Справа № 2-300/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2011 р.                                                                            м.Каховка

Каховський  міськрайонний суд Херсонської області в складі:

головуючого: судді     Подіновської Г.В.

при секретарі    Кузнецовій  А.О.

за участю: представника позивача  - ОСОБА_1,

представника відповідача Ілляшенко О.Ф.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в м.Каховка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки  та визнання недійсною умови договору,

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду з даним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 30 листопада  2007 року між сторонами було укладено договір про іпотечний кредит №НЕК0GI0000002015, відповідно до якого  позивачка отримала кошти в сумі 35000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних, а також інших платежів , наумовах і в строки, визначені договором.

Позивачка свої зобов’язання добросовісно виконувала, сплачуючи щомісячно суму, обумовлену кредитним договором та продовжує виконувати на попередніх умовах.

Пунктом 8.9 Договору визначено умови та порядок зміни відсоткової ставки та встановлено, що кредитор не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни відсоткової ставки у бік збільшення повідомляє позичальника про встановлення такої ставки шляхом направлення поштою рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у договорі.

Проте банком без повідомлення позивача в односторонньому порядку було підвищено відсотки до 30 % річних.

Позивачка вважає, що своїми діями КБ «ПриватБанк»порушив її права та законні інтереси.

Просила суд визнати дії відповідача щодо зміни в односторонньому порядку відсоткової ставки за Договором про іпотечний кредит № НЕК0GI0000002015 від 30 листопада 2007 року неправомірними, зобов’язати відповідача здійснити коригування операцією щодо зниження відсотків за користування кредитом до 15% річних згідно умов договору, шляхом надання відповідного протоколу засідання кредитного комітету відповідача про зменшення відсотків, визнати недійсним підпункт «в»п.8.9. Договору про іпотечний кредит № НЕК0GI0000002015 від 30 листопада 2007 року, як такий, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

25.03.2011 року представником позивачки було подано заяву про зміну позовних вимог, виключено вимогу щодо зобов’язання відповідача  здійснити коригування операцією щодо зниження відсотків за користування кредитом до 15% річних згідно умов договору, шляхом надання відповідного протоколу засідання кредитного комітету відповідача про зменшення відсотків.

В судовому засіданні представник позивачки змінені позовні вимоги підтримав у повному обсязі за обставинами, викладеними у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала письмові заперечення проти позову та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 листопада 2007 року між сторонами було укладено Договір про іпотечний кредит № НЕК0GI0000002015, згідно з яким позивачка отримала кошти в сумі 35000 грн.  зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних.

08.01.2009 року  відповідачем на адресу позивачки направлено лист  № 20.1.3.2/6-33569 від 31 грудня 2008 року, де останній в односторонньому порядку з 01.02.2009 року змінив відсоткову ставку, піднявши її з 15 % річних до 30 % річних (а.с.9-10).

Відповідач виконав свої зобов’язання, надавши кредитні кошти, обумовлені Договором, що не оспорюється сторонами.

Позивачка продовжує виконувати зобов’язання за договором на попередніх умовах.      

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.        

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.      

Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.      

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення, що регулюють  відносини з позики, якщо інше не встановлено законом та не випливає із суті кредитного договору.      

Відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.      

Згідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах.

Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів” встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках.

12 грудня 2008 року було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності з 09 січня 2009 року. Згідно даного Закону ЦК України доповнено статтею 1056-1, відповідно до якої  встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Також цим Законом доповнено статтю 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» положенням про те, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

КБ „ПриватБанк” прийняв рішення про збільшення процентної ставки за укладеним між ним та позивачем кредитним договором до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку».

Кредитний договір, укладений між сторонами,  містить п. 8.9, який передбачає право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, за обставин, визначених у цьому пункті, шляхом надсилання позичальникові письмового повідомлення про зміну процентної ставки за 14 днів до дня зміни відсоткової ставки в сторону збільшення із зазначенням її розміру  та  дати початку дії такої ставки, а також  протягом 14 календарних днів з дати вступу у чинність зміненої процентної ставки. Про прийняття цього рішення банк письмово повідомив відповідача як до дати набрання чинності згаданим Законом, так і за більш ніж за 14 календарних днів до дати вступу у чинність зміненої (збільшеної) процентної ставки за укладеним між ними кредитним договором.

Таким чином, дії банку щодо підвищення відсоткової ставки, а також форма, спосіб і час доведення до відома позивачки інформації про таке підвищення відповідають як вимогам законодавства, що регулювало спірні правовідносини у момент прийняття та виконання цього рішення, так і умовам п. 8.9 кредитного договору, що був між ними укладений.    

Та обставина, що відповідач повідомив позивача про збільшення процентної ставки за кредитним договором між ними до дати вступу у чинність її зміни (збільшення), не є підставою для задоволення позову, так як, виходячи з змісту абзацу 4 п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», недійсним є лише таке повідомлення про зміну відсоткової ставки, яке здійснене пізніше семи календарних днів з дати її зміни.    

Посилання позивача на статтю 1056-1 ЦК України про те, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, суд до уваги не бере, оскільки дана стаття діє з 09 січня 2009 року.

З цієї ж дати набрала чинності ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»щодо заборони банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розміри процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу.    

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.    

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Також згідно п. п. 2, 3 Рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання  зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.    

Отже, суд приходить до висновку, що оскільки рішення про підвищення процентної ставки за кредитним договором, укладеним між сторонами прийнято банком згідно п. 8.9 договору та до вступу в силу Закону України від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», а в самому Законі немає вказівки про зворотну дію в часі, діюче законодавство на момент зміни відсоткової ставки позивачу дозволяло банкам змінювати відсотки в односторонньому порядку у випадках передбачених законом або договором, тому підстав для визнання неправомірними дій банку щодо зміни в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором немає.     

Щодо вимоги про визнання недійсним підпункта «в»п. 8.9 Договору суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 202 ЦК України  правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків; правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори); одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами; односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила; односторонній правочин  може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.      

Відповідно до ст. 203 ЦК  України  зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин  має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.      

Згідно з ст. 215 ЦК України  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 ст. 203 ЦК  України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства), ч. 3 ст. 203 ЦК  України (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі) та ч. 5 ст. 203 ЦК  України (правочин  має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).      

Відповідно до п.1 Постанови від 06.11.2009р. №9 Пленуму Верховного Суду України цивільні відносини щодо недійсності правочинів  регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211 -IV) та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.   

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.  Виходячи з викладеного істотними умовами кредитного договору відповідно до чинного законодавства є умови про предмет, ціну та строк його дії. Виконання зобов'язань за кредитним договором було розпочате і виконувалось позивачем.

Під час укладання кредитного договору ОСОБА_3  була ознайомлена з усіма умовами договору, в тому числі з положеннями, що стосуються права банка на підвищення відсоткової ставки за договором, та підтвердила згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотриманням положень Закону України «Про захист прав споживачів».    

Таким чином, сторони встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.            

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов'язання за договором з боку позичальника  є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, в розміру та у валюті, як це було визначено договором.      

Позивачкою не надано жодних доказів в обґрунтування недійсності підпункта «в»п.8.9 Договору про іпотечний кредит № НЕК0GI0000002015 від 30.11.2007 року в момент його укладення,  тому правові підстави для визнання його недійсним  відсутні.    

На підставі викладеного та керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 202, 203, 215, 216, 217, 525, 526, 530, 533, 615, 629, 651, 652, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 49, 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60, 209, 212-215 ЦПК України,.

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки  та визнання недійсною умови договору –залишити без задоволення у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Херсонської області через Каховський міськрайонний суд Херсонської області протягом десяти днів з дня  проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Г. В. Подіновська