В., Пивовара В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_39 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 вересня 2010 року, у справі за позовом ОСОБА_40 до ОСОБА_41, ОСОБА_39 про визнання третейської угоди недійсною,
в с т а н о в и в :
У вересні 2009 року ОСОБА_40 звернувся до суду з позовом про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження до договору купівлі-продажу належних йому на праві власності земельних ділянок від 20 січня 2009 року, укладеного від його імені ОСОБА_41 з ОСОБА_39, посилаючись на те, що він її не уповноважував на укладення такої угоди, яка за змістом урегульовує інші правовідносини, ніж ті, що зазначені у виданій ним довіреності від 12 вересня 2008 року, та випливають лише з права власності на належні йому земельні ділянки. Вважав, що зазначена угода укладена з порушенням норм чинного законодавства, а саме ст. ст. 203, 215, 241 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), суперечить його інтересам та порушує його права.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 березня 2010 року, позов ОСОБА_40. задоволено. Визнано недійсною третейську угоду у вигляді третейського застереження до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 січня 2009 року, укладену між ОСОБА_41 та ОСОБА_39 Скасовано заходи забезпечення позову.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 вересня 2010 року касаційну скаргу ОСОБА_39 відхилено, зазначені судові рішення залишено без змін.
У заяві ОСОБА_39 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 вересня 2010 року порушується питання про скасування цієї ухвали з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільно-процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2011 року ОСОБА_39 поновлено пропущений процесуальний строк на подання заяви про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 вересня 2010 року та вказану вище справу допущено до провадження Верховного Суду України.
В обґрунтування заяви ОСОБА_39 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 237, 239, 241 ЦК України та ст. ст. 2, 12 Закону України «Про третейські суди».
Для прикладу неоднакового застосування наведених норм матеріального права судами касаційної інстанції додано постанову Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2010 року, якою ухвалені у справі судові рішення про відмову в позові відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання недійсною третейської угоди у вигляді третейського застереження до кредитного договору залишено без змін (справа № 14/224). У вказаній постанові з урахуванням зазначених вище норм матеріального права міститься висновок про те, що представник юридичної особи під час укладення кредитного договору на підставі виданої головою правління відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» довіреності не виходив за межі своїх повноважень, підписавши такий договір із третейським застереженням.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 12 вересня 2008 року ОСОБА_40 видав кільком особам, у тому числі й ОСОБА_41, довіреність на представництво його інтересів у всіх установах, органах державної влади у взаємовідносинах із фізичними особами з питань користування та розпорядження за ціною та на умовах на їх розсуд належними йому земельними ділянками, для чого вказав їхнє право на вчинення певних дій. Зокрема, для цього уповноважив їх укладати всі дозволені законом правочини, у тому числі: продажу, міни тощо; у разі необхідності розривати їх; підписувати необхідні договори, визначаючи умови на власний розсуд; вести справи від його імені в усіх судових та інших установах з усіма правами, передбаченими ст. 27 ЦПК України, з правом відмови від позову, з правом оскарження судових рішень; виконувати інші юридично значимі дії, пов’язані із цією довіреністю.
20 січня 2009 року, діючи від імені позивача, ОСОБА_41 уклала письмовий договір купівлі-продажу належних ОСОБА_40 земельних ділянок із ОСОБА_39 При цьому в розділі 4 цього договору міститься третейська угода у вигляді третейського застереження, в якій указано про передачу спору, у разі його виникнення, до Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Укрземресурс», визначення його місця знаходження та регламенту суду.
Задовольняючи позов ОСОБА_40, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що укладання третейської угоди не було передбачено довіреністю від 12 вересня 2008 року, якою позивач уповноважив ОСОБА_41 бути його представником лише у взаємовідносинах із питань користування та розпорядження належними йому земельними ділянками, а не з питань укладення третейської угоди, визначення третейського суду тощо. У зв’язку із цим суд указав, що така угода суперечить ч. 2 ст. 203, ст. ст. 215, 239, 241 ЦК України, оскільки відповідачка ОСОБА_41 не мала необхідного обсягу дієздатності для її вчинення.
Верховний Суд України погоджується з таким висновком суду касаційної інстанції.
Так, згідно із ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє, а відповідно до ч. 1 ст. 244 цього Кодексу представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
У ч. 1 ст. 202 ЦК України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Отже, зі змісту виданої ОСОБА_40 довіреності чітко випливає, що вона видана лише для правовідносин із питань користування та розпорядження належними йому земельними ділянками й лише для цих відносин представник був наділений правом укладати певні правочини.
Таким чином, Верховний Суд України вважає, що суд касаційної інстанції правильно погодився з правовим висновком судів першої та апеляційної інстанцій, згідно з якими вчинення третейського застереження (третейської угоди) у договорі купівлі-продажу належних позивачу земельних ділянок є виходом представника за межі своїх повноважень та порушенням положення ч. 2 ст. 203 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Зокрема, згідно зі ст. ст. 2, 5, 12 Закону України «Про третейські суди» сторони можуть укласти третейську угоду у вигляді третейського застереження та передати спір на розгляд третейському суду. Проте вчинення такого правочину не аналогічне повноваженню, у виданій позивачем довіреності, оскільки укладення третейської угоди, а в подальшому участь у третейському розгляді передбачає домовленість сторін як на визначення спору, який буде в цьому суді розглядатись, так і на визначення конкретного чи постійно діючого третейського суду, місця розгляду справи, а також його регламенту. Таких повноважень для представника довіреність, видана ОСОБА_40, не містила.
Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції під час вирішення справи правильно застосував норми матеріального права, тому підстав для задоволення заяви ОСОБА_39 немає.
Відповідно до ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в :
У задоволенні заяви ОСОБА_39 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 вересня 2010 року відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 355 ЦПК України.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: М.І. Балюк О.Т. Кузьменко
В.П. Барбара Н.П. Лященко
І.С. Берднік В.Л. Маринченко
Л.Ф. Глос Л.І. Охрімчук
Т.В. Гошовська П.В. Панталієнко
Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк
М.І. Гриців
В.С. Гуль В.Ф. Пивовар
О.І. Потильчак
В.І. Гуменюк Б.М. Пошва
М.Б. Гусак О.Б. Прокопенко
А.А. Ємець А.І. Редька
Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк
В.В. Заголдний А.М. Скотарь
Г.В. Канигіна Т.С. Таран
Є.І. Ковтюк О.О. Терлецький
П.І. Колесник
М.Є. Короткевич Ю.Г. Тітов
О.А. Шаповалова
О.А. Коротких І.Б. Шицький
В.І. Косарєв
О.В. Кривенда В.Ф. Школяров
А.Г. Ярема
В.В. Кривенко