ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2011 р. Справа № 2а/0470/3822/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луніна О.С.
при секретаріКириловій Х.Ю.
за участю:
представника позивача Ткаченка А.В.
представника відповідача Белінської О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №2а/0470/3822/11 за позовом Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання нечинною постанови про арешт коштів, -
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2011 року Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради звернулось з адміністративним позовом до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, в якому просило визнати нечинною постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника від 01.03.2011 року.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що постанова про арешт коштів боржника винесена відповідачем не обґрунтовано та без поважних причин.
Відповідач заперечував проти адміністративного позову та просив залишити без задоволення позов Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради.
Ухвалою від 21 квітня 2011 року відповідач - Підрозділ примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області був замінений на Головне управління юстиції у Дніпропетровській області.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд доходить до висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог к повному обсязі з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що на виконанні в Підрозділі примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області перебувають виконавчі провадження по виконанню виконавчих листів про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради, як боржника, на користь громадян грошових коштів на загальну суму 149 607,07 гривень.
На вимогу державного виконавця позивачем наданий рахунок №НОМЕР_1 відкритий на ім`я боржника –юридичної особи в органі державного казначейства.
З боку позивача, як боржника, у виконавчих провадженнях заборгованість в добровільному порядку в строк наданий державним виконавцем не погашалась, будь-які заходи спрямовані на виконання рішень суду та погашення заборгованості позивачем не вживались.
Постановою відповідача від 01.03.2011 року було накладено арешт на грошові кошти позивача у сумі 149 607,70 грн., які містяться на рахунку №НОМЕР_1.
Суд вважає таку постанову відповідача обґрунтованою виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно до ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження», вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.
Положеннями ст. 17 вказаного закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, в тому числі виконавчі листи, що видаються судами.
Відповідно до ст. 32 цього ж Закону, заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Приписами ст. 33 ЗУ «Про виконавче провадження»встановлено, що у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 цього ж закону, до обов'язків і прав державних виконавців віднесено накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Згідно до ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Положення ч.3 цієї ж статті зазначають, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
З аналізу вищевказаних норм права вбачається, що відповідач, при винесенні постанови від 01.03.2011 року про накладення арешту на кошти позивача, діяв обґрунтовано, у межах своїх повноважень та на підставі закону, тобто в його діях не вбачається ознак протиправності.
Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні його вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 158-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Дніпродзержинську ради до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання нечинною постанови про арешт коштів – відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя
О.С. Луніна