РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2011 р.                                                           Справа № 12/102  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий  суддя                                                                             Гулова А.Г.

суддя                                                                                                       Олексюк Г.Є. ,
 суддя                                                                                                       Сініцина Л.М.   

при секретарі                                                                                        Водоп"ян О.В.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: не з'явився

від відповідача за первісним позовом:  ОСОБА_1 - представника за довіреністю від

                                                                  17.01.2011р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м.Луцьк

на рішення господарського суду Рівненської області

від 17.02.11 р. у справі № 12/102 (суддя Бережнюк В.В.)

за позовом Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м.Луцьк

до Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м.Рівне

про стягнення 18655,67 грн.,

та за зустрічним позовом Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м.Рівне

до Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м.Луцьк

про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-р від 20 липня 2009 року

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.02.2011р. відмовлено в задоволенні первісного позову Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 до Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення 18655,67 грн.

Задоволено зустрічний позов Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-р від 20 липня 2009 року.

Стягнуто з підприємця ОСОБА_2 на користь підприємця ОСОБА_3 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову (т.2, а.с.4-6).

Мотивуючи апеляційну скаргу позивач за первісним позовом вказує, зокрема, наступне:

- сторони у договорі купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-Р від 20.07.2009р. визначили ціну товару у розмірі 3000 євро (п.2.1), разом з тим, беручи до уваги           ст.198 ГК України, п.2.3 договору погодили , що товар оплачується в сумі еквівалентній 3000 євро в грошовій одиниці гривня по курсу НБУ на день сплати, але не нижче ніж 15 грн. за 1 євро;

- посилання суду  на те, що визначити ціну товару в гривнях на підставі п.2.3 договору неможливо, оскільки курс гривні до євро визначається НБУ щоденно, тобто не є сталим, суперечить приписам ч.2 ст.533 ЦК України;

- доказом того, що сторони погодили зобов"язання за договором в гривні є видаткова накладна №1867 від 24.07.2009р., де вказана вартість товару у розмірі 34920 грн., що еквівалентно 3000 євро по курсу 11,64 грн. саме на момент вчинення правочину.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач за первісним позовом заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, вказавши, що договір купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу не є зовнішньоекономічним договором (контрактом), однак ціна товару у ньому визначена в іноземній валюті, що підтверджується матеріалами справи, а тому висновки господарського суду Рівненської області, викладені в оскарженому рішенні, відповідають матеріалам справи та є обґрунтованими (т.2, а.с.21-24).

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що  рішення суду  першої інстанції від 17.02.2011р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Підприємець ОСОБА_2 в засідання суду не з"явився та свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду позивача за первісним позовом, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності позивача за первісним позовом.

Заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та  доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.07.2009р. між підприємцем ОСОБА_2 (продавець) та підприємцем ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-Р (далі –договір), згідно п.1.1 якого продавець зобов’язується передати покупцю у власність товар на умовах розстрочення платежу на певний термін, а покупець зобов’язується прийняти товар, сплатити його ціну на умовах, визначених цим договором (т.1, а.с.11-13).

Відповідно до п.1.3 договору перелік замовленого товару (кількість та комплектність) вказаний у додатку № 1 до цього договору, що є його невід’ємною частиною.

Як передбачено п.2.1 договору, ціна товару становить 3000,00 євро.

Сторони погодили, що покупець зобов’язується здійснити часткову попередню оплату в розмірі 4,166 % від ціни товару, вказаної в п.2.1. договору, що становить 125,00 євро. Покупець зобов’язується здійснювати оплату залишкової частини ціни товару, що становить 95,834 % від ціни товару, вказаної в п.2.1. цього договору, що складає 2875,00 євро, протягом наступних 23 місяців рівними частинами в розмірі 125,00 євро щомісяця до 27 числа кожного місяця, в якому здійснюється оплата (п.п. 2.2.1, 2.2.2).

Також, за умовами п.2.2.2. договору строки та розміри платежів встановлюються сторонами в додатку № 2 до цього договору, що є його невід’ємною частиною.

Як передбачено п.2.2.3 договору, продавець погоджує покупцю розстрочення оплати залишкової частини ціни товару (кінцевий термін оплати товару) до 27.06.2011р.

Відповідно до п.2.3 договору товар оплачується в сумі, еквівалентній 3000,00 євро в грошовій одиниці гривня по курсу НБУ на день сплати, але не нижче ніж 15,00 грн. за 1 Євро.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що продавець зобов"язаний  виконати замовлення покупця в повному обсязі і в строк до 09.08.2009р., за умови здійснення покупцем часткової попередньої оплати згідно п.2.2.1 цього договору.

Згідно п.3.8 договору підписання акту приймання-передачі товару стверджує факт, що товар передано належної якості та за кількістю і комплектністю, що зазначений в додатку №1 до договору.

Відповідно до замовлення №216-Р від 20.07.2009р. (додаток №1 до договору) сторони погодили кількість і комплектність товару, а також його вартість - 3000 євро (т.1, а.с.14).

Додатком №2 до договору затверджено графік погашення заборгованості за товар (т.1, а.с.15).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 34920грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актом прийому-передачі товарів за кількістю та якістю від 27.07.2009р. та видатковою накладною від 24.07.2009р. №1867 (т.1, а.с.17, 18).

Відповідач свої зобов"язання щодо оплати отриманого товару виконав частково, сплативши позивачу 900 євро (10299,59 грн.), що підтверджується наявними в матеріалах справи заявою про уточнення позовних вимог від 13.05.2010р. копіями квитанцій (т.1, а.с.58-59, 71).

Заявою від 20 травня 2010 року відповідач повідомив позивача про відмову в подальшому здійснювати проплату за отриманий товар та просив достроково розірвати договір купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-р від 20.07.2009р. (т.1, а.с.19).

26.05.2010 року сторонами складено акт прийому-передачі (повернення) товарів за кількістю та якістю, згідно якого переданий товар повернуто позивачу (а.с.20).

За вказаних обставин підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом  про стягнення з підприємця ОСОБА_3  20354 грн. 17 коп. заборгованості згідно договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-Р від 20.07.2009р. (т.1, а.с.2-6).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що підприємець ОСОБА_3, в порушення умов договору, здійснила часткову оплату отриманого товару, а потім взагалі відмовилась від виконання договору, повернувши товар, тому, на підставі п.7.7.2 договору їй нараховані штрафні санкції та розмір витрат, пов'язані з відмовою від подальшої оплати вартості товару та штрафні санкції за прострочений період перебування предмета договору у відповідача.

Після порушення провадження у справі позивач подав до суду клопотання від 07.09.2010р. про уточнення позовних вимог, згідно якого просить стягнути з відповідача 18659 грн. 27 коп. заборгованості (т.1, а.с.46-47).

Заявою від 07.09.2010р. позивач повторно уточнив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 18655 грн. 67 коп. заборгованості згідно договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-р від 20.07.2009р. (т.1, а.с.58-59).

17.01.2011р. підприємець ОСОБА_3 подала зустрічний позов до підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-Р від 20.07.2009 року (т.1,а.с.121-125).

Обґрунтовуючи зустрічний позов, підприємець ОСОБА_3 вказує, що  договір не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки, в порушення вимог ст.524 ЦК України та ст.198 ГК України, в п.2.1 договору  продавець визначив ціну не у гривнях, а в іноземній валюті – Євро. Крім того, покупець зобов’язувався в подальшому здійснювати оплату залишкової частини ціни товару, що становить 95,834 % від ціни вказаної в п.2.1 договору, протягом наступних 23 місяців рівними частками в розмірі 125,00 €. Вказаний пункт договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-Р від 20.07.2009 року суперечить приписам ст.524 ЦК України, ст.ст.189, 198 ГК України, ст.3 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.35 Закону України "Про Національний банк України", а тому його слід визнати недійсним на підставі ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначалося, рішення господарського суду Рівненської області від 17.02.2011р. відмовлено в задоволенні первісного позову та задоволено зустрічний позов (т.1, а.с.155-157).

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову з огляду на таке.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.189 ГК України визначено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст.198 ГК України грошові зобов"язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Частина 1 ст.3 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" також передбачає, що єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України є валюта України.

За приписами ст.35 Закону України "Про Національний банк України " гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

В силу ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.   

Нормами ст.524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

В силу ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З аналізу наведених норм слідує, що сторони зобов'язання мають право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тобто зафіксувати ціну договору (зобов'язання) в іноземній валюті.

Проте, незалежно від фіксації грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, виконання такого зобов'язання є можливим виключно в гривнях за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений сторонами в договорі або не закріплений нормативно-правовими актами.

Як уже зазначалося вище, п.2.3 договору закріплено, що товар оплачується в національній валюті гривні.

Крім того, відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилання скаржника на ст.5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює режим видачі Національним банком України індивідуальних та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, є безпідставним, оскільки умовами договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-р від 20.07.2009р. не передбачено здійснення валютних операцій.

Таким чином, сторони за договором №216-р від 20.07.2009р. не порушили вказані вище норми, обумовивши у договорі ціну в іноземній валюті, оскільки порядок проведення розрахунків визначено у національній валюті. А тому, підстави для визнання недійсним оскарженого договору відсутні, отже у зустрічному позові про визнання недійсним договору слід відмовити.

Окремо слід зазначити, що порушення позивачем за зустрічним позовом умов договору купівлі-продажу щодо проведення розрахунків у національній валюті не впливає на дійсність оспореного договору.

За наведених обставин оскаржене рішення в частині задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у позові підприємця ОСОБА_2 (позивач за первісним позовом) про стягнення з підприємця          ОСОБА_3 (відповідач за первісним позовом) 18655,67 грн. з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та  інші  учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 і ч.2 ст.692 ЦК України покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вже зазначалося, позивач за первісним позовом передав відповідачу за первісним позовом товар на загальну суму 34920грн., що підтверджується актом прийому-передачі товарів за кількістю та якістю від 27.07.2009р. та видатковою накладною від 24.07.2009р. №1867 (т.1, а.с.17, 18).

26.05.2010 року сторонами складено акт прийому-передачі (повернення) товарів за кількістю та якістю, згідно якого переданий товар повернуто позивачу (а.с.20).

У своєму останньому клопотанні  про уточнення позовних вимог підприємець ОСОБА_2 просить стягнути з підприємця ОСОБА_3 18655,67 грн. заборгованості згідно договору купівлі-продажу від 20.07.2009р. №216-р (т.1, а.с.58-59).

Проте, як вбачається із змісту позовної заяви, уточнень позовних вимог, складовими ціни позову є:  

8793,00 грн. - штраф, нарахований згідно п.7.7.2 договору, 2060,00 грн. - вартість монтажно-демонтажних робіт, 6854,54 грн. - вартість 33 ламп UV для засмаги в солярії, 600,00 грн.  - транспортні витрати, 114,74 грн. - пеня згідно п.7.2 договору, 10205,36 грн. - відсотки за користування грошовими коштами, згідно п.7.4 договору, 279,36 грн. - 50% річних, нарахованих згідно п.7.3 договору, 48,26 грн. - інфляційні, всього - 28958,86 грн. Враховуючи сплату підприємцем ОСОБА_3 10299,59 грн., підприємець ОСОБА_2 відмінусував від суми 28958,86 грн. вказану проплату та просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом 18655,67 грн. заборгованості.

Проте, підприємець ОСОБА_2 не надав уточнений розрахунок стягуваної суми, в якому було б вказано, в рахунок погашення якої саме суми були зараховані сплачені відповідачем за первісним позовом кошти і, відповідно, у матеріалах справи відсутні відомості про складові ціни позову у розмірі 18655,67 грн.

Так, як вбачається з розрахунку позивача, крім штрафу, інфляційних, відсотків за користування грошовими коштами, до суми 28958,86 грн., яку останній вважає заборгованістю, включено 2060,00 грн. вартості монтажно-демонтажних робіт, 6854,54 грн. вартості 33 ламп UV для засмаги в солярії, 600,00 грн. транспортних витрат, всього - 9514,60 грн.

Однак судова колегія вважає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

На підтвердження нарахування 2060,00 грн. вартості монтажно-демонтажних робіт позивач за первісним позовом надав прейскурант цін на основні види гарантійного та післягарантійного обслуговування та перелік проведених робіт, однак надані документи не можуть слугувати доказом, в розумінні ч.2  ст.34 ГПК України, вартості зазначених робіт, а акти виконаних робіт в матеріалах справи відсутні (т.1, а.с.22,53).

З тих же підстав не приймається судовою колегією, як належний доказ понесення транспортних витрат, наказ підприємця ОСОБА_2 №01/1 від 05.01.2009р. про встановлення вартості транспортних послуг (т.1, а.с.73). Товаро-транспортні накладні  на підтвердження факту виконання транспортних послуг позивачем не надано.

Щодо стягнення 6854,54 грн. вартості 33 ламп UV для засмаги в солярії слід зазначити, що позивач не обґрунтував належними та допустимими доказами свої позовні вимоги в цій частині.

Так, у видатковій накладній №1876 від 24.07.2009р. вказано, що ресурс ламп UV для засмаги в солярії становить 800 годин. З акту прийому-передачі (повернення) від 26.05.2010р. вбачається, що позивач за первісним позовом засвідчив той факт, що згідно лічильників вказані лампи пропрацювали 22 год. 48 хв. 08 сек., сторони погодили, що зауважень щодо кількості та якості за даним актом немає (т.1, а.с.20). Тому, нарахована позивачем за первісним позовом сума вартості 33 ламп UV для засмаги в солярії  в розмірі 6854,54 грн. є безпідставною та стягненню не підлягає.

Окремо слід також зазначити, що судом не встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 18655,67 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 17.02.2011р. підлягає скасуванню в частині задоволення зустрічного позову з прийняттям в цій частині нового рішення - про відмову в позові, а в решті рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м.Луцьк задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 17.02.2011р. у справі №12/102 в частині задоволення зустрічного позову скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

В позові Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, м.Рівне до Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, м.Луцьк про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів з розстроченням платежу №216-р від 20.07.2009р. відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

3. Справу №12/102 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя                                                                       Гулова А.Г.  

Суддя                                                                                              Олексюк Г.Є.  

Суддя                                                                                              Сініцина Л.М.  

Віддрук. 4 прим.:

1 – до справи,

2,3 –сторонам,

4 – в наряд.