Справа № 2-2150/11

Р І  Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2011 року                                                                                                  м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі :

головуючого судді Рогозіна С.В.,

при секретарі Кулик Т.М.

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна спільно нажитого однією сім’єю, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про поділ майна спільно нажитого однією сім’єю. В позовній заяві вказує, що з січня 2000 року вона з ОСОБА_3, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, проживали спільно однією сім'єю, вели спільне господарство.

07 грудня 2000 року в них народилася донька ОСОБА_5. Батьком дитини записаний відповідач, що підтверджується свідоцтвом про народження. В даний час донька ОСОБА_5 знаходиться на утриманні і вихованні ОСОБА_1 Проживаючи спільно з відповідачем однією сім'єю, мали спільний бюджет. В 2002 році за кошти спільного бюджету ними придбано для потреб сім'ї і використання у підприємницькій діяльності мікроавтобус „Фольцваген”, д.н. НОМЕР_1, за ціною 25000 грн. Разом займалися підприємницькою діяльністю, яку було зареєстровано на чоловіка.

Реєстрацію шлюбу відкладали в зв'язку з відсутністю власного помешкання. До укладення шлюбу проживали разом, винаймали квартиру за адресою АДРЕСА_1. Проте реєстрація місця проживання в кожного була різна.

26.09.2005 року ними придбано квартиру АДРЕСА_2. Дана квартира складається з п'яти кімнат загальною площею 103.0 кв. м. Договір купівлі-продажу квартири оформили на чоловіка ОСОБА_3. Придбання квартири вчинено за ціною 214625 гривень, що підтверджується договором купівлі-продажу. Так як коштів не вистачало, вони на чоловіка оформили кредит в сумі 12000 доларів США, які вони в основному погашали в період проживання однією сім'єю та в період зареєстрованого шлюбу.

У придбаній квартирі вони власними силами проводили ремонтні роботи, і на початку лютого 2006 року переїхали в квартиру АДРЕСА_2.

За спільні кошти сімейного бюджету, крім мікроавтобусу „Фольцваген” і квартири, ними придбано спільно інше майно. У 2004 році пральну машину за ціною 2700 грн. у 2006 році меблі: спальню за ціною 2500 грн., кухню за ціною 4000 грн., враховуючи комплектуючу техніку, вітальню за ціною 2000 грн., м'яку частину за ціною 3500 грн., домашній кінотеатр за ціною 5000 грн., меблі в дитячу кімнату за ціною 2000 грн., холодильник за ціною 1600  грн. Після вирішення питання про житлові умови вони 18.10.2006 року зареєстрували шлюб. 19 березня 2009 року за рішенням Рівненського міського суду шлюб між ними розірвано. ОСОБА_1І вважає, що квартира № 304 на вул. Є. Коновальця, буд. 7, в м. Рівне, та інше майно, придбане під час спільного проживання однією сім'єю, і є їхньою спільною сумісною власністю.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги неодноразово змінювали та уточнювали. Згідно останньої заяви про зменшення та уточнення позовних вимог просили визнати спільною сумісною власністю майно, нажите спільно ОСОБА_1 та ОСОБА_3, у період проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу (з січня 2000 року по 18.10.2006 року), а саме: квартиру № 304 в житловому будинку № 7 по вул. Є. Коновальця в м. Рівному, вартістю 345832,00 грн.; мікроавтобус «Фольцваген», д.н. НОМЕР_2, вартістю 3964,00 грн.; пральну машину, вартістю 2700,00 грн.; гарнітур меблів для спальної кімнати, загальною вартістю 2500,00 грн.; меблі кухні (враховуючи комплектуючу техніку), загальною вартістю 3000,00 грн.; вітальню (шафу-купе), вартістю 2000,00 грн.; м'яку частину (диван з кріслами), загальною вартістю 3500,00 грн.; домашній кінотеатр, вартістю 3604,00 грн.; меблі в дитячу кімнату, загальною вартістю 2000,00 грн.; холодильник вартістю 1600,00 грн.

Квартиру № 304 в житловому будинку № 7 по вул. Є. Коновальця в м. Рівному, вартістю 345832,00 грн., поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у спосіб, встановлений висновком № 190 судової будівельно-технічної експертизи КП «Рівненське МБТІ»від 15.12.2010 року (II варіант, стор. 9 висновку), виділивши:

ОСОБА_4: половину жилої кімнати (3), площею 3,85 кв. м., жилу кімнату (5), площею 17,3 кв. м., жилу кімнату (6), площею 9,5 кв. м., загальною площею 48,8 кв. м., жилою площею 30,65 кв. м., що складає 51/100 частки квартири, вартістю 175068,00 грн.

ОСОБА_3: половину жилої кімнати (3), площею 3,85 кв. м., жилу кімнату (10), площею 9,2 кв. м., жилу кімнату (11), площею 16,8 кв. м., загальною площею 47,6 кв. м., жилою площею 29,85 кв. м., що складає 49/100 частки квартири, вартістю 170764,00 грн.

З рухомого майна виділити:

- у власність ОСОБА_4: пральну машину, вартістю 2700,00 грн.; гарнітур меблів для спальної кімнати, загальною вартістю 2500,00 грн.; меблі кухні (враховуючи комплектуючу техніку), загальною вартістю 3000,00 грн.

- у власність ОСОБА_3: мікроавтобус «Фольцваген», д.н. НОМЕР_2, вартістю 3964,00 грн.; вітальню (шафу-купе), вартістю 2000,00 грн.; м'яку частину (диван з кріслами).

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що він з ОСОБА_1 знайомий давно, у них є спільна дитина ОСОБА_5, яка згідно заяви була зареєстрована на його прізвище. Від народження дитини і по даний час він старається надавати посильну матеріальну допомогу для забезпечення розвитку своєї дитини. З матір’ю дитини він спільно однією сім’єю не проживав і спільного бюджету не вів. Був період до народження дитини, коли вони пробували проживати спільно, але дані відносини не носили постійного характеру. Мікроавтобус «Фольцваген» був куплений ним за власні кошти, а квартира № 304 в житловому будинку № 7 по вул. Є. Коновальця в м. Рівному була куплена за кошти його покійних батьків, які продали перед тим квартиру в м. Тернопіль. 18.10.2006 року на переконливі прохання батьків позивача він уклав з ОСОБА_1 шлюб, оскільки у них була спільна дитина. У квартирі № 304 в житловому будинку № 7 по вул. Є. Коновальця в м. Рівному вони спільно проживали з його батьками. Фактично під час їхнього проживання з ОСОБА_1 було куплено тільки комплект меблів у дитячу кімнату. Він не заперечує проти того, щоб дані меблі залишилися у власності позивача. В задоволенні решти позовних вимог просить відмовити.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, вивчивши всі обставини справи, всебічно, повно та об’єктивно дослідивши докази, дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю підлягають до задоволення частково.

Судом встановлено, що відділом РАЦС Рівненського міського управління юстиції 18.10.2006 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого відділом РАЦС Рівненського міського управління юстиції від 07.05.2009 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, про що зроблено запис в книзі реєстрації розлучень № 269.

З дослідженої в судовому засіданні копії свідоцтва про народження дитини, виданого Селецькою сільською радою Дубровицького району Рівненської області 11 лютого 2001 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільну дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З досліджених в судовому засіданні документів та пояснень сторін судом було встановлено обсяг спірного майна, а саме, до спірного майна відноситься:

- квартира № 304 в житловому будинку № 7 по вул. Є. Коновальця в м. Рівному, вартістю 345832,00 грн. Згідно договору купівлі - продажу від 26.09.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського округу ОСОБА_6, дана квартира куплена ОСОБА_3 за ціною 214625 року та зареєстрована за ним;

- мікроавтобус «Фольцваген», д.н. НОМЕР_2, вартістю 3964,00 грн. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15.04.2003 року даний автомобіль був куплений ОСОБА_3 на підставі біржової угоди від 15.03.2003 року та зареєстрований за ним;

- пральна машина, куплена в 2004 році за кошти ОСОБА_1, вартістю 2700,00 грн.;

- гарнітур меблів для спальної кімнати, куплений в грудні 2005 року, загальною вартістю 2500,00 грн.;

- меблі кухні (враховуючи комплектуючу техніку), куплені в лютому місяці 2006 року, загальною вартістю 3000,00 грн.;

- вітальня (шафа-купе), куплена в липні місяці 2006 року, вартістю 2000,00 грн.;

- м'яка частина (диван з кріслами), куплена в липні 2006 року, загальною вартістю 3500,00 грн.;

- домашній кінотеатр, куплений в лютому 2006 року, вартістю 3604,00 грн.;

- меблі в дитячу кімнату, куплені в 2007 році загальною вартістю 2000,00 грн.;

- холодильник вартістю 1600,00 грн. був подарований матір’ю ОСОБА_1 в 2003 році.

Дані обставини визнані сторонами і відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України додаткового доказування не потребують.

Згідно ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8.

З аналізу ст. 74 Сімейного кодексу України вбачається, що обов’язковою умовою визнання нажитого майна спільною сумісною власністю є встановлення факту проживання сторонами однією сім'єю, без реєстрації шлюбу між собою або в будь-якому іншому шлюбі, а також встановлення факту їх спільного проживання.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем вимога про встановлення факту проживання з ОСОБА_3 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, як при подачі позовної заяви до суду, так і під час попереднього розгляду даної справи та до початку розгляду справи по суті не ставилася. Дана вимога була поставлена при подачі позивачем заяви про зменшення та уточнення позовних вимог 20.04.2011 року, вже після початку судового розгляду справи по суті та після дослідження матеріалів справи. У прийнятті даної позовної вимоги позивачу, ухвалою суду, на підставі ст. 31 ЦПК України було відмовлено.

Крім того, суд вважає не доведеним факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з січня 2000 року по 18.10.2006 року.

Позивач ОСОБА_1 не надала переконливих доказів, які б підтверджували факт її спільного проживання з ОСОБА_3 Суд критично оцінює подані позивачем фотознімки, як доказ її спільного проживання з ОСОБА_3, оскільки із фотознімків неможливо зрозуміти, коли вони були зроблені, де вони були зроблені, за яких обставин вони були зроблені, хто сфотографований на даних фотознімках.

Суд, також критично оцінює подану позивачем, як доказ спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3, заяву ОСОБА_7, оскільки з даної заяви вбачається, що вона не є родичем ні позивача, ні відповідача. З поданої заяви не зрозуміло на підставі яких фактів ОСОБА_7 зробила висновок, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3, у період з 2000 року по 2006 рік, проживали однією сім’єю. Не зрозуміло також, в чому полягало ведення ними спільного господарства.

Крім того, суд вважає, що доводи ОСОБА_1 про те, що вона з ОСОБА_3 в період часу з 2000 року по 2006 рік проживали однією сім’єю спростовуються дослідженою в судовому засіданні копією свідоцтва про народження ОСОБА_5 З даного свідоцтва вбачається, що реєстрація дитини проводилася в Селецькій сільській раді Дубровицького району за місцем проживання батьків ОСОБА_1. З пояснень позивача вбачається, що вона народжувала дитину в Дубровицькому районі, а не в м. Рівне. За таких обставин суд вважає, що постійним місцем проживання ОСОБА_1 було с. Селець, а не м. Рівне.

З дослідженої в судовому засіданні копії паспорта ОСОБА_1 вбачається, що вона була з 21 квітня 1998 року зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2, і тільки з 26.12.2006 року, після укладення шлюбу з ОСОБА_3, була зареєстрована у квартирі № 304 в житловому будинку № 7 по вул. Є. Коновальця в м. Рівному.

За таких обставин суд вважає, що позивач не довела в судовому засіданні факту свого спільного проживання з ОСОБА_3, в період з 2000 року по 2006 рік. З заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, в цей період до суду не зверталася.

Стосовно правового режиму майна, придбаного ОСОБА_3 в період з 2000 року, суд виходить з того, що відповідно до прикінцевих положень Сімейного кодексу України, СК України набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України. Цивільний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Ст. 74 СК України, яка встановлює правовий режим майна набутого під час проживання однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, з’явилася одночасно з набранням чинності Сімейним Кодексом України. Діючий на момент придбання ОСОБА_3 мікроавтобуса «Фольцваген”, д.н. НОМЕР_2, Кодекс про шлюб та сім’ю України не містив в собі положень про можливість визнання такого майна спільною сумісною власністю.

Враховуючи те, що мікроавтобус «Фольцваген», д.н. НОМЕР_2, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 15.04.2003 року, був куплений ОСОБА_3 до моменту набрання чинності Сімейним кодексом України, та враховуючи його дію в часі, позовні вимоги позивача в частині визнання його спільною сумісною власністю є безпідставними.

Стосовно визнання спільною сумісною власністю позивача та відповідача квартири № 304 в житловому будинку № 7 по вул. Є. Коновальця в м. Рівному, суд вважає їх недоведеними, виходячи з наступного. Відповідач ОСОБА_3 в своїх запереченнях вказував, що дана квартира була куплена за кошти його батьків, які продали квартиру в м. Тернопіль, і після покупки квартири переселилися і проживали разом з ним в цій квартирі.

Дані заперечення відповідача суд вважає правдивими, оскільки вони підтверджені рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 14 грудня 2010 року за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру. Даним рішенням встановлено, що ОСОБА_8 дала свої кошти від проданої 29.08.2005 року квартири в м. Тернопіль, для придбання квартири № 304 в житловому будинку № 7 по вул. Є. Коновальця в м. Рівному. Отже, з позовної заяви та пояснень позивача не зрозуміло, яку саме суму коштів вона внесла на придбання квартири. Крім того позивач не навів переконливих доказів на підтвердження того, чому спірна квартира має бути поділена у спосіб, встановлений висновком № 190 судової будівельно-технічної експертизи КП «Рівненське МБТІ»від 15.12.2010 року (II варіант, стор. 9 висновку), а не в інший спосіб.

Розглядаючи позовні вимоги позивача стосовно визнання спільною сумісною власністю та поділу іншого рухомого майна, що є предметом спору, судом встановлено, що пральна машина куплена в 2004 році за кошти ОСОБА_1; холодильник вартістю 1600,00 грн. був подарований матір’ю ОСОБА_1 в 2003 році, тому дане майно є власністю ОСОБА_1 і поділу не підлягає.

Гарнітур меблів для спальної кімнати куплений в грудні 2005 року; меблі кухні (враховуючи комплектуючу техніку) куплені в лютому місяці 2006 року; вітальня (шафа-купе), куплена в липні місяці 2006 року; м'яка частина (диван з кріслами) куплені в липні 2006 року; домашній кінотеатр куплений в лютому 2006 року. Дане рухоме майно куплене за кошти ОСОБА_3, до моменту реєстрації шлюбу з ОСОБА_1, а тому є власністю ОСОБА_3 і поділу не підлягає.

Судом встановлено, що тільки комплект меблів у дитячу кімнату, куплений в 2007 році, загальною вартістю 2000 гривень був придбаний ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за спільні кошти під час їхнього перебування у шлюбі. Враховуючи позицію відповідача про те, що він не заперечує, щоб даний комплект був переданий для ОСОБА_1, суд вважає за можливе задоволити позовні вимоги позивача в цій частині.

Аналізуючи в сукупності досліджені в судовому засіданні матеріали справи, суд приходить до переконання про можливість поділу спільного майна подружжя, виділивши ОСОБА_4 у власність комплект меблів у дитячу кімнату загальною вартістю 2000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує стягнення з другої сторони понесені та документально підтвердженні судові витрати.

За таких обставин, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по справі, а саме, судовий збір в сумі 20 гривень.

Крім того, враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 при подачі заяви, не знаючи про дійсну вартість майна, яке підлягає поділу, сплатила згідно квитанції про сплату судового збору № 134 від 10.06.2009 року 51 гривню та згідно квитанції № 147 від 21.07.2009 року 51 гривню, всього 102 гривні, та з врахуванням висновку № 190 судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі № 2-773/09, якою встановлено вартість квартири, що підлягає поділу в сумі 345832 гривні, суд вважає за необхідне, з врахуванням сплачених нею сум, стягнути з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету судові витрати по справі, а саме, судовий збір в сумі 1598 гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 74 Сімейного кодексу України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212, 214, 215, ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна спільно нажитого однією сім’єю - задоволити частково.

Поділити спільне майно подружжя, виділивши ОСОБА_4 у власність комплект меблів у дитячу кімнату загальною вартістю 2000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовити за недоведеністю.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь місцевого бюджету судові витрати по справі, а саме, судовий збір в сумі 1598 (одну тисячу п’ятсот дев’яносто вісім) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 20 (двадцять) гривень понесених нею витрат по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26.04.2011 року.

Суддя Рівненського

міського суду                                                                                  ОСОБА_9