Сколівський районний суд Львівської області

                                                                                                             Справа № 2-82/11

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  04 квітня 2011 року                  Сколівський районний суд Львівської області

  в складі: головуючого –судді   Микитина В.Я.;

                  при секретарі             Корнуті Т.Б.

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Сколе справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на частину нежитлового приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

  Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 02.06.2005 року між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 в частині нежитлових приміщень, розташованих у будинку побуту «Карпати»у АДРЕСА_1 і зазначених у плані під літерою А-2, зокрема: виробничого приміщення на першому поверсі площею 20,7 кв. м. (позначка на плані –12), виробничого приміщення на першому поверсі площею 12,7 кв. м. (позначка на плані –10), кладової на першому поверсі площею 2,8 кв. м. (позначка на плані –11), ? коридору на першому поверсі площею 3,35 кв. м. (позначка на плані –2), ? входу у коридор на першому поверсі площею 0,35 кв. м. (позначка на плані –8), ? площадки сходової клітки на першому поверсі площею 0,51 кв. м. (позначка на плані –9), коридору у підвалі площею 4,27 кв. м. (позначка на плані –1), 1/7 допоміжних приміщень у підвалі площею 1,47 кв. м. (позначка на плані 3). Також просить визнати за ним право власності на вказані нежитлові приміщення та стягнути у свою користь судові витрати у справі. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач ОСОБА_2 не могла укладати оскаржуваний договір з відповідачем ОСОБА_3 у якості фізичної особи, оскільки не володіла нежитловими приміщеннями будинку побуту «Карпати», що були предметом договору як фізична особа. Такі нежитлові приміщення до 1994 року являлися комунальною власністю Сколівської районної ради Львівської області, а 30.05.1994 року на підставі договору купівлі-продажу комунального майна вони були придбані відповідачем ОСОБА_2 як головою спілки покупців будинку побуту «Карпати». Хоча він на час укладення зазначеного договору не входив до спілки покупців будинку побуту «Карпати», проте являвся орендарем спірних нежитлових приміщень, які у ньому знаходяться і здійснював там підприємницьку діяльність щодо пошиття одягу. У зв’язку з цим його було включено у окремому додатку до підписного листа спілки покупців, який оформлявся перед укладенням договору купівлі-продажу комунального майна і після укладення такого, він у встановленому порядку та визначені строки, провів оплату за спірні нежитлові приміщення. 26.07.1996 року йому, згідно акту прийняття-передачі спірних нежитлових приміщень такі були йому передані і він надалі продовжував здійснювати за вказаним місцем підприємницьку діяльність аж до 2000 року. Вважає, що відповідач ОСОБА_2, укладаючи 02.06.2005 року оскаржуваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, ввела іншу сторону –відповідача ОСОБА_3 в оману щодо предмету договору та його власників. Про оскаржуваний договір він дізнався у 2006 році у зв’язку із зверненням до суду учасників спілки покупців будинку побуту «Карпати»- ПС «Фото»та ПП «Силует»щодо визнання окремих його частин недійсними. Для відновлення своїх порушених прав він вирішив звернутися до суду із даною позовною заявою у 2010 році у межах визначеної чинним законодавством позовної давності.   

  Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просять позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково наголосили на тому, що у поданій позивачем заяві про визначення позовної давності (а. с. 36) чітко визначені обставини про дату, коли позивачу стало відомо про порушення його права, а також яка позовна давність застосовується у даному випадку. Тому, строк позовної давності для захисту позивачем свого порушеного права не пропущений.     

  Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі, просить у їх задоволенні відмовити. Додатково надала пояснення, згідно з якими оскаржуваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень укладався нею правомірно і на момент його укладення вона являлася власником всіх нежитлових приміщень будинку побуту «Карпати», про які йдеться у договорі, а тому такий договір жодних прав позивача не порушує. Ніякого наміру вводити в оману покупця –відповідача ОСОБА_3 вона не мала і цього не робила. Вважає, що позивач не може претендувати на спірні нежитлові приміщення, оскільки він не входив у спілку покупців будинку побуту «Карпати», з якою і було укладено договір купівлі-продажу комунального майна у 1994 році, а вона, як голова спілки –підписувала такий договір. Після укладення договору у 1994 році та проведення спілкою покупців оплати за приміщення будинку побуту «Карпати», такі перейшли у власність спілки покупців і вона, як її голова у 2005 році продала частину нежитлових приміщень будинку побуту «Карпати»відповідачу ОСОБА_3.  

  Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили у повному обсязі, просять у їх задоволенні відмовити. Додатково надали пояснення, згідно з якими відповідач ОСОБА_3 згідно оскаржуваного договору купівлі-продажу від 02.06.2005 року являється власником частини нежитлових приміщень будинку побуту «Карпати», у тому числі і спірних нежитлових приміщень. Договір укладався у встановленому законом порядку, а продавцем майна виступала відповідач ОСОБА_2, як його власник. Що стосується позивача ОСОБА_1, то такий ніколи не являвся власником спірних нежитлових приміщень, оскільки у свій час не входив у спілку покупців будинку побуту «Карпати», яка у порядку приватизації і викупила у 1994 році всі приміщення згаданого будинку побуту. При цьому не заперечували, що позивач ОСОБА_1 до часу приватизації будинку побуту «Карпати»являвся орендарем спірних нежитлових приміщень і здійснював там підприємницьку діяльність, однак договір купівлі-продажу з ним не укладався і тому акт прийняття-передачі спірних нежитлових приміщень, на який він посилається у позовній заяві, вважають таким, що не має жодної правової сили. Це ж стосується і додатку до підписного листа спілки покупців, у якому він числиться як особа, що претендує на придбання об’єкту приватизації –шевської майстерні, оскільки такий додаток під час приватизації шляхом викупу приміщень будинку побуту «Карпати»не брався до уваги. Також посилаються на пропуск позивачем строку позовної давності звернення до суду за захистом своїх порушених прав і вважають, що такий останнім пропущений без поважних на те причин.

  Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідка, давши належну оцінку доказам по справі, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення у повному обсязі з наступних підстав.

  Так, у судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1, починаючи з 22.01.1993 року зареєструвався у встановленому діючим на той час законодавством порядку як фізична особа-підприємець і перебував на податковому обліку, що підтверджується довідкою вих. № 5162/29-0, виданою 15.04.2010 року Державною податковою інспекцією у Сколівському районі Львівської області (а. с. 32). Перед цим, а саме 21.05.1992 року позивачем ОСОБА_1 був укладений із Сколівською міською радою Львівської області договір оренди майна шевської майстерні будинку побуту «Карпати» (арк. звіту по приватизації 45-48), згідно з пунктом 1.3. якого після його підписання та прийому майна орендар засновує підприємство, яке іменується  «Шевська майстерня»і стає правонаступником майнових прав і обов’язків підприємства, майно якого передано в оренду. Пункт 5.1.9. вказаного договору передбачав право орендаря викупляти орендоване майно на умовах і у порядку, визначеному діючим на той час законодавством. Маючи намір скористатися таким правом, позивач ОСОБА_1, як орендар, вже 15.11.1993 року подав до Фонду комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів заяву на приватизацію, зареєстровану цього ж числа під № 1 (арк. звіту по приватизації 43-44), в якій зазначив спосіб приватизації орендованого майна –викуп.

  Згодом рішенням Сколівської районної ради народних депутатів від 21.02.1994 року № 236 «Про поповнення переліку об’єктів Фонду комунального майна районної ради і затвердження плану приватизації майна фонду на 1994-1995 роки»(арк. звіту по приватизації 2-3) було затверджено план приватизації майна районної комунальної власності, у яке на той час входила будівля будинку побуту «Карпати», згідно додатку 1, в якому така будівля значилась. На підставі зазначеного рішення, Фонд комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів 25.02.1994 року видав наказ № 4 «Про приватизацію будівлі будинку побуту «Карпати»у м. Сколе»(арк. звіту по приватизації 4), згідно якого приватизація такої будівлі повинна була бути проведеною шляхом її викупу товариством покупців, тобто так, як це тоді визначалося діючим законодавством.  При цьому, з наказом було вирішено ознайомити відповідні державні установи, а також всіх орендарів будинку побуту «Карпати».

  У судовому засіданні встановлено, що у будинку побуту «Карпати»на момент викупу майна підприємств у межах займаних ними площ знаходилось ряд юридичних осіб, зокрема: приватні підприємства «Марічка», «Червона рута», «Трикотаж», приватний салон «Фото», колективне підприємство «Росина», приватна майстерня «Ремонт взуття»(«Шевська майстерня») та приватна кравецька майстерня. 13.05.1994 року спілка покупців юридичних осіб будинку побуту «Карпати», яку очолювала відповідач ОСОБА_2 (ПП «Марічка») і в яку також входили ОСОБА_6 (ПП «Червона рута»), ОСОБА_7 (ПП «Трикотаж»), ОСОБА_8 (ПС «Фото») та ОСОБА_3 (КП «Росина») звернулася у Фонд комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів із заявою про реєстрацію даної спілки покупців (арк. звіту по приватизації 7), яка була зареєстрована 20.05.1994 року під № 3 і цього ж дня виданий відповідний наказ № 14 (арк. звіту по приватизації 10). Тоді ж, тобто 13.05.1994 року спілка покупців вказаних юридичних осіб будинку побуту «Карпати» в особі голови спілки –відповідача ОСОБА_2 звернулася також із заявою на приватизацію будинку побуту «Карпати»(арк. звіту по приватизації 12), яка була зареєстрована цього ж дня під № 23. Що стосується позивача ОСОБА_1 (ПМ «Ремонт взуття»(«Шевська майстерня»)) та ОСОБА_9 (Приватна кравецька майстерня), то такі у спілку покупців юридичних осіб не входили, проте позивач ОСОБА_1 на момент викупу являвся орендарем спірних нежитлових приміщень будинку побуту «Карпати», що підтверджується копією повторного договору оренди, укладеного ним із Фондом комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів 25.05.1994 року (а. с. 9-10). Як і попередній договір оренди від 21.05.1992 року, зазначений договір оренди також передбачав право орендаря викупляти орендоване майно на умовах та у порядку, визначених діючим на той час законодавством (пункт 5.1.9. договору).   

  З копії підписного листа спілки юридичних осіб на придбання об’єкта приватизації будинку побуту «Карпати»(а. с. 102) вбачається, що правом викупу такого об’єкта у межах наявних у них площ скористалися ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_3. Оскільки позивач ОСОБА_1, як діючий орендар частини нежитлових площ будинку побуту «Карпати», виявив бажання також скористатися своїм правом викупу, тому до вказаного вище підписного листа був оформлений додаток (арк. звіту по приватизації 14), згідно якого останній заявив кошти на придбання «Шевської майстерні»будинку побуту «Карпати»у загальній сумі 13963000 крб..

  Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», а також розділу 2 Порядку створення та реєстрації товариства покупців у процесі приватизації, що діяв на момент створення спілки покупців юридичних осіб будинку побуту «Карпати», таке товариство з дня його реєстрації набуває певних повноважень, одними із яких є укладення договору купівлі-продажу та прийняття майна у власність. При цьому, у межах своїх повноважень товариство покупців користується правами юридичної особи. На цій підставі Фондом комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів 27.05.1994 року було видано наказ № 15 «Про приватизацію будівлі будинку побутового обслуговування «Карпати»у м. Сколе»(арк. звіту по приватизації 18), згідно якого було вирішено заключити договір купівлі-продажу будівлі будинку побуту «Карпати»з головою спілки покупців –відповідачем ОСОБА_2. 30.05.1994 року такий договір був укладений (арк. звіту по приватизації 19-23).

  Аналіз зазначеного договору купівлі-продажу комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів від 30.05.1994 року, а також вказані вище обставини, дають суду підстави вважати, що такий договір зі сторони покупця був укладений відповідачем ОСОБА_2 від імені спілки покупців будинку побуту «Карпати», як головою цієї спілки покупців, а не як фізичною особою, а тому остання не являлася власником приміщень будинку побуту «Карпати». Тому, твердження відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у цій частині не відповідають дійсності і суд не бере їх до уваги.

  Це ж стосується і тверджень відповідачів щодо акту прийняття-передачі спірних нежитлових приміщень, а саме його недійсності з тих підстав, що позивач ОСОБА_1 не був стороною договору купівлі-продажу комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів від 30.05.1994 року, а тому і не міг прийняти спірні приміщення. Так, згідно п. 3.2. зазначеного договору, передача об’єкту приватизації продавцем і приймання об’єкта покупцем засвідчується актом передачі, що підписується сторонами. Однак, як вбачається з матеріалів справи та матеріалів звіту по приватизації об’єкта комунальної власності –будівлі будинку побутового обслуговування «Карпати», такий взагалі не укладався і його не існує. Натомість, після закінчення судового процесу, який розпочався після укладення договору купівлі-продажу 30.05.1994 року щодо визнання його недійсним, і тривав до середини 1996 року, з метою недопущення таких судових процесів у майбутньому, Фонд державного майна України у Сколівському районі (правонаступник Фонду комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів) 26.07.1996 року, як продавець за вказаним договором, передав кожному із згаданих у рішенні юридичних осіб будинку побуту «Карпати»окремо нежитлові приміщення, про що свідчать акти передачі приміщень від вказаного числа (арк. звіту по приватизації 26-30). Відповідний акт передачі приміщень був укладений і з позивачем ОСОБА_1 (арк. звіту по приватизації 29), з якого вбачається, що продавець - Фонд державного майна України у Сколівському районі в особі начальника представництва ОСОБА_11 передав, а покупець –позивач ОСОБА_1 прийняв продані 30.05.1994 року шляхом викупу орендованих приміщень вартістю 13963000 крб. згідно з актом інвентаризації наступні нежитлові приміщення: виробниче приміщення на першому поверсі площею 20,7 кв. м., виробниче приміщення на першому поверсі площею 12,7 кв. м., кладову на першому поверсі площею 2,8 кв. м., ? коридору на першому поверсі площею 3,35 кв. м., ? входу у коридор на першому поверсі площею 0,35 кв. м., ? площадки сходової клітки на першому поверсі площею 0,51 кв. м., коридор у підвалі площею 4,27 кв. м., 1/7 допоміжних приміщень у підвалі площею 1,47 кв. м..

  Вказаний факт також був підтверджений і наданими у судовому засіданні показами свідка–ОСОБА_11., який безпосередньо, як голова Фонду комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів 30.05.1994 року укладав договір купівлі-продажу комунального майна із головою спілки покупців –відповідачем ОСОБА_2 і який, як начальник представництва Фонду державного майна України у Сколівському районі укладав 26.07.1996 року акти передачі приміщень такого майна із юридичними особами та орендарями, в тому числі і з позивачем ОСОБА_1.

  З наявних у матеріалах справи копій приватизаційних платіжних доручень № 26, № 27 та № 28 від 21.07.1994 року (а. с. 11-13), копій квитанцій від 28.06.1994 року та від 28.07.1994 року (а. с. 14) вбачається, що позивачем ОСОБА_1 було оплачено Фонду комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів грошові кошти за приватизацію орендованих ним приміщень. Це ж підтверджується і довідкою Представництва Фонду державного майна України у Сколівському районі (правонаступника згаданого вище Фонду) вих. № 86 від 20.11.1996 року (арк. звіту по приватизації 75), згідно якої юридичними особами будинку побуту «Карпати»та орендарями, згідно договору купівлі-продажу від 30.05.1994 року були оплачені власні кошти з депозитних приватизаційних рахунків, зокрема ПП «Червона рута»(ОСОБА_6.) –90937414 крб., ПП «Трикотаж»(ОСОБА_7) –24379541 крб., ПС «Фото»(ОСОБА_8.) –28203447 крб., КП «Росина»(ОСОБА_3.) – 87210000 крб., Кравецька майстерня (ОСОБА_9.) –10916740 крб., а також приватна майстерня «Ремонт взуття»(ОСОБА_1) – 13963000 грн..

  Таким чином, приватизація будівлі будинку побуту «Карпати»була здійснена шляхом його викупу спілкою покупців юридичних осіб –ПП «Марічка», ПП «Червона рута», ПП «Трикотаж», ПС «Фото»та КП «Росина», а також орендарів –Приватна майстерня «Ремонт взуття»(«Шевська майстерня») та Приватна кравецька майстерня на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 30.05.1994 року та внесення кожним з них відповідних коштів за приватизацію, що відповідало діючому на той час законодавству, зокрема: ст. ст. 8, 15, 21 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», ст. ст. 5, 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»та положенням Державної програми приватизації, схваленої Постановою Верховної Ради України від 26.01.1994 року. Так, відповідно до п. 5 ст. 21 закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»після виплати повної ціни продажу об’єкта або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства.

  Як уже зазначалось вище, продавець - Фонд державного майна України у Сколівському районі (правонаступник Фонду комунального майна Сколівської районної ради народних депутатів) в особі начальника представництва ОСОБА_11 передав, а покупець –позивач ОСОБА_1 прийняв продані 30.05.1994 року шляхом викупу орендовані ним нежитлові приміщення вартістю 13963000 крб. згідно з актом інвентаризації, площею 46,13 кв. м., про що і уклали відповідний акт (арк. звіту по приватизації 29).

  Зазначене вище безперечно свідчить про той факт, що позивач ОСОБА_1 у встановленому порядку набув право власності на спірні нежитлові приміщення будинку побуту «Карпати»площею 46,13 кв. м. у АДРЕСА_1, а тому у відповідності до ст. 41 Конституції України, ст. 4, ч. 1 ст. 11 Закону України «Про власність»саме ОСОБА_1 належало виключне право власності на такі приміщення з часу їх передачі 26.07.1996 року і надалі, в тому числі і на час укладення спірного договору купівлі-продажу частини нежитлового приміщення 02.06.2005 року.

  З огляду на все вищезазначене, суд дійшов до висновку, що відповідач ОСОБА_2 не мала жодних правових підстав для відчуження відповідачу ОСОБА_3 02.06.2005 року за договором купівлі-продажу тих нежитлових приміщень будинку побуту «Карпати», які належали на праві власності позивачу ОСОБА_1. Проте, під час укладення спірного договору (а. с. 26) відповідач ОСОБА_2 вказаний факт, який мав істотне значення при укладенні договору –скрила, чим свідомо і умисно ввела в оману покупця спірних нежитлових приміщень –відповідача ОСОБА_3.

  Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Щодо обставин, які можуть мати істотне значення, то до таких у відповідності із ч. 1 ст. 229 вказаного Кодексу відноситься наявність або відсутність прав та обов’язків  у однієї з із сторін правочину.

  Так, право продажу товару у відповідності із ст. 658 ЦК України належить його власникові. Оскільки, як уже встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 не являлася власником спірних нежитлових приміщень будинку побуту «Карпати», то і не була наділена правом їх продажу, що свідчить про наявність у даному випадку обставини, яка мала істотне значення, зокрема –відсутність права продажу частини предмету договору, і така обставина не була доведена відповідачу ОСОБА_3 під час укладення спірного договору.

  Відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити нормам цього Кодексу чи іншим актам цивільного законодавства, а недодержання у момент вчинення правочину сторонами зазначеної вимоги є підставою для визнання його недійсним.

  Пунктами 1 та 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено право звернення особи до суду за захистом своїх прав такими способами, як визнання права та визнання правочину недійсним.

  Виходячи із заявлених позовних вимог, аналізу матеріалів справи та враховуючи викладене вище, суд вважає, що вимоги позивача про визнання за ним права власності та визнання частково недійсним договору купівлі-продажу є підставними та обґрунтованими, доведені матеріалами справи і підлягають до задоволення у повному обсязі.

  У зв’язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі у користь позивача також підлягають відшкодуванню і понесені ним судові витрати у даній справі. Зокрема з відповідачів у солідарному порядку слід стягнути 51 грн. оплачено державного мита за подання позовної заяви (квитанція № 120 від 24.03.2010 року, а. с. 2) та 120 грн. оплачених витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду позовної заяви (квитанція № 121 від 24.03.2010 року, а. с. 3), а всього –171 грн..                                  

  Керуючись ст. ст. 10, 62-64, 79, 88, 209, 212- 215, 218 ЦПК України, суд

  ВИРІШИВ:

  Позовні вимоги задовольнити.

  Визнати частково недійсним пункт 1 договору купівлі-продажу від 02.06.2005 року частини нежитлового приміщення будинку побуту «Карпати», який знаходиться  у АДРЕСА_1, зазначений у плані під літерою А-2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині продажу останній виробничого приміщення на першому поверсі площею 20,7 кв. м. (позначка на плані –12), виробничого приміщення на першому поверсі площею 12,7 кв. м. (позначка на плані –10), кладової на першому поверсі площею 2,8 кв. м. (позначка на плані –11), ? коридору на першому поверсі площею 3,35 кв. м. (позначка на плані –2), ? входу у коридор на першому поверсі площею 0,35 кв. м. (позначка на плані –8), ? площадки сходової клітки на першому поверсі площею 0,51 кв. м. (позначка на плані –9), коридору у підвалі площею 4,27 кв. м. (позначка на плані –1), 1/7 допоміжних приміщень у підвалі площею 1,47 кв. м. (позначка на плані 3).

  Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення у будинку побуту «Карпати»площею 46,13 кв. м., які знаходяться у АДРЕСА_1, зокрема виробниче приміщення на першому поверсі площею 20,7 кв. м. (позначка на плані –12), виробниче приміщення на першому поверсі площею 12,7 кв. м. (позначка на плані –10), кладову на першому поверсі площею 2,8 кв. м. (позначка на плані – 11), ? коридору на першому поверсі площею 3,35 кв. м. (позначка на плані –2), ? входу у коридор на першому поверсі площею 0,35 кв. м. (позначка на плані –8), ? площадки сходової клітки на першому поверсі площею 0,51 кв. м. (позначка на плані –9), коридор у підвалі площею 4,27 кв. м. (позначка на плані –1), 1/7 допоміжних приміщень у підвалі площею 1,47 кв. м. (позначка на плані 3).

  Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 171 (сто сімдесят одну) грн..

  Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до апеляційного суду Львівської області через Сколівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.

Суддя                                                                                          В.Я. Микитин