Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 червня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Григоренка М.П., Оніпко О.В.,
секретар судового засідання Омельчук А.М.,
представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними скаргами ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Здолбунівського районного суду від 10 березня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору –ОСОБА_3 та Орган опіки та піклування Здолбунівської РДА, про звернення стягнення на предмет іпотеки; за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним; та за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і приватного нотаріуса Здолбунівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів кредиту й іпотеки недійсними та зобов’язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Здолбунівського районного суду від 10 березня 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору –ОСОБА_3 та Орган опіки та піклування Здолбунівської РДА, про звернення стягнення на предмет іпотеки –садибу АДРЕСА_1.
Цим же рішенням ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки від 27 квітня 2007 року недійсним; а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і приватного нотаріуса Здолбунівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів кредиту й іпотеки недійсними та зобов’язання нотаріуса вчинити певні дії.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»посилалося на те, що висновок суду першої інстанції про неспівмірність допущеної позичальником ОСОБА_3 простроченою кредитною заборгованістю та вартістю предмета іпотеки не заслуговує на увагу, оскільки розмір такої простроченої кредитної заборгованості з 1 вересня 2009 року, часу подання банком позовної заяви до суду, і до 10 березня 2011 року, часу ухвалення рішення у даній справі, зросла з 8340,28 доларів США до 17961,63 доларів США, а загальна сума заборгованості за кредитом –до 83723,56 доларів США. Неправильним є і висновки місцевого суду про те, що порушення боржником кредитного зобов’язання не завдає банкові збитків, та що позичальник і іпотекодавець не отримували від банку вимог про дострокове погашення кредитної заборгованості і повідомлень про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки. Останнє повністю спростовується відповідними поштовими повідомленнями.
Покликаючись на ці обставини, банк просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині відмови йому у позові скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Іпотекодавець ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі доводив, що при укладенні спірного договору іпотеки ані банк, ані позичальник ОСОБА_3 не повідомили його про те, що 17 лютого, 26 березня та 27 квітня 2007 року між банком і позичальником уже були укладені кредитні договори на суму відповідно 85000, 172000 та 69000 доларів США, а загальна сума кредитної заборгованості ОСОБА_3 перед цим банком становить близько 400000 доларів США. Цим самим банк та позичальник ввели його в оману, оскільки якби він знав про такі борги ОСОБА_3, то ніколи не уклав би спірного іпотечного договору. Тому відмову суду визнати укладений ним із банком договір іпотеки недійсним як такий, що був укладений ним під впливом обману, апелянт вважав необґрунтованою. Крім того, відповідно до чинного законодавства України банк не мав права видавати позичальнику ОСОБА_3 кредит в іноземній валюті. У зв’язку з цим місцевий суд зобов’язаний був такий кредитний договір та похідний від нього договір іпотеки визнати недійсними.
Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_2 просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінити та задовольнити його позов до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки від 27 квітня 2007 року недійсним; а також задовольнити його з ОСОБА_3 позов до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і приватного нотаріуса Здолбунівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів кредиту й іпотеки недійсними та зобов’язання нотаріуса вчинити певні дії.
Позичальник ОСОБА_3 у поданій апеляційній скарзі вважав, що укладений ним із банком кредитний договір через валюту зобов’язання та внаслідок відсутності у банку відповідної індивідуальної ліцензії підлягав визнанню судом недійсним, що автоматично тягнуло за собою недійсність договору іпотеки.
Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_3 просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінити та задовольнити позов ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і нього про визнання договору іпотеки від 27 квітня 2007 року недійсним; а також задовольнити його з ОСОБА_2 позов до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і приватного нотаріуса Здолбунівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів кредиту й іпотеки недійсними та зобов’язання нотаріуса вчинити певні дії.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянтів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підлягають відхиленню, а апеляційна скарга ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»задоволенню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки від 27 квітня 2007 року недійсним з тих підстав, що він був укладений під впливом обману, місцевий суд цілком обґрунтовано виходив з того, що укладаючи спірну угоду з ОСОБА_2 банк не вчинив дій, які б відповідно до правил ч. 1 ст. 230 ЦК України давали суду підстави для визнання цього договору іпотеки недійсним, а позичальник ОСОБА_3 стороною в цій угоді взагалі не був.
Відмовляючи ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у задоволенні їх спільного позову до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»і приватного нотаріуса Здолбунівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договорів кредиту й іпотеки недійсними та зобов’язання нотаріуса вчинити певні дії через валюту кредитного зобов’язання та внаслідок відсутності у банку відповідної індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, суд першої інстанції вірно зважив на таке.
Чинним законодавством не визначено нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо валютних операцій. Єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спору сторін у даній справі про визнання договорів про надання кредиту в іноземній валюті та іпотеки недійсними місцевий суд правильно виходив з того, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Відмовляючи ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»у задоволенні позову до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції вважав, що допущена позичальником ОСОБА_3 прострочена кредитна заборгованість у сумі 8340,28 доларів США є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки та що в матеріалах справи немає даних, які б підтверджували факти направлення банком та отримання боржником і іпотекодавцем письмових вимог (попереджень) банку про дострокове повернення боргу та звернення стягнення на іпотечне майно.
Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може.
Статтею 35 Закону України «Про іпотеку»встановлено, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Таким чином, відповідно до Закону іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишена без задоволення. При цьому в законі не визначено, на яку суму мають бути допущені такі порушення.
У справі встановлено, що позичальник ОСОБА_3 згідно з кредитним договором № 012/89-07/130 від 27 квітня 2007 року позичив у банку значну суму коштів –72000 доларів США (а. с. 6-8). Цей кредитний договір був забезпечений іпотекою нерухомого майна –садиби (житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1496 га, на який він розташований), що знаходиться в АДРЕСА_1 і належить іпотекодавцю ОСОБА_2
Позичальник узяті на себе зобов’язання перед банком за укладеним кредитним договором порушив. Допущену ним прострочену кредитну заборгованість у сумі понад 66000 грн. або 8340,28 доларів США з урахуванням його загальної суми кредитної заборгованості за договором від 27 квітня 2007 року (яка становить майже півмільйона грн.), а також зважаючи на триваючі, починаючи з 5 січня 2009 року, неплатежі з боку ОСОБА_3 за укладеним кредитним договором, нема підстав уважати незначною та неспівмірною із вартістю предмета іпотеки, ринкова вартість якого внаслідок світової фінансової кризи дещо зменшилася. Тому за таких обставин висновок місцевого суду про те, що допущене боржником порушення основного зобов’язання не завдає банкові збитків, колегія суддів рахує надуманим та суперечним загальному змісту і призначенню права, яке регулює кредитні відносини.
Твердження суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про те, що в матеріалах справи немає даних, які б підтверджували направлення банком та отримання боржником і іпотекодавцем письмових вимог (попереджень) банку про дострокове повернення боргу та звернення стягнення на іпотечне майно, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи (а. с. 15, 16, 189-194).
Помимо цього, зі справи видно, що банк звернувся до суду із позовом до іпотекодавця ОСОБА_2 та позичальника ОСОБА_3, як третьої особи, про звернення стягнення на предмет іпотеки ще у 2009 році, що також свідчить про те, що з тих пір ОСОБА_2 і ОСОБА_3 безспірно обізнані про намір банку звернути через допущену позичальником кредитну заборгованість стягнення на предмет іпотеки, який належить ОСОБА_2
Тому з урахуванням викладених обставин та наведених вище вимог закону колегія суддів на підставі ст.ст. 590, 591, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 33, 35, 38, 39, 41 Закону України «Про іпотеку», пунктів 7.4. та 6.1. кредитного та іпотечного договорів від 27 квітня 2007 року приходить до висновку про те, що позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору –ОСОБА_3 та Орган опіки та піклування Здолбунівської РДА, про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а рішення місцевого суду у зазначеній частині як незаконне –скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 590, 591, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 33, 35, 38, 39, 41 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»задовольнити.
Рішення Здолбунівського районного суду від 10 березня 2011 року в частині позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору –ОСОБА_3 та Орган опіки та піклування Здолбунівської РДА, про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати.
Зазначені позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»задовольнити.
В рахунок погашення 547091 (п’ятсот сорок сім тисяч дев’яносто одна) грн. 60 коп. заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № 012/89-07/130 від 27 квітня 2007 року звернути стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 й є предметом іпотечного договору № 012/89-07/130/1 від 27 квітня 2007 року, а саме –на садибу (житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1496 га, на якій він розташований), що знаходиться в АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу, що відповідатиме ринковій, додатково визначеній незалежним експертом-оцінювачем.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відхилити, а рішення місцевого суду в решті залишити без змін.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: