Справа № 2-49/11

Категорія 36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

30 травня 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді –          Цокол Л.  І. ,

при секретарі –                    Шарапа М. О.,

секретарях Белоус В.В., Кирей О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі третіх осіб Головного управління юстиції в м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В :

 Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду і просить визнати заповіт померлого ІНФОРМАЦІЯ_1  ОСОБА_4 недійсним. Вимоги обґрунтовані тим, що на день складання заповіту 21 листопада 2008 року ОСОБА_4 будучи людиною похилого віку, в силу наявних у нього хвороб та перенесених  інсультів, знаходився в стані коли не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати. Отже волевиявлення заповідача не відповідало його внутрішній волі.

Представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час судового розгляду підтримали вимоги позивача ОСОБА_1, посилаючись на обставини викладені в позові. Звертали увагу суду на тому, що покійний ОСОБА_1 одружився у віці 83  роки, та в подальшому знаходився під  постійним  впливом своєї дружини, тобто відповідача по справі ОСОБА_2 За час свого життя ОСОБА_1 висловлював свою волю про те, що його майно залишиться його онуку ОСОБА_1 Після одруження стан здоров’я ОСОБА_4 погіршилось, він повторювався у своїх висловлюваннях, засипав під час святкування за столом, не пам’ятав людей з якими  раніше спілкувався.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 позовні вимоги не визнали, заперечували проти задоволення вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Так, відповідач зазначала про те, що скласти заповіт було власним бажанням її чоловіка – померлого ОСОБА_4 , який  був людиною власною, і завжди приймав рішення самостійно, здійснювати вплив на нього було неможливим. Стан здоров’я ОСОБА_4 відносно його віку був добрим, він був адекватним до самої смерті, вів бесіди на різні теми, любив гумор, добре пам’ятав події війни та любив розповідати про них. Про онука він згадував неохоче, оскільки останній дуже рідко телефонував, а приїжджав  всього декілька раз. ОСОБА_4 дійсно мав захворювання, але вони були пов’язані з його пораненнями на фронті, і не впливали на його психічний стан.  

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 направила до суду свої пояснення з приводу поданого позову, зазначаючи про те, що заповіт було складено заповідачем ОСОБА_4  з дотриманням норм чинного законодавства та відповідав  його волевиявленню.

Третя особа Головне управління юстиції в м. Києві просили проводити розгляд справи у їх відсутність .

Суд вислухавши представників позивача ОСОБА_5 і ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_2, її представника ОСОБА_7, допитавши свідків, вивчивши письмові докази , прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст..203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст..225 ЦК України  правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або)не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті-за позовом інших осіб,чиї цивільні права або інтереси порушені.

Під час судового розгляду встановлено наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 87 років в м. Києві помер ОСОБА_4. З заявами про прийняття спадщини до Шостої Київської державної нотаріальної контори звернулись ОСОБА_1, онук спадкодавця , та ОСОБА_2 , дружина померлого.

ОСОБА_4 є рідним сином ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_8 є сином ОСОБА_4.

ОСОБА_2 і ОСОБА_4 одружились 22 квітня 2005 року. 22 червня 2006 року ОСОБА_2 була зареєстрована АДРЕСА_1.

25 травня 2007 року ОСОБА_4 видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатись належними йому грошовими коштами, що зберігаються в ощадному банку.

15 квітня 2008 року ОСОБА_4 скасував заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 13 липня 1999 року. Справжність  підпису ОСОБА_4 на заяві про скасування заповіту було засвідчено   державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Семенець О.М.

21 листопада 2008 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив розпорядження : належну йому квартиру АДРЕСА_1 заповідав ОСОБА_2 Заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3

Під час судового розгляду допитані свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, свідчили про те, що ОСОБА_4 був вольовою людиною, дуже любив свого єдиного внука ОСОБА_4, та стверджував про те, що все його майно перейде до нього. Після знайомства з ОСОБА_2 та одруження з нею, ОСОБА_4 підпав під її вплив, став неадекватним, не впізнав своїх знайомих.

Із показів свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_17,  ОСОБА_18, ОСОБА_19, вбачається, що ОСОБА_4 будучи вольовою людиною, особисто приймав рішення. До самої смерті був адекватною людиною, любив проводити бесіди, шуткував, в період з 2004 по 2009 рік виїжджав з м. Києва до м. Запоріжжя, проходив санаторно-курортне лікування за межами м. Києва. Спадкодавець дійсно мав захворювання, але останні були пов’язані з його пораненнями на фронті та перенесеними інсультами, при цьому будь-яких психічних розладів у нього не відмічалось. Свідки засвідчили також про те, що не спостерігали за ним будь-яких неадекватних дій, непослідовності в бесідах.    

Будучи допитана в судовому засіданні як свідок третя особа ОСОБА_3 поясняла, що на посвідчення заповіту її запросив особисто ОСОБА_4  При спілкуванні з ним вона зрозуміла, що ОСОБА_4 хоче зробити заповіт на свою дружину ОСОБА_2.Дізналась про те, що у нього померла перша дружина та син,  є онук, який живе далеко та рідко приїжджає.  Впевнившись  у дійсному намірі  ОСОБА_4 третя особа склала заповіт у приміщенні свого офісу, що знаходиться на першому поверсі будинку в якому проживав заповідач. Після чого  текст заповіту  був прочитаний особисто ОСОБА_4, а також нею  в голос. Третя особа зазначила, що будь-яких сумнівів в дієздатності ОСОБА_4 у неї не виникало, оскільки він чітко висловив своє бажання, чітко відповідав на питання, надав необхідні документи, вів себе адекватно.

Із акту посмертної судово-психіатричної експертизи №998, складеної експертною комісією Київського міського центру судово-психіатричної експертизи 24 вересня 2010 року, вбачається, що ОСОБА_4 в період складання заповіту 21 листопада 2008 року страждав психічним розладом у формі органічного ураження головного мозку сочетаного (травматично-судинного) генезу з психоорганічним синдромом, при цьому відзначені  у нього порушення психічної діяльності не досягали  вираженого ступеню ( тобто ступеню тих порушень психіки, які б позбавляли його у визначений судом період здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними), але були такими, що  суттєво впливали на його здатність в період складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними.     

Із акту повторної посмертної комісійної комплексної судової психолого – психіатричної експертизи, складеної експертами Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології , складеної 01 квітня 2011 року , вбачається, що у ОСОБА_4 на час укладення заповіту 21 листопада 2008 року мали місце ознаки органічного ураження головного мозку поєднаного травматично-судинного ґенезу (контузія, церебральний атеросклероз, травматична , дисциркуляторна, атеросклеротична, енцефалопатія, залишкові явища гострих порушень мозкового кровообігу у 2006,2008 роках) з незначним інтелектуально-мнестичним зниженням, змінами особистості, церебростенічним синдромом. Ступінь виразності наявних у ОСОБА_4 психічних розладів був незначним і не впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час укладення заповіт. За своїм психічним станом ОСОБА_4 повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час укладання заповіту 21 листопада 2008 року.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 на обліку у лікаря – психіатра не перебував.  Під час стаціонарних та санаторних лікувань, амбулаторного нагляду розладів психіки лікарями не відмічалось.  

Суд оцінивши всі зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, прийшов до переконання про недоведеність вимог позивача.

Відповідно до ст..ст. 1233,1234  ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок  своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до ст.. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Судом під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_4 зробив особисте розпорядження вільно та таке, що відповідало його внутрішній волі. До таких висновків суд прийшов з огляду на відсутність  жодних доказів про те, що заповідач в період складання заповіту не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними. Суд зазначає, що встановленими під час розгляду справи обставинами доведено протилежне.  В період складання заповіту ОСОБА_4 за своїм психічним станом повною мірою міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Так, поясненнями відповідача ОСОБА_2, показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_17,  ОСОБА_18, ОСОБА_19, достовірно встановлено, що заповідач ОСОБА_4 хоча і мав пені  захворювання, до самої смерті  був  повністю  дієздатною особою. Суд приймає до уваги вказані докази, оскільки в сукупності з іншими зібраними доказами, зокрема висновками судових експертиз  спростовують твердження позивача про те, що заповідач ОСОБА_4 не розумів значення своїх дій та не мір керувати ними на момент складання заповіту.   

До   пояснень представника позивача ОСОБА_5 , показів свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, суд відноситься критично, і не приймає їх до уваги. Так, свідчення вказаних осіб щодо  психічного стану заповідача   носять  суб’єктивний характер. В даному випадку свідки  зазначають про те, що стан здоров’я заповідача різко погіршився після його знайомства з ОСОБА_2 , що не відповідає дійсності з огляду на данні медичних установ, які спостерігали  ОСОБА_4 , а отже на погляді суду є сумнівними. В свою чергу суд враховує , що ні висновком  посмертної судово-психіатричної експертизи проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи,  ні висновками повторної посмертної комісійної комплексної судової психолого - психіатричної експертизи  покази вказаних осіб не знайшли своє підтвердження.

Отже  позовні вимоги підлягають відхиленню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 203,1233,1234  ЦК України, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

   В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участі третіх осіб Головного управління юстиції в м. Києві, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, відмовити.   Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів через районний суд з дня його проголошення.

Суддя                                                                                           Л. І. Цокол