2-2191/11  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2011 року Ворошиловський районний суд міста Донецька у складі:

головуючого судді - Цукурова В.П.,

при секретарі –Кривошей Г.В.,

за участю представника відповідача Снєгірьова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Донецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду з позовом про визнання права власності на домоволодіння АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що ними були виконані будівельні роботи по зменшенню площі індивідуального житлового будинку, який належить ним на праві приватної власності, та будівництву прибудов до нього та знесенню частини господарських споруд на земельній ділянці, що належить їм на праві власності.

Враховуючи приписи чинного законодавства в сфері регулювання правових наслідків самочинного будівництва і реконструкції об’єктів містобудування та їх частин, відсутність іншої можливості оформити правоустановчі документи належним чином, позивачі були змушені звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

В судове засідання позивачі не з’явились, надіслали на адресу суду заяви, в яких  підтримали заявлені позовні вимоги, просили задовольнити позов та розглянути справу за їх відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та виклав правову позицію органів місцевого самоврядування щодо предмету спору. Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом були досліджені докази, що були надані сторонами та їм було надано належної правової оцінки.

Суд розглянув цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, заслухав пояснення представника відповідача, дослідив матеріали справи та надані докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивачка ОСОБА_4 28.12.1981 р. придбала 23/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1. Набуте право власності було зареєстровано в КП «БТІ м. Донецька», про що свідчить відповідний реєстраційний запис від 06.01.1982 р.

Позивачка ОСОБА_3 набула право власності на 77/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі укладеного 11.04.2005 р. з попереднім власником майна ОСОБА_5 договору купівлі-продажу житлового будинку, який було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6

Право власності ОСОБА_3 на зазначену частку домоволодіння було також зареєстровано в КП «БТІ м. Донецька», про що свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.04.2005 р. № 6978614, копія якого залучена до матеріалів справи.

За даними технічної інвентаризації станом  на 03.01.2003 р. до складу домоволодіння АДРЕСА_1 входили: житловий будинок літ. А-1, житлова прибудова літ. А1-1, гараж літ. Б, літня кухня літ. В, зливна яма літ. Г, вбиральня літ. Д, сарай літ. Е.

За період володіння належним ним майном, позивачі здійснили будівельні роботи, пов’язані із знесенням частини господарських споруд та будівництву прибудови до існуючого житлового будинку.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого станом на 11.05.2011 р., зазначене домоволодіння складається із житлового будинку літ. А-1 з прибудовою А1-1, загальною площею 59,6 кв.м., в тому числі –житловою площею 30,5 кв.м., гаражу літ. Б, зливної ями літ. Г, вбиральні літ. Д, сараю літ. Е, трубопроводу, огорожі № 1-3,6-8, тротуар ІІІ.

Обстеженням було також встановлено, що сарай літ. В, частину прибудов до житлового будинку та частину самого будинку літ. А-1 було знесено, прибудову літ. А1-1 та тамбур літ а3 було збудовано самочинно.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 376 ЦК України та ст. 29 Закону України «Про планування та забудову територій», в редакції, чинній на час проведення будівельних робіт, спірне майно набуло ознаки самочинно збудованого (реконструйованого).

Відповідно до приписів ст. ст. 317, 320 ЦК України, власнику належать право володіння, користування та розпорядження майном.

Відповідно до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Між тим, за висновком суду, характер правовідносин що розглядаються, пов’язаних із вирішенням подальшої долі об’єкту самочинного будівництва (реконструкції), унеможливлює застосування положень ст. ст. 331, 332 ЦК України, оскільки вони регламентують порядок набуття права власності на нерухоме майно за умови додержання процедури отримання всієї необхідної дозвільної документації на будівництво чи реконструкцію.

Правові наслідки самочинної забудови визначаються спеціальними нормами статті 376 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України, фактичне здійснення особою самочинного будівництва (реконструкції) нерухомого майна не призводить до виникнення у цієї особи права власності на новостворене (реконструйоване) майно, окрім передбачених цією статтею випадків.

Так, відповідно до ч. 3 та ч. 5 зазначеної статті, право власності на об’єкт самочинного будівництва може бути за рішенням суду визнано за особою, що здійснила таке будівництво.

Тобто, законодавчо передбачена можливість легалізації самочинно збудованого (реконструйованого) нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку. Умовою виникнення права власності на таке майно є рішення суду. Стаття 376 ЦК України не скасовувалась, не визнавалась у встановленому порядку неконституційною та має законну силу в контексті ст. 8 Конституції України.

Відповідно до положень вказаної статті, для визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва в судовому порядку, необхідно з’ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розв’язання справи, а саме –встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об’єктів основним приписам державних будівельних норм та питання щодо можливості його подальшого безпечного використання.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності позивачів на первісний об’єкт нерухомого майна житловий будинок з надвірними побудовами, який в подальшому було реконструйовано, виникло на підставі укладених правочинів, що підтверджуються наданими правоустановчими документами, реєстрацією об’єкта в КП «БТИ м. Донецька», та витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається в якості обґрунтування своїх вимог та заперечень. Відповідачем не було доведено, що спірне майно порушує законні права третіх осіб.

Чинне законодавство передбачає декілька шляхів набуття права власності на об’єкти нерухомого майна. Положення Цивільного кодексу України щодо регулювання правових наслідків самочинного будівництва визначають в якості способу набуття права власності на нього лише його визнання в судовому порядку.

Право власності позивачів щодо первинного об’єкту нерухомого майна виникло на підставі укладених правочинів з попередніми власниками, що підтверджуються наданими правоустановчими документами, реєстрацією об’єкта в КП «БТИ м. Донецька».

Будівельні роботи були виконані позивачами за власні кошти на земельній ділянці, що знаходиться в їх фактичному користуванні, з урахуванням необхідних відступів від меж. Жодних претензій майнового чи немайнового характеру з боку третіх осіб до позивачів не надходило.

Ухвалою Ворошиловського районного суду від 07.06.2010 р. у справі № 2-383/10 було закрито провадження у справі у зв’язку із укладенням між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 мирової угоди від 07.06.2010 р.

Відповідно до умов укладеної мирової угоди та зазначеної ухвали суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зобов’язуються користуватись частиною земельної ділянки площею 544 кв.м., що становить 66/100 від загальної фактичної площі земельної ділянки 826 кв.м., яка знаходиться в фактичному користуванні співвласників домоволодіння.

В свою чергу ОСОБА_4 взяла на себе обов’язок користуватися частиною земельної ділянки площею 282 кв.м., що становить 34/100 від загальної фактичної площі земельної ділянки 826 кв.м., яка знаходиться в фактичному користуванні співвласників домоволодіння.

Відповідно до наданого висновку Донецького науково-дослідницького інституту судових експертиз, що має відповідну ліцензію, обстежений житловий будинок літ. А-1 з прибудовою А1-1 та тамбуром а3, загальною площею  59,6 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 відповідає вимогам будівельних норм та правил. Загальний технічний стан конструктивних елементів будівлі задовільний, недоліки технічного характеру, що перешкоджають подальшому використанню, не виявлені. Обстежена будівля має 100 % будівельну готовність.

Зазначений висновок з урахуванням ст. 57 ЦПК України, може свідчити про відсутність порушень основних державних будівельних норм та можливість подальшого використання майна за своїм призначенням.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення в цивільній справі», рішення суду є обґрунтованим, коли воно ухвалене на основі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставини, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містять вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Законним визнається рішення, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства і відповідно до ст. 2 ЦПК України вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також надав правильне тлумачення цих норм. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв’язку у їх сукупності.

Аналіз правовідносин свідчить, що вони пов’язані із визначенням можливості визнання за певною особою права власності на об’єкт самочинного будівництва (реконструкції) у порядку, передбаченому ст. 376 ЦК України.

Одночасно, позивачами було демонтовано будівлю сараю літ. В.

Відповідно до ст. ст. 346, 349 ЦК України, знищення майна є підставою для припинення права власності на нього. З огляду на наведене, вимога позивачів щодо припинення права власності на будівлю сараю літ. В є обґрунтованою.

На час розгляду справи позивач відкрито володіє майном, що утворилося в результаті реконструкції існуючого житлового будинку та господарських споруд. Приналежність спірного майна позивачу не спростовується сторонами, але право власності не може бути визнано та зареєстровано з огляду на порушення встановленої процедури отримання дозвільної документації для проведених будівельних робіт. Майнові права позивача щодо первинного об’єкту нерухомого майна та будівельних матеріалів сторонами по справі також не спростовуються.

Відсутність можливості належним чином оформити правоустановчі документи та визнати право власності на належне позивачу майно, заважає йому вільно володіти та користуватись зазначеними об’єктами нерухомості та унеможливлює розпорядження їм.

Чинне законодавство України передбачає необхідність вирішення подальшої долі самочинно збудованого нерухомого майна саме в судовому порядку на підставі ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право за захист свого законного права чи інтересу в судовому порядку.

Виходячи з викладеного суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Донецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 8, 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 316, 319, 320, 321, 328, 334, 375, 376 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 15, 107, 114 Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Донецької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на будівлю сараю літ. В у зв’язку із його знищенням.

Визнати за ОСОБА_4 право спільної часткової власності на 23/100 ідеальної частки домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається із  житлового будинку А-1 з прибудовою А1-1, загальною  площею 59,6 кв.м., в тому числі житловою площею 30,5 кв.м., гаражу літ. Б, зливної ями літ. Г, вбиральні літ. Д, сараю літ. Е, трубопроводу, огорожі № 1-3, 6-8, тротуар ІІІ.

Визнати за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 77/100 ідеальної частки домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається із  житлового будинку А-1 з прибудовою А1-1, загальною  площею 59,6 кв.м., в тому числі житловою площею 30,5 кв.м., гаражу літ. Б, зливної ями літ. Г, вбиральні літ. Д, сараю літ. Е, трубопроводу, огорожі № 1-3, 6-8, тротуар ІІІ.

Судові витрати залишити за позивачами.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано через Ворошиловський районний суд м.Донецька до апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної  сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного

суду міста Донецька В.П. Цукуров