Справа №  2-а-371/11

У К Р А Ї Н А

АРЦИЗЬКИЙ  РАЙОННИЙ  СУД  ОДЕСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем   України

10 червня 2011 року                                                                       м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі: головуючого – судді Гусєвої Н.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області, Головного управління державного казначейства України в Одеській області про визнання дій відповідача по ненарахуванню щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни протиправними, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

встановив:

15 березня 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом до відповідачів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(далі Закону) він має статус дитини війни. Стаття 6 цього Закону передбачає доплату до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. А протягом 2006 –2010 років зазначену доплату до пенсії відповідач їй не сплачував або сплачував у розмірі меншому ніж встановлено Законом. Позивач звернувся із заявою до відповідача про перерахунок та виплату їй такої допомоги у розмірі, встановленому ст. 6 Закону, але відповідачем у такому перерахунку та виплаті йому було відмовлено. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач просить визнати відмову відповідача в перерахунку та виплати йому щомісячної соціальної державної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2006 –2010 роки протиправною, зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату щомісячної соціальної державної допомоги йому як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 2006 року по день постановлення судового рішення. Також в своєму позові позивач просив суд зобов’язати відповідача –УПФУ в Арцизькому районі Одеської області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати за період з 01 січня 2006 року по день постановлення судового рішення.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідачів на його користь завдану йому моральну шкоду по 2 000 грн. з кожного, яка була завдана йому у зв’язку з порушенням його прав по отриманню державної соціальної допомоги «Дітям війни».

Ухвалою суду від 18 березня 2011 року частина позовних вимог позивача за період з 01.01.2006 р. по 14.09.2010 р. залишені без розгляду внаслідок пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Від позивача та представників відповідачів надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у зв’язку з чим розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, що відповідає положенням ч. 4 ст. 122 КАС України, та в силу ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

При цьому відповідно до письмових заперечень представника відповідача УПФУ в Арцизькому районі Одеської області, відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись, зокрема, на незаконність вимог позивача, а також на законність своїх дій. Представник відповідача також зазначив, що його дії цілком законні, у зв’язку з чим відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача Головного управління державного казначейства України в Одеській області, в судове засідання не з’явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року №2195-IV (зі змінами та доповненнями), дитина війни –особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Позивач є дитиною війни, що підтверджується копією його паспорту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ст. 6, ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції від 18 листопада 2004 року державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Дітям війни доплата до пенсії підвищується на 30% від мінімальної пенсії за віком. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Редакція ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка діяла до 01 січня 2008 року, відновила свою чинність з 22.05.2008 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 щодо неконституційності п/п. 2 п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якою зазначена ст. 6 була викладена в новій редакції, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

В подальшому до моменту ухвалення наявної постанови ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції від 18 листопада 2004 року не змінювалась та її дія не зупинялась.

Таким чином, ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у редакції 2004 року поновили свою дію з 22.05.2008 р., отже, позивач як дитина війни має право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 01 жовтня 2010 року (у межах строку звернення до суду).

Отже, аналіз наведеного законодавства і обставин справи дають суду підстави дійти до висновку, що соціальні права позивача на отримання 30-ти відсоткової доплати до пенсії, як особи, що має статус дитини війни, порушені відповідачем, а тому підлягають захисту в судовому порядку. Зокрема, судом установлено, що відповідач порушив вищенаведені проаналізовані норми права, які регулюють спірні правовідносини щодо нарахування та виплати державної соціальної допомоги позивачці, як дитині війни, у зв’язку з чим такі дії відповідача мають бути визнані судом протиправними. Крім того, суд вважає, що відповідача слід зобов’язати здійснити нарахування та виплату належних позивачеві сум відповідно до закону.

Що стосується вихідного критерію обчислення розміру підвищення до пенсії, то суд не може погодитися із позицією відповідача про те, що призначати та виплатити позивачці доплату до пенсії, виходячи з пенсії у розмірі прожиткового мінімуму, є неможливим, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок –20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення поняття «прожитковий мінімум», правові основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень регулюють закони України від 15.07.1999 р. № 966-ХIV «Про прожитковий мінімум»та від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Частиною 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»установлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, установлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Отже, вихідним критерієм обчислення розміру підвищення до пенсії дітям війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є розмір мінімальної пенсії за віком, визначений статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, відповідач має здійснити доплату до пенсії позивачеві, виходячи із розрахунку 30% від розміру мінімальної пенсії за віком, визначеного ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

Суд вважає, що зазначену державну соціальну допомогу повинен виплачувати саме відповідач з наступних підстав. Згідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1261, від 24 жовтня 2007 року (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п. 8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного Фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

Згідно з п. 13 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Згідно з Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. № 8-2, управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства, отже, є відповідачем у справах щодо здійснення перерахунку підвищення до пенсій за позовом позивачки як дитини війни.

Що стосується стягнення моральної шкоди, то суд виходить з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншими порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному проваджені з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішується судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, відповідно до положень наведеної норми, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у абз. 2 п. 5 постанови від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз’яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд вважає за необхідне звернути увагу також на положення ч. 1 ст. 71 КАС України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Судом не встановлені передбачені ст. 72 КАС України підстави для звільнення позивача від доказування в частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди. При розгляді цих позовних вимог також не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. 71 КАС України щодо обов’язку доказування відповідачем, якщо він заперечує проти позову, оскільки ці позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не є вимогами про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

Проаналізувавши вищенаведені докази, суд прийшов до висновку, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження той факт, що позивач зазнав моральної шкоди. На підтвердження цієї обставини позивачем не був наданий жодний доказ. Позивач лише заявив такі вимоги в позовній заяві. Зокрема позивач не довів ту обставину, що недоотримання ним доплати до пенсії як дитині війни в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком у повному обсязі потягло фізичний біль та (або) душевні страждання, адже УПФУ в Арцизькому районі сплачувало у повному обсязі призначену та нараховану йому пенсію так само, як і іншим особам пенсіонерам, які не мають статусу дитини війни, у зв’язку з чим позивач не довів, що недоотримання цієї доплати до пенсії суттєво вплинуло на його соціальне забезпечення, від чого позивач зазнав моральних страждань.

Таким чином, на думку суду, в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, у зв’язку з тим, що позивач не довів цих обставин, чим не виконав вимоги зазначеної ч. 1 ст. 71 КАС України.

Крім того, позивач також не зазначив з чого саме він виходив при оцінюванні моральної шкоди.

Отже, досліджені судом докази та належна їх оцінка дають суду підстави дійти висновку, що позовна заява в частині стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог позивача щодо зобов’язання відповідача –УПФУ в Арцизькому районі Одеської області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати, то ці вимоги позивача також не підлягають, оскільки доплата до пенсії позивачу як дитині війни є одною з державних соціальних гарантій і не є в свою чергу основною пенсією та доходом позивача. Пенсія позивачу відповідачем нараховувалася та виплачувалася вчасно, що підтверджується наявними у справі доказами, дослідженими судом, а позивач в свою чергу не довів суду зворотного.

Таким чином, позовна заява підлягає частковому задоволенню, а саме бездіяльність відповідача по не нарахуванню та невиплаті щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни слід визнати протиправною та відповідача слід зобов’язати нарахувати та виплатити позивачеві щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни в межах строку звернення до суду за період з 01.09.2010 р. до дня прийняття наявної постанови, тобто до 10.06.2011 р.

Керуючись ст. ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року по справі № 10-рп/2008 року, ст. 1167 ЦК України, ст. ст. 6 –14, 21, 71, ч. 4 ст. 122, ст. ст. 159 –163, 167, 186, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Арцизькому районі Одеської області здійснити нарахування ОСОБА_1 державну соціальну допомогу як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», та провести відповідні виплати за період з 01.09.2010 р. до дня прийняття наявної постанови, тобто до 10.06.2011 р., з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 –відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 3 гривні 40 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Арцизький районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови, з надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суддя

Арцизького районного суду                                                   Гусєва Н.Д.