Справа № 2-а-801/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 08 червня 2011 року                                                                                  смт Добровеличківка

Добровеличківський районний суд, Кіровоградської області, в складі:

Головуючого судді  Кучеренко О.  П.

при секретарі Ісупова В. В.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області  справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Добровеличківському районі Кіровоградської області про зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити  суму  недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії особі, яка має статус дитина війни, -

                                                                           В С Т А Н О В И В :

          23.11.2009 року позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Добровеличківському районі Кіровоградської області про зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити суму недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії особі, яка має статус дитина війни, мотивуючи тим, що вона, відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, від 18.11.2004 року, № 2195-ІV із змінами та доповненнями, є  дитиною війни, а тому відповідно до  вимог статті 6 вказаного Закону має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак в порушення зазначених норм відповідач на протязі 2006-2008 років не нараховував та не виплачував вказану допомогу позивачеві, що й спонукало її звернутися до суду з відповідним позовом .

          Позивач, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, згідно якої позовні вимоги  підтримує у повному обсязі, просить справу розглядати без її участі.

          Представник відповідача - Управління Пенсійного Фонду України в Добровеличківському районі Кіровоградської області  в судове засідання не з’явився, про день, час та місце слухання справи повідомлені вчасно та  належним чином, надав  суду заперечення  проти позову та заяву про слухання справи без участі представника відповідача, позов  не визнають.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 122  КАС України суд в зв”язку з клопотаннями осіб , які   беруть  участь  у  справі, здійснює  розгляд справи  в порядку  письмового провадження.

          Дослідивши матеріали справи,  суд дійшов висновку про  задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

                Приписами ст. 1  Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, визначено, що дитина війни, це особа,  яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої  світової  війни (2 вересня 1945 року)  було менше 18 років.

          В ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, № 2195-ІV від 18.11.2004 року (зі змінами), зазначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

          Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до соціальної категорії - “Дитина війни”, перебуває на обліку  в УПФ України в Добровеличківському районі Кіровоградської області, має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується копіями документів, які знаходяться в матеріалах адміністративної справи: паспортом  громадянин України, посвідченням з відміткою “дитина війни”, тобто на нєї  розповсюджуються всі пільги та соціальні  гарантії, передбачені  Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.

          Згідно ст.72 КАС України  дана  обставина  доказування  не потребує  як така, що визнається  сторонами, суд  не має  сумнівів щодо  достовірності  цієї обставини  та  добровільності  її визнання.

          Згідно ст.7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом , здійснюється  за рахунок  коштів Державного бюджету.

Пунктом 17 статті 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”від 19.01.2006р. №3367-ІV пункт 17 статті 77 вказаного Закону виключено, а статтю 110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", визначений не був. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсії дітям війни з Державного бюджету у 2006 році не проводилось.

          Вказані вище положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” неконституційними не визнавалися, отже для проведення позивачу спірних виплат у 2006 р. правові підстави відсутні, тому позовні вимоги позивача про зобов’язання  відповідача нарахувати та виплатити  її недоплачену соціальну допомогу за 2006 рік задоволенню не підлягають.

          Відповідно до  п.12 ст.71 Закону України   “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами) дію  ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, № 2195-ІV від 18.11.2004 року (зі змінами) зупинено на 2007 рік.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007, положення статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, від 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами),  яким зупинено на 2007 рік  дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано  неконституційним).

Згідно п. 5 резолютивної частини  вказаного рішення  Конституційного Суду  України  зазначене  рішення  має преюдиціальне  значення  для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв”язку  з правовідносинами , які  виникли  внаслідок  дії  положень  статей Законів , що визнані неконституційними .

В  ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто  рішення  Конституційного Суду  України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року  зворотної дії в часі  не має  і  на період  до 09 липня 2007 року не поширюється .

З урахуванням вищезазначеного суд дійшов висновку, що з 09.07.2007 року - з дня прийняття рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 відновлено право позивача на нарахування та отримання нею підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п. 41 розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік  та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” вiд 28.12.2007, який набрав чинності з 01.01.2008 року, ч. 1 ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей вiйни”, викладена в новій редакції , визначено, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантiї їх соцiального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

          Ч.4 ст. 14 Закону України “Про статус ветеранів  війни , гарантії їх соціального захисту”від 22.10.1993 р № 3551-Х11 визначено , що  учасникам війни  пенсії підвищуються  на 10 відсотків  прожиткового  мінімуму  для осіб, які втратили працездатність.

          22 травня 2008 року Конституційним Судом України прийнято рішення №10-рп/2008, згідно якого положення, п. 36-100 роздiлу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів України”  визнані неконституційними.

Отже, з 22 травня 2008 року відновлено право позивача на нарахування йому  підвищення до пенсії у розмiрi 30% мiнiмальної пенсiї за віком.

Розмір мінімальної пенсії  за  віком  визначається  лише  за  правилами, передбаченими  частиною першою  статті 28 Закону  України  "Про загальнообов'язкове державне  пенсійне  страхування",  іншого нормативно-правового  акта,  який би визначав цей розмір або встановлював інший  розмір,  немає, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідачів на ч.3 ст. 28 Закону  України  "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з  якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій,  призначених згідно з цим Законом, оскільки  наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для  відмови в реалізації позивачу  конституційної  гарантії та права на отримання підвищення до пенсії у розмiрi 30% мiнiмальної пенсiї за віком, як дитині війни.

          Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно ст.99 КАС України, яка діяла в редакції на час подання позовної заяви позивачем до суду першої інстанції, відповідно до якої адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, чинне законодавство, встановленими строками, обмежує звернення до суду, за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

У відповідності до ст. 100 КАС України, в редакції на час подання позовної заяви до суду першої інстанції, пропущений річного строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, що на цьому наполягає одна із сторін.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав ( наприклад, справа “Стаббігс та інш. Проти Великобританії”рішення від 22.10.1996р., “Девеер проти Бельгії” рішення від 27.02.1980р.).

Як вбачається з матеріалів справи адміністративний позов, в якому, в тому числі, заявлені вимоги про перерахунок та виплату підвищення до пенсії за 2006, 2007, 2008 роки подано до суду 23.11.2009р., тобто з пропуском встановлено строку звернення до суду.

Як вбачається з заявленого позову, позивачем у справі не було заявлено клопотання про поновлення процесуального строку та необґрунтовано поважності причин пропуску строку для звернення до суду.

          Представник відповідача, подав до суду заперечення по позову, проте не подав клопотання про застосування процесуальних строків звернення до адміністративного суду, в яких наполягав би на відмові у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем річного строку звернення до суду.

Суд вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду, у визначені законом строки, з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Виплати підвищення до пенсії є щомісячними, а відтак позивач знав розмір цих виплат і в разі не згоди мав право звернутися до суду. Право на звернення до суду не залежить від прийняття рішень Конституційним Судом України.

За таких обставин, суд, вирішуючи позовні вимоги за 2006, 2007, 2008 роки вважає необхідним  застосувати встановлений річний строк звернення з позовом до суду.

З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом: до суду (23.11.2009 р.) , позовні вимоги позивача про зобов’язання Управління пенсійного фонду України в Добровеличківському районі  Кіровоградської області нарахувати та виплатити недоплачену допомогу до пенсії, підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу  підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у розмiрi 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, якi втратили працездатність, визначеного Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”за період з 23 листопада 2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у ці періоди, за 2006, 2007, по 22.11.2008 роки в позові відмовити.

Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ч. 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав належних доказів та не довів суду правомірність невиплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги позивачу  як дитині війни.

Згідно  ч.ч.3 та 4 ст. 8 КАС України звернення  до адміністративного суду для  захисту  прав  і  свобод людини і громадянина  безпосередньо на підставі  Конституції України  гарантується , забороняється  відмова  в розгляді  та вирішенні адміністративної справи  з мотивів  неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності  законодавства , яке регулює спірні  правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача  в частині  не врегульованості на законодавчому  рівні  порядку  здійснення доплат  особам , які мають статус дітей війни  не може бути  підставою  для не здійснення  таких виплат або відмови  в задоволенні  позову .

Позивачем пред”явлено  позовні вимоги  до управління Пенсійного Фонду України  в Добровеличківському  районі  Кіровоградської області. Судом встановлено , що позивач  перебуває на обліку як пенсіонер та особа , що має статус “Дитина війни”в  управлінні  Пенсійного Фонду  України в Добровеличківському районі Кіровоградської області .

Таким чином, обов”язок  по нарахуванню та виплаті  доплати  до пенсії позивача , передбаченої ст.6 Закону України “Про соціальний  захист дітей війни”покладено  на УПФУ в Добровеличківському районі Кіровоградської області , за місцем  проживання позивача.

Керуючись  ст.11,19, 22, 46, 95,152 Конституції України, ст.1, 6, 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року №2195-ІV (із змінами та доповненнями), ч.4 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-XII, ст.28 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-І, ст.58, п.12 ст.71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року №489-V, рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007,п. 36-100 роздiлу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів України” , рішенням №10-рп/2008 Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року,  ст.ст. 18,49,65,71,86,94,99,158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного Фонду України в Добровеличківському районі Кіровоградської області в частині не нарахування та не проведення виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці міста Долинська Долинського району Одеської області, жительці АДРЕСА_1, в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно за період з 23 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року, згідно до ст..6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”№2195-IV від 18.11.2004 року, розрахованого з урахуванням вимог ч.1 ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування ” і законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на час виплати у період  листопада –грудня 2008 року.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Добровеличківському районі Кіровоградської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно до ст..6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”№2195-IV від 18.11.2004 року, з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування” та провести відповідні виплати з 23 листопада 2008 року по 31 грудня 2008 року, керуючись законодавчо визначеним розміром мінімальної пенсії за віком, встановленим у період  листопада –грудня 2008 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції.  

          Суддя Добровеличківського районного суду

          Кіровоградської області                                                                               Кучеренко О. П.