Справа № 2-а-1632/11

                                                                П О С Т А Н О В А

                                                             ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

"24" березня 2011 р.

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області  Доля В.А. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Рівному справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними в частині не донарахування та недоплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік; про зобов’язання здійснити перерахунок та виплатити недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік, про стягнення заборгованості за недоплачену щорічну допомогу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними в частині не донарахування та недоплати щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»як інваліду - чорнобильцю II групи першої категорії та зобов'язати зробити перерахунок та виплату 11980,00 грн. недоплаченої одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2010 року.

Ухвалою суду від 02 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій протиправними в частині не донарахування та недоплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, 2008 рік, 2009 рік; про зобов’язання здійснити перерахунок та виплатити недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік, 2008 рік, 2009 рікзалишено без розгляду.

Враховуючи те, що сторони заявили клопотання про слухання справи у їх відсутності, суд в порядку ч. 4 ст. 122 КАС України здійснює судовий розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши подані суду позовну заяву, заперечення, письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є постраждалим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 та є інвалідом II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-ХІІ від 28 лютого 1991 року викладені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Зокрема, ст.48 ч.4 Закону №796-ХИ (в редакції до 27.12.2007 року) передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, постраждалим внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати допомоги (ч.7 ст. 48 Закону №796-ХП).

Судом встановлено, що позивачеві вказана допомога на оздоровлення була виплачена у таких розмірах: за 2007 рік - 120 гривень, виплачена 24 грудня 2007 року, за 2008 рік - 120 грн., виплачена 29 травня 2008 року, за 2009 рік - 120 гривень, виплачена 29 січня 2009 року та за 2010 рік - 120 грн., виплачена 18 серпня 2010 року. Вказані суми на оздоровлення були виплачені відповідачем у відповідності з постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина.

Пункт 30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-7 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

09 липня 2007 року Конституційним Судом України у справі про соціальні гарантії громадян ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п.30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Конституційний Суд України відзначив, що положеннями Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Також, рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України «Про державний бюджет України»на 2008 рік, у тому числі і положення п.20 розділу 11, яким були внесені зміни до ст.48 Закону «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, рішення Конституційного Суду України про визнання змін, внесених законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо визначення розмірів щорічної допомоги на оздоровлення такими, що не відповідають Конституції України, були прийняті 09 липня 2007 та 22 травня 2008 року.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в періоди з 01 січня 2007 до 08 липня 2007 р. та з 01 січня 2008 до 21 травня 2008р. Закони України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»були чинними та підлягали виконанню, а органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це передбачає ч.2 ст. 19 Конституції.

Посилання відповідача на застосування при виплаті допомоги постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено, що інвалідам 2 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 120 грн. є неправомірною.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Крім того, постановою Окружний адміністративний суду від 08 вересня 2009 року № 2а-6302/09/2670 «Про визнання незаконним пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»визнано незаконним пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині визначення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи розміру щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам II групи - 120 грн. та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році - 75 грн.

Вищенаведена постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року була прийнята всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання відповідача на цю постанову судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі пункту 1 частини 1 статті с)2 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Що стосується дії зазначеної статті у 2010 році, то дана стаття не конституційною не визнавалася, інших Законів, які б змінювали зміст даної статті не виносилося, а тому підстав для її не застосування не було.

За правилами частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

За таких обставин, суд приходить до переконання про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 у частині виплати йому заборгованої щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік у меншому розмірі ніж визначено законодавством.

При цьому слід врахувати, що з огляду на положення ст.ст. 21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю.

Відтак встановивши, що відповідач у справі порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, на думку суду, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних позивачу сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення чи виплату їх у конкретному розмірі.

Покликання відповідача на відсутність бюджетного фінансування передбачених вказаним Законом виплат, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги судом не приймаються,  оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, відповідно до практики Європейського суду з прав людини.          

З врахуванням викладеного суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови позивачу в перерахунку та виплаті недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік.

Суд з відповідача судового збору  не стягує, так як в силу п.34 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»Пенсійний фонд України, його підприємства, установи й організації від сплати державного мита звільняються.

Керуючись ст. 160-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання дій протиправними в частині не донарахування та недоплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 рік; про зобов’язання здійснити перерахунок та виплатити недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік, про стягнення заборгованості за недоплачену щорічну допомогу - задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо не донарахування та недоплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення у 2010 році у передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення у 2010 році у передбаченому ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат із врахуванням виплачених сум.

В задоволенні позовної виоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про стягнення заборгованості за недоплачену щорічну допомогу - відмовити.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Рівненського

міського суду                                                                                                            Доля В.А.