Справа 2- 214/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

1 квітня 2011 року                              Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючої судді  Папаценко П.І., при секретарі Сафроновій Г.С., розглянувши  у відкритому  судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської Ради до ОСОБА_1 про виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Маріупольської міської Ради про встановлення  факту  проживання однією сім’єю,  визнання права власності на житло, -                                                  

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, просив суд  виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1, в обґрунтування позовних вимог зазначивши наступне. Відділ з обліку та забезпечення житловою площею Маріупольської міської Ради за №69-и від 13.07.2009 року надіслав позивачу  листа  з приводу застосування заходів щодо  виселення особи, яка самочинно  зайняла вказану квартиру. За ордером №3464 від 11.07.1969 року, виданим Виконавчим комітетом Маріупольської міської Ради в  квартиру АДРЕСА_1 вселився ОСОБА_2, та троє членів його сім’ї, у тому числі і відповідач, як дружина. В подальшому особисті рахунки на квартиру були роз’єднані. Кімнату, жилою площею 10,6 кв.м., приватизувала ОСОБА_1, відповідач по справі, друга кімната, жилою площею 17,0 кв.м. відноситься до державного житлового фонду і перебуває на балансі ЖКП «Житло «Центр», в якій значився зареєстрованим ОСОБА_2, він знятий з  реєстрації 18.12.2001 року у зв’язку зі смертю. Згідно актів, складених  житлово-комунальним підприємством від 7.07.2009 року, 9.09.2009 року  у  вказану квартиру, кімнату площею 17,0 кв.м., після похорон ОСОБА_2 самочинно вселилася  і    проживає відповідач. В порушення вимог ст.68 ЖК України  відповідач не вносить плату  за користування житлом, в наслідку чого станом на 1.09.2009 року мається заборгованість по квартплаті у розмірі 1449,02 грн. ОСОБА_1 до позивача із заявою про виділення їй  спірного жилого приміщення не зверталася, сам позивач з цього приводу рішень не приймав. З приводу зазначених обставин, позивач, як орган, що  здійснює управління житловим фондом місцевої ради, позбавлений можливості  розпорядитися вказаною квартирою та виділити її у установленому законом порядку особам, які  потребують поліпшення житлових умов.

5.10.2010 року відповідач  ОСОБА_2 надала суду зустрічний позов, в якому просила суд визнати за нею право користування  АДРЕСА_1, та зобов’язати ЖКП «Житло «Центр»укласти з нею договір  найму жилого приміщення –вказаної квартири. В судовому засіданні 27.10.2010 року зазначений зустрічний позов прийнятий  судом до провадження і об’єднаний з первісним позовом.

28.01.2011 року в судовому засіданні відповідач надала суду уточнюючу позовну заяву, в якій просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме проживання однією сім’єю, її і ОСОБА_2 до його смерті –ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та визнати за нею право власності на АДРЕСА_1, за набувальною давністю. Одночасно  в судовому засіданні відповідач надала суду заяву про залишення без розгляду  позовних вимог за зустрічним позовом про визнання  за нею право користування  АДРЕСА_1, та зобов’язати ЖКП «Житло «Центр»укласти з нею договір  найму жилого приміщення –вказаної квартири. Ухвалою суду від 28.01.2011 року зустрічний позов у зазначеній частині позовних вимог залишений без розгляду.

В обґрунтування  позовних вимог по зустрічному позову, щодо встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спірну квартиру, відповідач ОСОБА_1 зазначила, що 11.07.1969 року її чоловік ОСОБА_2, та члени його сім’ї: мати чоловіка, вона як дружина, та син, на підставі  ордеру №З464 вселилися у АДРЕСА_1 У 1976 році шлюб з чоловіком  розірваний, за рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 29.09.1976 року квартира між нею та колишнім чоловіком  розділена, за нею та сином лишилась кімната,   площею 10,61 кв.м. (кв.29), а за ОСОБА_2, за матерю - кімната площею 17,00 кв.м. (кв.29а). Після розірвання шлюбу, ОСОБА_2, в наслідку зловживання спиртними напоями захворів, тому  їй прийшлось за ним доглядати і вести  з ним спільно господарство, таким чином вони перебували у  цивільному шлюбі майже 25 років. В наслідку зазначених обставин, з дозволу ОСОБА_2, як член його сім’ї, вона вселилася і до його  кімнати, тобто придбала право користування кімнатою площею 17,00 кв.м. У 1996 році вона приватизувала свою кімнату, і продовжила проживати з ОСОБА_2, після його смерті до 2006 року оплачувала за нього квартплату, на протязі дев’яти  років утримувала квартиру, в тому числі і кімнату померлого, вставила  в кімнаті метало-пластикове вікно, на балконі віконний блок, замінила сантехніку, газову піч.  На даний час нею сплачена заборгованість по квартплаті. З приводу виділення їй спірної житлової площі вона раніше зверталася до Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської Ради, але їй було відмовлено. Вважає, що за набувальною давністю вона набула право власності на спірну квартиру, так як протягом більше десяти років безперервно володіє нею.

Представник  позивача в судовому засіданні наполягала на задоволенні позову на підставах зазначених в позовний заяві, в наслідку чого просила суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні позов не визнали, заперечували проти його задоволення, просили суд задовольнити вимоги по зустрічному позову на підставах зазначених в позовній заяві.  

Представник третьої особи - Житлово-комунального підприємства «Житло «Центр», належним чином повідомлений про час, місце розгляду справи в судове засідання не з’явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, покладаючись на розсуд суду, при вирішенні  спірних правових відносин.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши по справі докази, дійшов висновку, що позовні вимоги Виконавчого комітету Маріупольської міської Ради  підлягають повному задоволенню, а  зустрічний позов ОСОБА_1  є необґрунтований і не підлягає задоволенню.

Така думка суду ґрунтується на наступному.

Судом встановлено, що за ордером №3464 від 11.07.1969 року, виданим Виконавчим комітетом Маріупольської міської Ради, в двокімнатну  квартиру АДРЕСА_1 вселився ОСОБА_2, його мати ОСОБА_3, дружина  ОСОБА_1, та син   ОСОБА_4 (а.с.6)

В рішенні Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 29.09.1976 року зазначено, що шлюб, зареєстрований у 1965 році між ОСОБА_2 та  ОСОБА_1, розірваний 30.08.1976 року. За вказаним рішенням квартира АДРЕСА_1, загальною площею 27,61 кв.м., з двома ізольованими  кімнатами, площею 17,0 кв.м. та 10.61 кв.м., розділена наступним чином : залишена за ОСОБА_1  кімната, площею 10,61 кв.м., а за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - кімната, площею 17,0 кв.м. (а.с.33) На підставі рішення суду для вказаних осіб роз’єднані особисті рахунки на квартиру. (а.с.7)

Згідно свідоцтва  про право власності на житло  за №45090 від 6.12.1996 року ОСОБА_1 приватизувала залишену їй за рішенням суду  кімнату, площею 10,61 кв.м., а фактично частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 18,5 кв.м. В подальшому вказане свідоцтво було зареєстроване Маріупольським бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу за №35771 від 27.12.1996 року, на підставі чого ОСОБА_1 стала власником зазначеної частини квартири, в якій проживає по теперішній час.

В той же час залишок квартири –загальною площею 25.8 кв.м., що включає в себе ізольовану  кімнату, площею 17,0 кв.м., залишену у свій час за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, по теперішній час відноситься до державного житлового фонду і перебуває на балансі ЖКП «Житло «Центр».

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року,  про що  свідчить свідоцтво про смерть  серії НОМЕР_1 видане відділом РАГС Жовтневого районного  управління  юстиції м.Маріуполя від 13.12.2001 року.

Зазначені обставини визнані сторонами, не заперечуються ними,  тому на підставі ст.61 ЦК України  не підлягають доказуванню.

За ст.31 ЖК України, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або  громадського житлового фонду в  порядку, передбаченому законодавством.

Згідно ст.36 ЖК України, облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у  виконавчому комітеті відповідної  ради.

Відповідно до ст.43 ЖК України, громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Згідно п.69  постанови Ради Міністрів Української РСР №470 від 11.12.1984 року, що діє на теперішній час, із змінами  і доповненнями, «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, надання їм жилих приміщень в  Українській РСР»(далі Правила), на підставі рішення про  надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового  фонду, виконавчий комітет відповідної ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідачем ОСОБА_1 визнаються і не заперечуються ті обставини, що вона не перебувала і не перебуває на  обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, не отримувала ордеру на вселення в частину спірної  квартири –ізольовану  кімнату, площею 17,0 кв.м., що відноситься  до державного житлового фонду.

Зазначені обставини, та приведені норми матеріального права свідчать про те, що ОСОБА_1 за п.п.13,14 Правил  не може бути взята на  квартирний облік, так як не потребує поліпшення житлових умов.

Крім того за п.67 Правил відповідачу ОСОБА_1 не може бути  надане звільнене жиле приміщення у вказаній квартирі, так як кімната, площею 17,0 кв.м., є ізольованим жилим приміщенням, при виділенні її відповідачу, загальний розмір її жилої площі буде перевищувати 13,65 кв.м., а сам розмір ізольованої кімнати значно перевищує рівень середньої забезпеченості жилою площею громадян у м.Маріуполі.

Підтвердженням наведених судом висновків є  документи, надані відповідачем, які свідчать про те, що у 2005 році Жовтневою районною адміністрацією Маріупольської міської Ради вже розглядалося звернення про надання ОСОБА_1 у користування  частини квартири –загальною площею 25.8 кв.м., що включає в себе ізольовану  кімнату, площею 17,0 кв.м., у задоволені  якого було відмовлено, вказана відмова ніким не оскаржена.

На думку суду  зазначене, є належним обґрунтування  позовних вимог позивача.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1  за зустрічним позовом слід зазначити наступне.

Посилання відповідача на проживання з ОСОБА_2 однієї сім’єю,  до часу його смерті –ІНФОРМАЦІЯ_2 року, як на підставу визнання  за нею права проживання  в спірній  кімнаті за  ст.ст.64,65 ЖК України, суд вважає неспроможними, так як вони  не ґрунтуються на належних доказах. Показання свідка ОСОБА_5 з цього приводу є недостатнім, так як вказаний свідок засвідчив проживання вказаних осіб в одній  квартирі,  але проти цього ніхто не заперечує, одночасно він не навів даних які б свідчили саме про проживання  їх однією сім’єю, та ведення ними спільного господарства. У даному випадку  відповідачем суду не надано доказів того, що за життя  ОСОБА_2 в установленому порядку  вселив відповідача в спірну квартиру, як члена своєї сім’ї.

Що стосується  позовних вимог ОСОБА_1   про визнання за нею  права власності на спірну квартиру  на підставі ст.344 ЦК України, за набувальною давністю, суд вважає, що з доводами  відповідача не можна погодитись з наступних підстав. Позивач  27.07.2010 року звернувся до суду  з позовом про виселення ОСОБА_1, тобто   фактично до спливу десятирічного строку, тому вказаний строк переривається,  крім того з часу смерті ОСОБА_2 десять років мине тільки 5.12.2011 року, тому у даному випадку до часу добросовісного заволодіння  чужим майном, не можна враховувати строк, коли  на законних підставах, наймачем вказаної спірної кімнати за життя був ОСОБА_2

Згідно актів, складених  житлово-комунальним підприємством   «Житло «Центр»від 7.07.2009 року, та 9.09.2009 року відповідач  ОСОБА_1    самочинно зайняла квартиру №29а,  при цьому не надає доступу до вказаної квартири представникам ЖКП «Житло «Центр», на балансі якого знаходиться будинок АДРЕСА_1 в якому знаходиться  спірне жиле приміщення.

Наведеному не заперечує ОСОБА_1, тому за ч.3 ст.116 ЖК України, вона підлягає виселенню із спірного ізольованого жилого приміщення, без надання  іншого жилого приміщення, так як  самочинно його зайняла.    

Оскільки суд пришов до висновку про задоволення  позовних вимог Виконавчого комітету Маріупольської міської Ради, за вимогами ст.88 ЦПК України  з відповідача ОСОБА_1   підлягають стягненню, неоплачені витрати  на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 37 грн., а на користь держави не сплачений позивачем судовий збір у розмірі  8,50 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,61,88,209,212,214,215,218 ЦПК України, ст.ст.15,30,31,43,61,64,116 ЖК України, ст.344 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов Виконавчого комітету Маріупольської міської Ради до ОСОБА_1 про виселення задовольнити  повністю.

Виселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,  з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави несплачений позивачем судовий збір у розмірі 8,50 грн., та неоплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмір 37 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Маріупольської міської Ради про встановлення  факту  проживання однією сім’єю з ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_2 року,  визнання права власності на АДРЕСА_1 - відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневій районний суд м.Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які  брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя :