П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 06.12.2007 р.                                                                                           № 5/94 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Кочана В.М., суддів Добрянської Я.І., Блажівської Н.Є.,

секретаря судового засідання Стріхи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання частково незаконною постанови від № 429 від 18.04.1996 р.      "Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами".

Позовні вимоги мотивовані наступним. Позивач є реабілітованим в'язнем політичних репресій на Україні, із загальним строком незаконного ув'язнення понад 18 років, що підтверджено довідками про реабілітацію від18.11.1992р. та 07.11.2006р. 

30.09.2006р. ОСОБА_1 звернувся в Комісію з питань поновлення прав реабілітованих громадян Франківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявою, в якій просив виплатити грошову компенсацію за весь час незаконного ув'язнення, оскільки жодних відшкодувань не одержував.

Листом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 1.5-116/01 від 16.07.2007р., позивачу повідомлено, що йому буде проведено розрахунок грошової компенсації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.1996р. № 429 "Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами", виходячи із суми, що становить 50% мінімальної заробітної плати, встановленої постановою Верховної Ради України від 20.02.1996р. № 49.

Позивач вважає, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України № 429 прямо суперечить нормам Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" в частині встановлення розміру грошової компенсації реабілітованим громадянам.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечила та зазначила що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом.

Відповідач не погоджується з твердженням позивача про те, що про існування оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України № 429 від 18.04.1996р. "Про порядок розрахунків з реабілітованими громадянами" йому стало відомо лише 28.12.2006р., оскільки зазначена постанова була офіційно опублікована в друкованому виданні Кабінету Міністрів України - "Урядовий кур'єр" № 82-83 від 07.05.1996р. та у Зібранні постанов Уряду України     № 10 за 1996 рік.

Вислухавши пояснення представника відповідача та третьої особи у справі            ОСОБА_2, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є реабілітованим в'язнем політичних репресій на Україні, із загальним строком незаконного ув'язнення понад 18 років, що підтверджено довідками про реабілітацію від 18.11.1992р. та 07.11.2006р.

Листом Франківської районної адміністрації міста Львова № 1,5-116/01 від 16.07.2007р. позивачу повідомлено про проведення розрахунку грошової компенсації за роки позбавлення волі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 429 від 18.04.1996р. виходячи з суми, що становить 50% мінімальної заробітної плати, встановленої постановою Верховної Ради України № 49 від 20.02.1996р.

Статтею 5 Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" встановлено для осіб, які відбували покарання у вигляді позбавлення волі або примусового поміщення у лікувальні заклади і згодом реабілітовані відповідно до ст. 1 цього Закону, грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі.

Спірною постановою № 429 від 18.04.1996р. встановлено, що з 01.03.1996р. розміри грошової компенсації та відшкодування вартості конфіскованого майна реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, передбачених Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", визначаються виходячи із суми, що становить 50% мінімальної заробітної плати, встановленої Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996р. № 49. 

Оскаржувана постанова офіційно опублікована в друкованому виданні Кабінету Міністрів України - "Урядовий кур'єр" № 82-83 від 07.05.1996р. та у Зібранні постанов Уряду України     № 10 за 1996р. та є офіційно оприлюднена.

Твердження позивача про те, що йому стало відомо про існування постанови лише 28.12.2006р., не може бути прийняте судом до уваги, оскільки постанова була офіційно оприлюднена та була доступна для ознайомлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналась, чи повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду  є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 99, 100, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. 

       Головуючий - суддя                                                                       Кочан В.М.                                          

                                судді                                                                      Добрянська Я.І.

                                                                                                    Блажівська Н.Є.