Справа № 22ц/1290/2524/11
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2011 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого: Борисова Є.А.
суддів: Кравченко Н.В.Пригорнєвої Л.І.,
при секретарі: Вербицькім І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Старобільського районного суду Луганської області від 31 березня 2011 року за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Старобільського районного управління юстиції.
в с т а н о в и л а:
У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просила визнати бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Старобільського районного управління юстиції Білик О.М. щодо здійснення виконавчого провадження, яке було відкрите за виконавчим листом № 2-1479/2009, виданим Старобільським районним судом про стягнення з боржника ОСОБА_3 на її користь аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 300 грн. щомісяця. При цьому скаржник просила зобов’язати державного виконавця накласти арешт на майно, що належить божнику, а саме на торгівельний кіоск, що знаходиться на території автовокзалу м. Старобільська за адресою м. Старобільськ, пл. Базарна і за рахунок зазначеного майна погасити існуючу заборгованість по сплаті аліментів в загальній сумі 3288грн. 71 коп.
Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 31.03.2011 року скарга ОСОБА_1 була залишена без задоволення за її необґрунтованістю
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції у зв’язку з її необґрунтованістю і порушенням судом вимог діючого законодавства.
В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з’явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Представник ВДВС Старобільського районного управління юстиції в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, пояснивши при цьому що на момент розгляду справи в апеляційній інстанції боржник погасив більшу частину існуючої заборгованості по сплаті аліментів на користь ОСОБА_1
Заслухавши суддю-доповідача представника ВДВС Старобільського РУЮ, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Судом першої інстанції було встановлено, що виконавче провадження по стягненню з боржника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини було відкрите 24.03.2010 року і відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем було здійснено низку запитів у різні державні установи та організації, як то: РБТІ, МДПІ УПФ, Центр зайнятості на предмет з’ясування питання щодо наявності у боржника рахунків, рухомого та нерухомого майна тощо. На ці запити надійшли відповіді про відсутність у ОСОБА_3 коштів та нерухомого майна.
27.12.2010року стягував ОСОБА_1 звернулась до державного виконавця з заявою про накладення арешту на торгівельний кіоск, належний боржнику, що знаходиться за адресою м. Старобільськ, пл. Базарна з метою погашення за рахунок вказаного майна існуючої заборгованості по сплаті аліментів, яка складала на той момент 3288грн.71коп., наполягаючи на тому, що кіоск перебуває у власності боржника, проте будь-якого документального підтвердження цьому не надала. В матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які відомості відносно того, що вищезазначений торгівельний кіоск перебуває у власності боржника.
Між тим, відповідно до вимог ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 04.11.2010 року у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Із змісту зазначених норм Закону випливає, що стягнення може бути звернуте лише на майно, що належить боржнику на праві власності в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, тобто в межах існуючої заборгованості по сплаті аліментів та витрат пов’язаних з проведенням виконавчих дій. Такі ж положення містились і в ст.ст. 50,74 зазначеного Закону в попередній редакції.
З наявної в матеріалах справи накладної (а.с. 22) вбачається, що торгівельний кіоск вартістю 18500 грн. було відпущено ОСОБА_4 і будь-які дані відносно того, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції зазначений кіоск перебував безпосередньо у власності боржника ОСОБА_3 і що його дійсна вартість співмірна з існуючою заборгованістю по сплаті аліментів, відсутні.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у державного виконавця не було підстав для накладення арешту на зазначений у заяві ОСОБА_1 торгівельний кіоск.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що боржником ОСОБА_3 порушено вимоги п.3 «Типових правил для встановлення малих архітектурних форм», затверджених Наказом Держкомітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 227 від 13.10.2000 року стосовно належного оформлення дозволу на встановлення торгівельного кіоску не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначений нормативний акт на момент розгляду справи втратив чинність і питання дотримання суб’єктами підприємницької діяльності існуючого порядку отримання дозволу на встановлення малих архітектурних форм не входить до компетенції суду.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що дійсна вартість торгівельгного кіоску є меншою ніж це зазначено у наявній в матеріалах справи копії накладної також не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що вони не підтверджені будь-якими достовірними доказами.
Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права і підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги судова колегія не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307,312,313-315 ЦПК України судова колегія,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Ухвалу Старобільського районного суду Луганської області від 31 березня 2011 року - залишити без змін.
Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення.
Головуючий:
Судді: