Справа № 202/8137/24

Провадження № 1-кс/202/7337/2024

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

У Х В А Л А

29 жовтня 2024 року                                                                    м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1  за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні клопотання прокурора Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024041640000726 від 08.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_3 звернувся з клопотанням, в якому просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , шляхом заборони відчуження та користування.

Клопотання прокурора обґрунтовано тим, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024041640000726 від 08.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що 16.04.2014 на підставі рішення №15/47 від 29.01.2014 Дніпропетровської міської ради зареєстровано право власності на приміщення №34 за адресою: АДРЕСА_2 за територіальної громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.

Приміщення № 34 за адресою: АДРЕСА_2 складається з: 1,9,11,12,13,17,18,23,27,31,32,33-підсобне приміщення, 2,3-вбиральня, 4,5,14,15,16,19,20,21,22,25,29-приміщення, 6,7,8-шафа, 10,24,26,28,30-коридор. Загальна площа 271,9 кв.м.

25.01.2018 приватний нотаріус ОСОБА_5 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 1958 р.н., шляхом посвідчення договору купівлі-продажу квартири (реєстраційний номер нотаріального запису №30) між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_4 , зазначивши підставою: «Свідоцтво про право власності на житло, виданого 21.04.1993 року Дніпропетровським виробничим об`єднанням по випуску тяжких пресів згідно з розпорядженням від 19.04.1993 року №055-пж, зареєстрованого в КП «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» обласної ради та записано у реєстрову книгу за № 25п-124.».

Квартира АДРЕСА_1 складається з: 1,2-коридор; 3-кладова; 4-туалет; 5-ванна; 6-кухня; 7,8,9-житлові кімнати. Загальна площа 61.6 кв.м., житлова площа 40.5 кв.м.

Приватний нотаріус ОСОБА_5 здійснював первинну реєстрацію нерухомого майна шляхом відкриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та здійснював первинну реєстрацію вже на покупця ОСОБА_4 без відображення відомостей про виникнення права у ОСОБА_6 та не відобразив наявність технічного паспорта на об`єкт, не завантажив до реєстру відомості з Дніпровського МБТІ КП ДМР та документ - «Свідоцтво про право власності на житло, виданого 21.04.1993 року Дніпропетровським виробничим об`єднанням по випуску тяжких пресів згідно з розпорядженням від 19.04.1993 року №055-пж, зареєстрованого в КП «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» обласної ради та записано у реєстрову книгу за № 25п-124.».

Відповідно до нотаріальної справи на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 а підставами для реєстрації договору купівлі-продажу квартири були наступні документи:

- «Свідоцтво про право власності на житло, видане 21.04.1993 року Дніпропетровським виробничим об`єднанням по випуску тяжких пресів згідно з розпорядженням від 19.04.1993 року №055-пж, зареєстроване в КП «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації»;

- Довідка №01/115 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 22.01.2018 на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1

- Заява ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Бабушкінським РВ у м. Дніпропетровську ГУ ДМС України у Дніпропетровській області 20.09.2012 року з копією вказаного паспорта та картки платника податків № НОМЕР_3 ;

- Лист КП ДМБТІ ДМР від 24.01.2017 №780 та інші документи.

В свою чергу, відповідно до наявних відомостей приватний нотаріус ОСОБА_5 здійснив повторну реєстрацію об`єкта нерухомості, тобто первинно 16.04.2014 було зареєстровано приміщення № 34, яке складається, в тому числі, і із наступних приміщень: 23,27 - підсобне приміщення, 20,21,22,25 – приміщення, 24,26,28 – коридор. 25.01.2018 ті ж самі приміщення були зареєстровані як квартира АДРЕСА_4 .

Відповідно до відомостей ГУ ДМС у Дніпропетровській області за даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи УМП ДМС України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувався.

Згідно з даними відомчої системи ЄІАС УМП ДМС паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий 10.07.2015 Першотравенським МС ГУДМС України в Дніпропетровській області на ім`я – ОСОБА_7 , 1988 р.н., а не на ОСОБА_6 .

Відповідно до відомостей КП «ДМБТІ» в реєстраційних книгах відсутні відомості щодо свідоцтва про право власності на житло, виданого 21.04.1993 року Дніпропетровським виробничим об`єднанням по випуску тяжких пресів згідно з розпорядженням від 19.04.1993 року №055-пж, зареєстрованого в КП «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» обласної ради та записано у реєстрову книгу за № 25п-124.», та видачі листа від 24.01.2017 №780 щодо кв. АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей інформаційно-комунікаційних систем ДПС України реєстраційний номер облікової картки платника податків № НОМЕР_3 є недійсним.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Прокурор вважає, що право власності на вищевказане нерухоме майно набуто незаконно внаслідок вчинення кримінального правопорушення, тобто є об`єктом кримінального правопорушення, може бути в подальшому перереєстровано на інших осіб, в тому числі добросовісних набувачів.

Тому з метою забезпечення у кримінальному провадженні збереження речових доказів та спеціальної конфіскації прокурор просить накласти арешт на це нерухоме майно.

Прокурор у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд клопотання без його участі.

Відповідно до частини 2 статті 172 КПК України, оскільки майно, на яке прокурор просить накласти арешт, не було тимчасово вилучене, з метою забезпечення арешту майна клопотання розглядається без повідомлення власника майна.

Слідчий суддя, вивчивши матеріали клопотання прокурора, приходить до висновку, що дане клопотання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Слідчим суддею встановлено, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024041640000726 від 08.06.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, за фактом заволодіння шахрайським шляхом нерухомим майном, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою прокурора від 24.10.2024 квартира АДРЕСА_1 була визнана речовим доказом.

За змістом частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з частиною другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.        

Зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина 3 статті 170 КПК України).

Так, за приписами статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких у тому числі належить арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження .

Відповідно до частини третьою статті 132 КПК України не допускається застосування заходів забезпечення кримінального провадження, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Статтею 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (частина четверта статті 170 КПК України).

Відповідно ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з частиною 12 цієї ж статті заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

Слідчий суддя вважає, що матеріали клопотання прокурора доводять наявність достатніх підстав вважати, що могло бути вчинено кримінальне правопорушення, і, що квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку на цей час зареєстровано за ОСОБА_4 і на яку прокурор просить накласти арешт, могла бути об`єктом кримінально-протиправних дій, що підтверджується долученими прокурором до клопотання матеріалами досудового розслідування.

Тобто вказане нерухоме майно відповідає критеріям, визначеним статтею 98 КПК України, та є речовим доказом.

Слідчий суддя також вважає, що існує загроза відчуження цього нерухомого майна, оскільки новий власник може бути особою, заінтересованою в результатах кримінального провадження, та в будь-який час його відчужити чи іншим чином ним розпорядитися, що негативно вплине на досягнення завдань кримінального провадження та може зашкодити досудовому розслідуванню.

За таких обставин слідчий суддя вважає можливим задовольнити клопотання прокурора в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 шляхом заборони її відчуження.

На переконання слідчого судді, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права та інтереси власника майна, накладення арешту не матиме негативних наслідків, оскільки арешт носить тимчасовий характер – до встановлення істини у кримінальному провадженні та може бути скасований у порядку статті 174 КПК України.

Водночас слідчий суддя не вбачає правових підстав для заборони користування цим майном, оскільки правочин купівлі-продажу квартири недійсним не визнаний, заборона користування майном не відповідатиме положенням ч. 12 ст. 170 КПК України, може порушити права власника та третіх осіб, які мають право користування ним.

Керуючись ст. ст. 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Накласти арешт на квартиру  АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1  (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1469665012101), шляхом заборони відчуження цього майна.

В іншій частині клопотання відмовити.

Роз`яснити, що  відповідно до частини 1 статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, або якщо арешт накладено необґрунтовано мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів.

Слідчий суддя                                                                                 ОСОБА_8