РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" травня 2011 р. Справа № 10/5025/335/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Огороднік К.М. ,
суддя Коломис В.В.
при секретарі Турович Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАТ-Агро" на рішення господарського суду Хмельницької області від 08.04.11 р. у справі № 10/5025/335/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАТ-Агро"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОРЯ"
про стягнення в сумі 11 549 грн. 40 коп.
за участю представників сторін:
позивача - не з’явився,
відповідача - не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
ТзОВ «Тат - Агро» звернулось до суду з позовом до Сільськогогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря»про стягнення 11549,40 грн. за поставлені засоби захисту рослин, посилаючись на ст.ст.509,525,526,530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 202 Господарського кодексу України, накладну № 74 від 01.04.2010р..
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 08.04.2011 року (суддя Виноградова В.В) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що між сторонами існували правовідносини, що витікали з договору зберігання, а не з договору поставки, оскільки накладна № 74 від 01.04.2010 року містить вказівку на отримання товару на відповідальне зберігання ОСОБА_1. й не містить посилання на довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, видану останньому.
Позивач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задоволити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи, що призвело до прийняття незаконного рішення. Апелянт зокрема вказує, що судом дано невірну оцінку довіреності від 01.04.2010 року, виданої на ім’я ОСОБА_1., а також накладної на отримання товано-матіральних цінностей. Вважає, що такі докази є достатніми та належними для підтвердження існування між сторонами правовідносин, що витікають із договору поставки.
Відзиву на апеляуційну скаргу відповідачем подано не було.
Будучи належним чином повідомленими про місце, дату, час судового засідання, сторони участь повноважних представників під час розгляду справи в апеляційному суді не забезпечили, про поважність причин неявки суд не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертались, а тому з урахуванням положення ст. 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду Житомирської області від 08.04.2011 року підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про задоволення позову. При цьому суд виходив із наступного.
Як слідує із змісту ст. 84 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення указаних вимог дотримано не було.
Апеляційним судом встановлено, що 01.04.2010 року СТОВ «Зоря»для ОСОБА_1. було видано довіреність на отримання від ТОВ «ТАТ - АГРО»товарно –матеріальних цінностей згідно зазначеного в ній переліку (далі в постанові довіреність).
Як слідує із змісту накладної № 74 від 01.04.2010 року ТОВ «ТАТ-АГРО»для ОСОБА_1. було відпущено, а останнім одержано товарно - матеріальні цінності на суму 11549,4 грн. (далі в постанові накладна).
Аналізуючи наведені докази, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити те, що товарно –матеріальні цінності були отримані ОСОБА_1. в тому ж переліку, видах та кількості, на отримання яких він був уповноважений виданою в той же день довіреністю. Окрім того, товар ОСОБА_1. був отриманий саме від ТОВ «ТАТ-АГРО», на що він також був уповноважений відповідачем вказаною довіреністю.
Аналізуючи довіреність, суд першої інстанції помилково прийняв до уваги відсутність в ній вказівки на отримання товару саме за накладною № 74 від 01.04.2010 року.
Апеляційний суд вважає, що вказана обставина не впливає на дійсність довіреності, оскільки ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі в постанові Інструкція) такої вимоги до довіреності не містять.
Окрім того, розглядаючи даний спір, суду першої інстанції слід було прийняти до уваги те, що довіреність на отримання товарно –матеріальних цінностей форми № М-2, згідно з положеннями вказаної Інструкції видається на отримання товару від постачальника, тобто на отримання товару не за договором зберігання.
Розглядаючи даний спір, судом першої інстанції також не прийнято до уваги й де, що в силу положень ст. 946 ЦК України, договір зберігання є платним, тобто істотною його умовою є плата за зберігання, тому, виходячи зі змісту положення ч. 1 ст. 638 ЦК України, такий договір зберігання не може вважатись укладеним.
Згідно з п. 10 Інструкції, особа, якій видана довіреність, зобов’язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.
Наведене свідчить про те, що з моменту отримання товарно –матеріальних цінностей до моменту їх здачі на склад (комору) або матеріально-відповідальній особі, уповноважена довіреністю особа здійснює відповідальне зберігання товарно-матеріальних цінностей, про що й міститься запис у накладній.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зобов’язання виникають з договорів та інших правочинів.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виконано належним чином відповідно до Закону, умов договору та інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Частиною 4 ст.203 ЦК України, встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ч.1 ст. 202, ч.1 ст.205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Приписами ч.1 ст.639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до положень ч.1 ст.181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, на підставі накладної про отримання товару та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, між сторонами, як суб’єктами господарської діяльності згідно з приписами ст.ст.11,202,509,642 ЦК України, ст.173 ГК України виникли зобов’язання, які за своїм змістом фактично є укладенням договору поставки.
Отже, вказані накладна та довіреність є належними доказами в підтвердження факту поставки позивачем товару на загальну суму 1549,4 грн., з огляду на їх відповідність вимогам ч. 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" й вказівка в накладній про отримання товарно - матеріальних цінностей ОСОБА_1. на відповідельне зберігання з огляду на положення Інструкції про обов’язок останнього після отримання товару передати його довірителю –не спростовує такого висновку суду.
Відповідно до ч.1 статті 793 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 ЦК України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно вимог ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи те, що сторонами не встановлено строк оплати поставленого відповідачу товару, суду першої інстанції слід було керуватись вимогами ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України, приписами якої передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи з того, що 20.01.2011 року позивач направив відповідачу вимогу про погашення боргу (а.с. 12), відповідач допустив прострочення виконання зобов’язання.
Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
За таких обставин, враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів погашення боргу на день розгляду справи, апеляційний господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю.
Наявність чи відсутність податкової накладної на поставку продукції не впливає на виникнення, зміну чи припинення зобов’язань сторін за договором, а тому вказана обставина не є суттєвою для вирішення даного спору й не спростовує наведеного вище висновку апеляційного суду.
Судова колегія вважає, що за вказаних обставин, висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, а тому рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.99, 101, ст.103, ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АГРО»– задоволити.
2. Рішення господарського суду Житомирської області від 08.04.2011 року по справі № 10/5025/335/11 скасувати й прийняти нове рішення.
3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АГРО»задоволити частково.
4. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря»(ЄДРПОУ 30626757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АГРО»(ЄДРПОУ 33294293) 11549 гривень 40 копійок боргу, 356 гривень понесених судових витрат.
6. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря»(ЄДРПОУ 30626757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАТ-АГРО»(ЄДРПОУ 33294293) 60 гривень судових витрат за розгляд апеляційної скарги.
7. Господарському суду Житомирської області видати відповідні судові накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Рівненський апеляційний господарський суд.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Коломис В.В.