РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2011 р.                                                           Справа № 11/775  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий  суддя                                                     Мельник О.В.

суддя                                                                             Огороднік К.М. ,
 суддя                                                                             Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Ващук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача  фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на  рішення  господарського суду Житомирської області від 03.02.11 р. у справі № 11/775

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмеляр"

до  фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення в сумі 382 119 грн. 28 коп.

за участю представників сторін:

позивача - не з’явився,

відповідача - не з’явився,

 ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Хмеляр»пред'явлено позов до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості та штрафних санкцій в сумі 382119,28 грн. та витребування майна з чужого  незаконного володіння, з яких: 262392,34 грн. основного боргу, 27748,89 грн. пені, 6251,69 грн. 3% річних, 69796,36 грн. інфляційних, 15930 грн. штрафу не своєчасне повернення зворотної тари, 318600 грн. вартість майна, яким незаконно заволодів відповідач.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.02.2011 року (суддя  Маріщенко Л.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмеляр" 226404,34 грн. боргу, 46413,77 грн. інфляційних, 5385,56 грн. 3% річних, 2968,04 грн. витрат по сплаті державного мита, 65,16 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення вартості 31 бочки в сумі 18600 грн. провадження у справі припинено. В іншій частині в позові відмовлено.

При винесенні рішення суд першої інстанції провів власний перерахунок суми основного боргу та прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню борг за період з 01.07.07р. по 08.10.07р. на загальну суму 226404,34 грн.. При цьому, суд прийшов до висновку, що між сторонами існували позадоговірні правовідносини з поставки товару на підставі накладних, у зв’язку з чим в задоволенні позову про стягнення пені та штрафу за несвоєчасне повернення зворотньої тари позивачу було відмовлено. Розраховуючи суму інфляційних та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, суд прийняв до уваги те, що строк виконання зобов’язання настав 17.10.2007 року, нарахувавши інфляційні за період з жовтня 2007 року по червень 2008 року в сумі 46413,77 грн. та 5385,56 грн. –3% річних. Судом також здійснено розрахунок кількості бочок КЕГ, в який позивач відвантажував відповідачу товар, згідно якого кількість бочок складає 4991 шт.. При цьому судом прийнято до уваги подане позивачем уточнення щодо повернення відповідачем 4960 бочок КЕГ до пред’явлення позову до суду та встановлено наявну заборгованість по поверненню 31 бочки КЕГ на суму 18600 грн.. Однак, після пред’явлення позову, позивач зазначив, що відповідач повернув йому також 272 бочки КЕГ, у зв’язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність припинення провадження в цій частині.

Відповідач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує, що в нього не виникло зобов’язання по оплаті боргу, оскільки згідно п. 29 договору купівлі-продажу № 141-05 н від 14.11.2005 року, по факту поставки підставою для оплати є товарно-транспортна накладна, як єдиний первинний документ, який є підставою для списання товарно - матеріальних цінностей вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України. Вважає, що при відсутності у покупця товарно-транспортної накладної, в нього відсутні підстави для проведення оплати за придбаний товар. Окрім того зазначив, що судом невірно застосовано ст. 625 ЦК України, оскільки строк виконання зобов’язання за договором при відсутності у покупця товарно -транспортної накладної не настав. Вважає, що суд помилково не прийняв до уваги   положення ст. 629 ЦК України про обов’язковість договору.

Відповідно до поштових повідомлень про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи, процесуальні документи, що надсилались судом за юридичною адресою позивача, суду повернуті поштовою установою з позначками "за зазначеною адресою не проживає".

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в довідці ЄДРПОУ та свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місце проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Будучи належним чином повідомленими про місце, дату, час судового засідання, сторони участь повноважних представників під час розгляду справи в апеляційному суді не забезпечили, про поважність причин неявки суд не повідомили, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертались, а тому з урахуванням положення ст. 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази,  перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.2011 року підлягає зміні, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 14.11.05р. між сторонами був укладений договір купівлі - продажу № 141-05, згідно якого продавець продає, а покупець купує і оплачує пиво та/або безалкогольні напої, що поставляється в тарі, в тому числі зворотній тарі.

Пунктами 7 та 8 договору вказано, що   найменування, асортимент, ціна товару визначається в додатках та/або інших документах ( прайс - листах, товарно - транспортних накладних, тощо), які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 16 договору приймання кожної партії товару здійснюється уповноваженим представником відповідача у відповідності до вимог "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" № П-6 від 15.06.65р. та по якості з маркуванням товару на етикетці і штампом про якість на товарно-транспортній накладній або якісним посвідченням.

Згідно з  п. 18 договору покупець зобов'язаний повернути зворотну тару в тій кількості та по виду, що були поставлені продавцем. Приймання-передачі зворотної тари здійснюється з оформленням відповідної накладної та/або акту на підставі яких ведеться облік руху зворотної тари, де обов'язково вказується кожен вид повернутої зворотної тари та її кількість.

Пунктом 19 договору встановлено, що вартість зворотної тари становить: бочка КЕГ ( незалежно від її виду) - 500 грн. без ПДВ, дерев’яний піддон - 80 грн. без ПДВ. Вартість полімерного ящика та скло пляшки зазначається в накладних та / або в інших документах.

Згідно п. 27 договору, строк повернення зворотної тари - не пізніше 15 днів з моменту поставки товару, або  відвантажується "в зворотній тарі" при наступній поставці товару, якщо така відбувається після перебігу вказаного строку.

Відповідно до п. 28 договору, оплата  за товар по договору здійснюється у вигляді перерахунку покупцем суми грошових коштів на поточний рахунок продавця у вигляді попередньої оплати ( згідно виставленого рахунку) або по факту поставки  товару ( згідно супровідних документів на товар).

За змістом п. 29 договору, по факту поставки підставою для  оплати є товарно - транспортна накладна, в якій вказується найменування, кількість, ціна, вартість, загальна вартість товару.

Із дослідженого судом та підписаного сторонами акту звірки розрахунків встановлено, що станом на  30.06.07р. заборгованість відповідача перед позивачем становила 91579,94 грн..

При визначені характеру правовідносин між сторонами, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 4 ст.203 ЦК України встановлено, що  правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

 Відповідно до ч.1 ст. 202, ч.1 ст.205 ЦК України   правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами  ч.1 ст.639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до положень ч.1 ст.181 ГК України допускається укладення  господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами,  факсограмами, телеграмами, телефонограмами  тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання  замовлень,  якщо законом  не встановлено спеціальні  вимоги  до  форми  та  порядку  укладення  даного виду договорів.

Таким чином, на підставі передачі товару за накладними між суб’єктами господарської діяльності згідно з приписами ст.ст.11,202,509,642 ЦК України, ст.173 ГК України можуть виникати зобов’язання, які за своїм змістом фактично є укладенням договору купівлі-продажу.

З урахуванням викладеного, із матеріалів справи слідує, що між сторонами виникли разові зобов’язання, оскільки згідно з видатковими, а не товарно-транспортними накладними, як зазначено в договорі від 14.11.2005 року, позивач передавав відповідачу товар, а відповідач його приймав та частково проводив розрахунок за його поставку.

У підтвердження такого висновку, апеляційний господарський суд також приймає до уваги те, що в виписках з банківського рахунку позивача, наданих останнім оплата за господарські операції з підприємцем ОСОБА_1 вказана, як одноразові угоди на підставі відповідних накладних (т. 2 а.с. 49-60).    

Отже, внаслідок проведення аналізу змісту договору та видаткових накладних, наданих позивачем, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що за умови відсутності фактів укладення товарно - транспортних накладних, правові відносини з поставки товару виникали на підставі видаткових накладних, а не договору купівлі-продажу №141-05 н від 14.11.2005 року.

При цьому судом першої інстанції було надано вірну оцінку видатковим накладним, як належним доказам у підтвердження укладення договорів поставки товару, за виключенням накладних №00511 від 02.07.2007 року на суму 15150 грн. та № 00736 від 06.09.2007 року на суму 18906 грн., які не містять відтиску будь - якої печатки відповідача. При визначенні розміру основної суми боргу, судом першої інстанції також вірно не прийнято до уваги помилкові твердження позивача про те, що видаткові накладні  №728 та № 735 від 03.09.2007 року та від 06.09.2007 року, відповідно, видані на суму 19872 грн. кожна, в той час, як такі накладні виписані на суму 18906 грн., кожна.

У зв’язку з наведеним, перерахувавши основну суму боргу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач поставив відповідачу товар на суму 377524,4 грн., з урахуванням частково проведеного розрахунку на суму 242700 грн. та суми боргу 91579,94 грн. станом на 30.06.2007 року (згідно акту звірки), до стягнення з відповідача підлягає сума 226404,34 грн..

Поряд з тим, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції невірно визначив строк виконання грошового зобов’язання, прийшовши до висновку про наявність позадоговірних правовідносин між сторонами на підставі видаткових накладних, не врахував наявну у матеріалах справи вимогу про виконання грошового зобов’язання від 06.03.2008 року (т. 1 а.с. 133) та не застосував до даних правовідносин положення ч. 2 ст. 530 ЦК України щодо обов’язку боржника у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги виконати обов’язок по поверненню боргу.

Отже, строк виконання зобов’язання відповідачем з урахуванням часу на поштову доставку такої вимоги виникає з 16.03.2008 року, а не з 17.10.2007 року, як помилково вказав суд.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Враховуючи наявність у відповідача боргу в сумі 226404,34 грн. станом на 16.03.2008 року, тобто на день виникнення зобов’язання по його поверненню, та враховуючи те, що позивач просив стягнути борг з урахуванням 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання та індексу інфляції за період до 16.04.2008 року, що вбачається з наданого ним розрахунку (т. 1 а.с. 41), провівши перерахунок указаних сум, апеляційний господарський суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню 7018,53 грн. інфляційних та 595,47 грн. –3% річних.

Прийшовши до висновку про характер позадоговірних відносин між сторонами у даному спорі, суд вірно відмовив також у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу.

Судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок кількості бочок КЕГ, в який позивач відвантажував відповідачу товар, згідно якого кількість бочок складає 4991 шт.. При цьому судом прийнято до уваги подане позивачем уточнення щодо повернення відповідачем 4960 бочок КЕГ до пред’явлення позову до суду та встановлено наявну заборгованість по поверненню 31 бочки КЕГ на суму 18600 грн.. Однак, після пред’явлення позову, позивач зазначив, що відповідач повернув йому також 272 бочки КЕГ, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність припинення провадження в цій частині.

З врахуванням викладеного, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 226404,34 грн. боргу, а також  припинення провадження в частині стягнення вартості тари в сумі 18600 грн. та в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені та штрафу відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи, підтверджене належними доказами, а тому підлягає залишенню без змін.

Поряд з тим, в частині стягнення інфляційних та 3% річних за порушення виконання грошового зобов’язання місцевий господарський суд не повністю з’ясував обставини, що мають значення для справи натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення, яке в указаній частині підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд  -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 задоволити частково.

2. Рішення  господарського суду Житомирської області від 03.02.2011 р. у справі № 11/775 в частині стягнення з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 5385,56 грн. 3% річних та 46413,77 грн. інфляційних –скасувати та в цій частині прийняти нове рішення.

3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмеляр" задоволити частково.

Стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (11601, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмеляр" (02105, м. Київ, вул. Павла Усенка,8, ідентифікаційний код 30466597) 595,47 грн. - 3% річних;  7018,53 грн. інфляційних; 2340,18 грн. витрат по сплаті державного мита та 72,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті рішення господарського суду Житомирської області від 03.02.2011 року у справі № 11/775 –залишити без змін.

4. Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.

5. Справу № 11/775 повернути в господарський суд Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Рівненський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя                                                                       Мельник О.В.  

Суддя                                                                                              Огороднік К.М.  

Суддя                                                                                              Коломис В.В.