Справа № 2-233/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

16 червня 2011 року                                                                                                    м. Кузнецовськ

Кузнецовський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого  судді                                                       Зейкана І.Ю.

при секретарі судового засідання                               Бірюк Л.М.

за участю

представників позивача                                         ОСОБА_1

ОСОБА_2

відповідачів                                                              ОСОБА_3

                                                                                ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні  Кузнецовського міського суду Рівненської області справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(далі - скорочена назва ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за договором кредиту,-

В С Т А Н О В И В:

До Кузнецовського міського суду звернулось ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позовними вимогами стягнути солідарно з відповідачів на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»заборгованості по кредиту в сумі  44 611,23 грн., по відсотках  4 063,77 грн., нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків на загальну суму - 34 216,69 грн., а всього стягнути 82 891,69 грн., а також стягнути солідарно із відповідачів на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»судові витрати по справі в розмірі 828,91 грн. держмита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 16 лютого 2007 року між Банком "Фінанси та Кредит" ТОВ, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", в особі філії «Північно-Західне регіональне управління»та ОСОБА_3 (надалі Позичальник) був укладений кредитний договір №Ф 1-0752257-18 за яким він отримав кредит у сумі 8 000,00 дол. США із сплатою по процентній ставці 15,5 % річних, зі строком повернення до 16 лютого 2017 року.

Позичальник по справі зобов'язувався щомісячно, в термін до 10 числа кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем видачі Кредитних ресурсів, здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами відповідно до графіку зниження розміру заборгованості.

З моменту отримання кредиту Позичальник не виконував належним чином умови договору, кредит та відсотки за користування кредитом сплачував частково, внаслідок чого в нього утворилась заборгованість, що порушує права позивача як кредитора.

Відповідно п. 3.4. Кредитного договору, у випадку несвоєчасного повернення кредиту або несвоєчасної сплати процентів за користування Кредитними ресурсами, як у випадку настання строку повернення кредиту (його частини) та /або строку сплати процентів, так і у випадку виникнення відповідно до умов цього договору зобов'язання Позичальника достроково повернути Кредитні ресурси та сплатити проценти, Банк має право видати наказ про примусову сплату боргового зобов'язання.

У зв’язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором, відповідно до п. 6.1 даного договору, нарахована пеня з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення.

16 лютого 2007 року було укладено договір поруки з  ОСОБА_4 за № Ф1-07/52257-18П, (надалі Поручитель). Відповідно до п.п. 1.1, 2.1., 2.2. даного договору поруки ОСОБА_4 є поручителем ОСОБА_3. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і Позичальник. У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, Боржник та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Станом на 09.02.2011 року заборгованість Відповідача по кредиту становить 5 617,34 дол. США (44 611,23 грн.), по відсоткам - 511,70 дол. США (4063,77 грн.). Відповідно до п. 6.1 кредитного договору, йому нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту та несвоєчасну сплату відсотків на загальну суму 34 216,69 грн.

Загальна заборгованість відповідачів перед позивачем станом на 09.02.2011 року становить 6 129,04 дол. США та 34 216,69 грн. В перерахунку по курсу НБУ (станом на 03.02.2011 р. 1 дол. США становить 7,9417 грн.) загальна заборгованість в гривневому еквіваленті складає 82 891,69 грн.

Відповідачам неодноразово нагадувалось про наявність заборгованості, однак станом на 09.02.2011 року від них не надійшло повідомлень про погашення заборгованості по кредитному договору, а заборгованість перед позивачем є несплаченою.

Від відповідача ОСОБА_3 на позов надійшли заперечення, у яких позовні вимоги не визнає повністю. Заперечення обгрунтовує тим, що передумовою отримання такого кредиту, стала усна домовленість з ОСОБА_5 та ОСОБА_6, відповідно до такої домовленості я отримав 3 000,00 (три тисячі) доларів США, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6, отримали - 5 000,00 (п'ять тисяч) доларів США.

Відповідно до такої домовленості, кредит, він мав оформити на себе, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зобов’язувались надати під заставу об'єкт нерухомості квартиру, що належить їм на праві власності, що і було зроблено. На суму в 3 000,00 доларів США, йому надали розрахунок сплати погашення кредиту та відсотків, з розрахунку, що таке він зможу погасити за три роки, весною 2010 року. Він всю суму в розмірі трьох тисяч доларів сплатив.

Обставиною, що може  підтвердити його доводи вважає факт укладення договору застави нерухомості з ОСОБА_5 на квартиру, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Кузнецовськ, м-н. БудівельниківАДРЕСА_1, загальною площею - 36,3 кв.м., житловою площею - 21,6 кв.м..

Умови, щодо забезпечення виконання кредитних зобов'язань передбачені також п. 5.1. основного договору (кредитного договору № Ф1-0752257-18 від 16 лютого 2007 року), згідно якого забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є застава нерухомості (іпотека): однокімнатної квартири, розташованої за адресою: Рівненська область, м. Кузнецовськ, м-н. БудівельниківАДРЕСА_1, загальної площею - 36,3 кв.м., житловодо площею - 21,6 кв.м.

Позичальник (майновий поручитель) зобов’язався укласти з Банком договір застави (іпотеки; зазначеної нерухомості в термін до 16 лютого 2007 року.

Договір поруки ОСОБА_4, є додатковим забезпеченням, тому вважає, що банк повинен вживати заходів, щодо забезпечення виконання зобов'язання заставою, адже про не виконання умов кредитного договору майновий поручитель ОСОБА_5 повідомлялась (лист від 20.10.2009 року вих. № 144/17), що в разі не виконання своїх зобов'язань до майнового поручителя, буде вжито заходів передбачених чинним законодавством України.

Крім того, просить взяти до уваги, що між ним та позивачем, було укладено кредитний договір, текст якого складений позивачем та який містить положення, які значно погіршили, його положення, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме Позивач, надавши кредит у доларах США, чим порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", статті 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України". Вважає, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище відповідача, як споживача порівняно з позивачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для відповідача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.

Використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно п.5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

При розгляді судової справи позивачем не надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Таким чином, вважає, що при наданні позивачем та отриманні відповідачем кредиту у доларах США, а також здійснення Позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону:

•стаття 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає , що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні;

•          стаття 3 Закону України № 2346-ПІ „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України;

•          статті 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України;

•          стаття 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

Згідно із ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості, умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг.

Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на відповідача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання позивачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище відповідача, як споживача порівняно з надавачем фінансових послуг в разі настання певних подій, що дає право для відповідача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.

Представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, заперечення не визнали повністю. ОСОБА_2 дала пояснення аналогічні за змістом до обставин, якими обґрунтовується позов.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали повністю, повністю підтримали заперечення на позов. В останнє судове засідання не з’явились. Будучи належним чином повідомлені, що підтверджується їхніми розписками про отримання повісток, про причини неявки суду не повідомили і не подали заяв про розгляд справи за їх відсутності. У зв’язку з цим суд ухвали провести судове засідання без їх участі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі докази, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

          Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За умовами 2.1 кредитного договору №  Ф1-0752257-18 від 16.02.2007 року, Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ, зобов’язалось надати позичальнику ОСОБА_3 кредит у сумі 8 000,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 15,5 процентів річних, а позичальник, відповідно до п.3.2 цього договору, зобов’язався до 16.02.2017 року повернути кредит. Зокрема, позичальник зобов’язався щомісяця, в термін до 10 числа кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 66,67 доларів США.

Відповідно до копії витягів з ЄДРПОУ ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»змінило назву на ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а тому останнє має всі права як позивача у цій справі.

Відповідно до копії заяви на видачу готівки №2 від 16.02.2007 року ОСОБА_3 отримав готівкою з каси банку кредитні кошти у сумі 8 000,00 доларів США.

З відомості розрахунку заборгованості за кредитним договором, поданого позивачем за період з 10.03.07 до 10.01.11, вбачається, що позичальник починаючи з 10.03.07 почав порушувати строки внесення наступних платежів та їх розмір, у зв’язку з чим нараховувалась плата за пропуск платежів, а з 14.10.2010 року взагалі припинив сплату будь-яких платежів на виконання умов кредитного договору.

Так, станом на 09.02.2011 року за ОСОБА_3 рахується сума простроченої заборгованості по тілу кредиту у сумі 1383,92 доларів США та сума заборгованості по кредиту 4233,42 доларів США. Станом на 09.02.2011 року загальна сума заборгованості по кредиту становить 5617,34 доларів США, що еквівалентно 44 611,23 грн. (за курсом 1 долара США 7,9417 грн. станом на 03.02.2011 року).

Також, з розрахунку вбачається, що станом на 09.02.2011 року за ОСОБА_3 рахується заборгованість по відсотках у сумі 94,32 доларів США та заборгованість по прострочених відсотках у сумі 417,38 доларів США. Станом на 09.02.2011 року загальна сума заборгованості по відсотках становить 511,70 доларів США, що еквівалентно 4063,77 грн. (за курсом 1 долара США 7,9417 грн. станом на 03.02.2011 року).  

За умовами п.6.1 кредитного договору ОСОБА_7 зобов’язався сплачувати пеню позивачу за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником будь-яких строків платежів, передбачених цим договором.

У судовому засіданні встановлено, що за період з 10.03.2007 року до 09.02.2011 року за ОСОБА_3 рахувалась прострочена заборгованість по кредиту та відсотках за його користування, а отже суд приходить до висновку, що позивач набув право на нарахування пені на прострочені суми кредиту та відсотків за його користування.

Відповідно до відомості розрахунку заборгованості по кредиту, наданій позивачем, за несвоєчасно сплачений кредит ОСОБА_3 нарахована пеня у сумі 29 903,33 грн. та за несвоєчасно сплачені відсотки –4 313,36 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості ОСОБА_3 по пені становить 34216,69 грн.

Відповідно до ст.1049, 1050 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у тій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення  повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.

Таким чином, у зв’язку з порушенням ОСОБА_3 умов кредитного договору, суд вважає, що позивач набув права вимагати повернення від нього заборгованості на суму 82891,69 грн.

За умовами п.1.1 та 3.1 договору поруки від 16.02.07 №Ф-1-07/52257-18П від 16.02.07, укладеного між Банком –Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ,  поручителем –ОСОБА_4, а також з боржником –ОСОБА_3, поручитель зобов’язався перед банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов’язань за кредитним договором №Ф-1-07/52257-18 від 16.02.07. Зокрема, у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором у зазначені у договорі строки, поручитель зобов’язується не пізніше двох банківських днів з моменту повідомлення його кредитором (письмового або телетрансмісійного) про невиконання боржником прийнятих на себе зобов’язань сплатити грошову суму, яку вимагає кредитор, шляхом її перерахування на рахунок кредитора будь-яким способом, вказаним кредитором.

Копіями повідомлень про вручення поштового рекомендованого відправлення підтверджено, що ОСОБА_4 особисто отримував претензії позивача про необхідність погасити заборгованість за кредитним договором 24.12.09 та 15.10.10, однак будь-яких дій на виконання зобов’язань за договором поруки не вжив.

Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі  порушення  боржником  зобов'язання,  забезпеченого порукою,  боржник  і  поручитель  відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи,   які   спільно  дали  поруку,  відповідають  перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

На основі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач набув право на солідарне стягнення з відповідачів заборгованості по договору кредиту №Ф 1-0752257-18 від 16.02.11 у сумі 82 891,69 грн.

Заперечення ОСОБА_3 про необхідність забезпечення виконання кредитних зобов’язань шляхом звернення стягнення на квартиру, що належить ОСОБА_5 є безпідставною, оскільки відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

До цього часу до суду не надходило вимоги про звернення стягнення на заставне майно за договором іпотеки з ОСОБА_5

Також суд визнає безпідставним посилання відповідачів на відсутність у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій і визнання у зв’язку з цим кредитного договору недійсним.

Суд виходив з того, що ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Конституція України не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус  універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет КМУ).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому, згідно із ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк,  то ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк України, видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Тому суд приходить до висновку, що відсутність у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Згідно зі ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві –пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.526, 551, 554, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.4, 10, 11, 60, 81, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»82 891 (вісімдесят дві тисячі вісімсот дев’яносто одну) грн. 69 коп. заборгованості за кредитним договором №Ф 1-07/52257-18 від 16 лютого 2007 року.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»828 (вісімсот двадцять вісім) грн. 91 коп. судового збору та 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Кузнецовський міський суд Рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя                                                                                                                   І.Зейкан