ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-89/11/0270
Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.
Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2011 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Кузьмишина Віталія Миколайовича
суддів: Голоти Людмили Олегівни
Залімського Ігоря Геннадійовича
представника позивача: Томенко Романа Вікторовича
представника відповідача: Радзінковської Інни Тимофіївни,
Роздобудько Павла Володимировича
при секретарі: Швандер В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ Торговий дім "Вінницький агрегатний завод" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ТОВ Торговий дім "Вінницький агрегатний завод" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В :
У січні 2011 року ТОВ Торговий дім "Вінницький агрегатний завод" звернулось з позовом до Вінницького окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.08.2010 року №0002432300/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1375852 грн.; визнання протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у м. Вінниці щодо ненадання Головному управлінню Державного казначейства України у Вінницькій області висновків про відшкодування ТОВ Торговий дім “Вінницький агрегатний завод” сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 року в розмірі 130505 грн., за травень 2010 року в розмірі 620254 грн., за травень 2010 року в розмірі 734739 грн.; стягнення з державного бюджету України на користь ТОВ Торговий дім “Вінницький агрегатний завод” суму з бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за квітень 2010 року в розмірі 620254 грн., за травень 2010 року в розмірі 755598 грн.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Обгрунтовуючи прийняте рішення суд першої інстанції виходив з доведеності податковим органом факту неправомірних дій позивача, пов'язаних з віднесенням до складу податкового кредиту за квітень, травень 2010 року податкових накладних, виписаних у попередніх податкових періодах, та неподання до податкового органу заяви зі скаргою на постачальників.
Не погоджуючись із висновком суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Торговий дім "Вінницький агрегатний завод" також вважає, що законні права та інтереси мають бути захищені судом шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з державного бюджету України.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив про її задоволення.
Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги, посилаючись на заперечення, раніше подані до суду першої інстанції, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Також зазначили, що рішення суду першої інстанції прийнято відповідно до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства.
У судовому засіданні представник третьої особи у вирішенні апеляційної скарги поклався на розсуд суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, постанову суду першої інстанції - скасувати, прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю, з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд І інстанції виходив з того, що законодавством не врегульовано строк подання податкової декларації. У зв’язку з цим, суд І інстанції застосував норми ч. 7 ст. 9 КАС України, вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України № 1120-р від 09.09.2009 року, а також роз’яснення викладені в листі ДПА України № 20400/716-1517 від 21.09.2009 року та дійшов висновку, що позивачем порушено податкове законодавство, оскільки сформовано податковий кредит не у тому податковому періоді, в якому відбулись розрахунки, а в іншому після отримання податкової накладної. При цьому, звернуто увагу на те, що позивач не звертався до органу державної податкової служби із скаргою на свого контрагента, який не надає податкову накладну.
Суд апеляційної інстанції з такими висновками не погоджується, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, за результатами якої складено акт перевірки №265/2320/35370339 від 17.08.2010 року.
У ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3, п.п. 7.4.1. п.7.4; п.п. 7.2.6. п.7.2; п.п.7.5.1. п.7.5 с.7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого встановлено завищення позивачем 510608 грн. бюджетного відшкодування податку на додану вартість.
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002432300/0 від 31.08.2010 року про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 1375852 грн.
Як свідчать обставини справи, виявлені в ході проведеної перевірки порушення норм Закону України "Про податок на додану вартість", на думку відповідача, полягають у тому, що позивачем було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 510608 грн. за квітень 2010 року, 489749 грн. та за травень 2010 року 20859 грн.
Так, згідно з абз.1 п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" 03.04.97 р. № 168/97-ВР (далі –Закон №168), податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, підставою для включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) є податкові накладні чи митні декларації (інші подібні документи згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до вказаної норми не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Більше цього, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену вищевказаними документами.
Отже, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг). І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними до платника податку могла бути застосована відповідальність у вигляді фінансовий санкцій.
Більш того, вказаний Закон чітко передбачає взаємозв'язок між включенням суми податку по господарській операції до податкового кредиту та датою отримання податкової накладної і містить пряму заборону на включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених податковими накладними чи іншими документами, які дають таке право.
Посилання в акті перевірки на п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168 є перекрученням норми Закону, оскільки дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів робіт (послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) є датою виникнення права платника податку на податковий кредит лише у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків.
В усіх інших випадках датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а для операцій з імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду І інстанції щодо невиконання позивачем обов’язку повідомлення органу державної податкової служби про ненадання податкової накладної.
Так, відповідно до підпункту 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Як вбачається із даної норми подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця. Аналогічні положення містяться і в абзаці 2 пункту 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 165.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд І інстанції посилається на розпорядження Кабінету Міністрів України №1120-р від 09.09.2009 року та лист ДПА України № 20400/7/16-1517 від 21.09.2009 року. При цьому судом І інстанції не враховано те, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 1120-р від 09.09.2009 року втратило чинність, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України № 1071-р від 19.05.2010. Також залишено поза увагою постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.04.2010 року, якою п.п. 1, 2, 3 розпорядження КМУ № 1120-р від 09.09.2009 року визнані незаконними та нечинними.
Що стосується зазначеного листа ДПА України, то, по-перше, листи ДПА України не є нормативно-правовими актами і не можуть застосовуватись судами при вирішенні спорів. Таке їх застосування є прямим порушенням вимог ч. І ст.9 КАС України, згідно якої суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до акту перевірки, відповідачем зменшено позивачу податковий кредит по операціях з ЗАТ «Адвокатська компанія МЛ груп»та ЗАТ «Вінницький агрегатний завод». Разом з тим, надані позивачем первинні документи, зокрема договір про надання юридичних послуг, податкові накладні та інших документів дають підстави для висновку про наявність зв’язку даних операцій з господарською діяльністю позивача. Вказані документи складені з дотриманням вимог законодавства, а тому позивач мав правові підстави для їх віднесення до податкового кредиту.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем неправомірно зменшено позивачу суми бюджетного відшкодування за квітень, травень 2010 року, прийнято податкове повідомлення-рішення, з підстав що суперечать Закону України «Про податок на додану вартість».
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги доводи позивача про те, що судом І інстанції в порушення процесуальних норм не надано правової оцінки позовній вимозі про визнання протиправною бездіяльності ДПІ у м. Вінниці щодо ненадання висновків про відшкодування підтверджених сум ПДВ, а також про стягнення цих сум.
Зазначене свідчить про порушення судом І інстанції вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Недотримання наведених вимог КАС України дало підстави вважати рішення таким, що прийняте з порушенням положень процесуального законодавства.
Як встановлено апеляційним судом, актом перевірки № 265/2320/35370339 від 17.08.2010 року підтверджено бюджетне відшкодування визначене позивачем у декларації (реєстр. № 9001867462 від 20.05.2010 року) за квітень 2010 року в сумі 130505 грн., у декларації ( реєстр. №9002224111 від 18.06.2010 року ) за травень 2010 року в сумі 734739 грн.
Згідно з п.п.7.7.6 п.7.7 ст.7 цього Закону № 168, на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган Державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.
Колегією суддів встановлено, що відповідач не направляв до Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області висновків про відшкодування позивачу зазначених вище підтверджених сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. На розрахунковий рахунок позивача вказані суми не надходили, незважаючи на те, що терміни, передбачені п.п.7.7.5 та 7.7.6 для надання висновків та фактичного відшкодування закінчились. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність вимогам Закону бездіяльності відповідача щодо не направлення до Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області висновків про відшкодування позивачу податку на додану вартість за квітень 2010 року в розмірі 130505 грн. та за травень 2010 року в розмірі 734739 грн.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції вирішив скасувати її та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ТОВ Торговий дім "Вінницький агрегатний завод" задовольнити повністю.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 березня 2011 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ТОВ Торговий дім "Вінницький агрегатний завод" задовольнити повністю, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 31.08.2010 року №0002432300/0.
Визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у м. Вінниці щодо ненадання Головному управлінню Державного казначейства України у Вінницькій області висновків про відшкодування ТОВ Торговий дім "Вінницький агрегатний завод" сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2010 року в розмірі 130505 грн., за травень 2010 року в розмірі 734739 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ Торговий дім "Вінницький агрегатний завод" суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за квітень 2010 року в розмірі 620254 грн., за травень 2010 року в розмірі 755598 грн.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 212 КАС України
Головуючий Кузьмишин Віталій Миколайович
Судді Голота Людмила Олегівна
Залімський Ігор Геннадійович