Справа № 2-а-1817/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М              У К Р А Ї Н И

07 червня 2011 року Суддя Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим Шевченко В.В., розглянувши у смт. Совєтський Совєтського району АР Крим у скороченому провадженні справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Совєтському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання провести донарахування та виплату пенсії як особі, що має статус «Дитина війни» та виконати певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про зобов’язання провести донарахування та виплату призначеної пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 грудня 2010 року по 31 травня 2011 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є особою, яка має статус дитини війни та має право на одержання державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18 листопада 2004 року, проте Управлінням Пенсійного фонду України у Совєтському районі зазначена соціальна допомога не здійснюється, що є неправомірним обмеженням її прав, у зв’язку з чим просить зобов’язати відповідача провести донарахування та виплату пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни щомісячну соціальну допомогу з 01 грудня 2010 року по 31 травня 2011 року у розмірі 1055 гривень 10 копійок. Крім того, просить зобов’язати відповідача в подальшому виконувати начислення щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до положень ст. 183-2 КАС України справа розглядається в порядку скороченого провадження, одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 19 травня 2011 року відкрито скорочене провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Совєтському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання провести донарахування та виплату пенсії як особі, що має статус «Дитина війни» та виконати певні дії.

Ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 07 червня 2011 року частина вимог позивачки щодо донарахування та виплати призначеної їй пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 грудня 2010 року по 31 січня 2011 року залишена без розгляду, тому на цей час предметом розгляду є позовні вимоги за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2011 року.

Відповідач – Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі АР Крим надіслав на адресу суду письмові заперечення проти позову, з яких вбачається, що позовні вимоги він вважає необґрунтованими та просить у їх задоволенні відмовити, оскільки у 2008 році виплата соціальної пільги позивачці проводилася відповідно до п. 41 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік і внесення змін у деякі законодавчі акти України» у розмірі 10% прожиткового мінімуму для  осіб, які втратили працездатність, а саме, з 01 січня в розмірі 47 гривень, з 01 квітня – 48 гривень 10 копійок, а після визнання даної норми неконституційною (рішення КСУ від 22 травня 2008 року), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року у наступних розмірах: з 22 травня 2008 року – 48 гривень 10 копійок, з 01 липня 2008 року – 48 гривень 20 копійок, з 01 жовтня 2008 року – 49 гривень 80 копійок. Таким чином, позивачу з 01 січня 2008 року здійснюється виплата надбавки у розмірах, встановлених діючим законодавством, яка з грудня 2010 року по травень 2011 року складає 298 гривень 80 копійок. Також зазначає, що Управління ПФУ в Совєтському районі АР Крим не є належним відповідачем у справі, оскільки воно має право проводити виплати за рахунок лише Державного бюджету у межах наданих асигнувань. Крім того, відповідач зазначає, що частину вимог позивачки за період з 01 грудня 2010 року по 31 січня 2011 року необхідно залишити без розгляду.

 Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини адміністративної справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає у тому числі право на  забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни, тобто станом на 02 вересня 1945 року, було менше 18 років.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є пенсіонером за віком та має статус дитини війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджено відповідним пенсійним посвідченням, наявним у матеріалах справи, і не спростовується у письмових запереченнях відповідачем.

За таких обставин, виходячи з того, що позивачка є дитиною війни, то на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-IV).

Так, статтею 6 зазначеного Закону визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність у позивача права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору.

Так, статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла у 2006-2008 роках, було визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI, текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, згідно з якою «Дітям війни» до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується  підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Проте згідно з п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 року від 22 травня 2008 року, положення пункту 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року N 107-VI визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

          Згідно з п. 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22 травня 2008 року.

          Крім того, як зауважив Конституційний Суд України в п. 6 резолютивної частини зазначеного Рішення, Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

При цьому, враховуючі положення ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру місячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем частково виплачена позивачці надбавка згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року у розмірі 99 гривень 60 копійок, з 01 січня 2011 року по 31 травня 2011 року у розмірі 249 гривень 40 копійок відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року.

За таких обставин, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за 2010 рік, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року та проведених відповідачем виплат необхідно здійснювати за наступною формулою:

(розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений на певний період х 30 %) – фактично сплачена відповідачем сума державної соціальної допомоги за один місяць = розмір щомісячної державної соціальної допомоги недоплаченої позивачу.

          Відповідно до ч.5 ст.1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» № 1646-VI від 20 жовтня 2009 року, Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» № 2154-VI від 27 квітня 2010 року, Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» №2857-VI від 23 грудня 2010 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність встановлено у наступних розмірах: з грудня 2010 року – 734 гривні, з січня 2011 року - 750 гривень, з квітня 2011 року – 764 гривні.

          Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за період з грудня 2010 року по травень 2011 року, у тому числі позивачу, має вираховуватися з застосуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розмірі: з грудня 2010 року – 734 гривні, з січня 2011 року – 750 гривень, з квітня 2011 року -  764 гривні з врахуванням вищезазначеної формули.

          В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для осіб, які мають статус «Дитина війни» є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є «дітьми війни». Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист з боку держави.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України.

За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.

Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2 розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою  Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13 березня 2008 року № 209/14900, саме на територіальні  управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов’язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.

Крім того, головним розпорядником для виплати коштів до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов’язаний відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги позивачу є Управління Пенсійного Фонду України в Совєтському районі АР Крим.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на донарахування недоотриманої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, а доводи відповідача щодо відсутності механізму та невизначеності, яким саме органом, за рахунок яких коштів, в якому процедурному порядку слід нараховувати та виплачувати вказану категорію соціальних гарантій, є безпідставними.

При цьому, при ухваленні рішення суд вважає за неможливе зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити певну суму, оскільки суд не являється органом, який нараховує та виплачує спірну суму.

         Також, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог за період з 01 грудня 2010 року по 31 січня 2011 року, оскільки вимоги позивачки за цей період вже розглянуті, про що свідчить наявна в матеріалах справи постанова Совєтського районного суду АР Крим №2а-361/2011 від 04 лютого 2011 року.

Разом з тим, вимога позивачки щодо зобов’язання відповідача провести перерахунок призначеної пенсії за період з 01 лютого 2011 року по 31 травня 2011 року не зможе повною мірою захистити права та інтереси позивачки, тому виходячи відповідно до ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 162 КАС України за межі заявлених вимог, суд вважає за необхідне також зобов’язати відповідача провести виплату позивачці допомоги за період з 01 червня 2011 року по 07 червня 2011 року з врахуванням фактично сплаченої за цей період суми.

На думку суду саме таке рішення у справі буде гарантувати дотримання і захист прав та інтересів позивачки, а також цілком відповідати завданню адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України.

Що стосується вимог позивачки у частині зобов’язання відповідача виплачувати вказану допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у подальшому, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки статтею 104 КАС України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Виходячи з положень даної норми судовому захисту підлягають порушені права. Позивачка припускає порушення її прав у майбутньому, а судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень абзацу 9 ч.1 ст.256 КАС України постанова підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, згідно з положеннями ст. 94 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки сплачений нею судовий збір в розмірі 3 гривні 40 копійок.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 8, 71, 94, 160 – 163, 167, 183-2, 256 КАС України,

П О С Т А Н О В И В :

          Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Совєтському районі Автономної Республіки Крим (АР Крим, Совєтський район, смт. Совєтський, вул. 50 років СРСР, 4, ЄДРПОУ 22300323) провести донарахування та виплату ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), призначеної пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-IV), якою передбачено підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, що обчислюється з урахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, згідно до ст.1 Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» № 1646-VI від 20 жовтня 2009 року, Закону України «Про Державний бюджет на 2010 рік» № 2154-VI від 27 квітня 2010 року та Закону України «Про Державний бюджет на 2011 рік» №2857-VI від 23 грудня 2010 року за період з 01 лютого 2011 року по 07 червня 2011 року з врахуванням фактично сплаченої за цей період суми.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 (три) гривні 40 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова суду підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги. У разі прийняття постанови у скороченому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копії скарги до апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги.

Суддя:                              В.В.Шевченко