КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2011                                                                                           № 30/309

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева  М.Л.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 21.06.2011 року по справі № 30/309  (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції, м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 17.01.2011 року)

по справі № 30/309  (суддя – Ващенко Т.М.)

за позовом          відкритого акціонерного товариства швейна фабрика

                            «Воронін», м. Київ

до                         Державної екологічної інспекції, м. Київ

про                       стягнення 146 165,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство швейна фабрика «Воронін» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної екологічної інспекції, м. Київ про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 13-юр від 30.04.2010 року в розмірі 146 165,93 грн., з яких 138 600,00 грн. - орендна плата, 4 763,73 грн. – комунальні послуги, 1 663,20 грн. – збитки від інфляції, 1 139,00 грн. - 3% річних.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем неодноразово подавалися заяви в порядку ст. 22 ГПК України, якими позивач просив уточнити позовні вимоги, а саме стягнути з відповідача в кінцевому варіанті 138 600,00 грн. основного боргу по орендній платі,  1 108,00 грн. – збитків від інфляції, 2 528,98 грн. - 3% річних. Заяви про уточнення позовних вимог прийняті місцевим господарським судом до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2011 року (підписаного  17.01.2011 року) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю швейна фабрика «Воронін» задоволені частково, прийнято рішення з приводу стягнення з відповідача на користь позивача 138 600,00 грн. боргу по орендній платі, 2 528,98 грн. 3% річних, 1 108,80 грн. – збитків від інфляції, 1 422,37 грн. державного мита та 229,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, Державна екологічна інспекція, м. Київ, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції  неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме те, що укладений між сторонами договір відповідно до частини 1 ст. 228 Цивільного кодексу України є таким, що порушує публічний порядок. Крім того, судом не досліджено, що договір, на підставі якого позивач звернувся з позовом, перевищує суму 100 000,00 грн., що є недопустимим та порушує пункт 5 Положення про закупівлю товарів, робіт та послуг, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2008 року № 921 тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2011 року по справі № 30/309 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 22.03.2011 року.

Розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався в порядку ст. 77 ГПК України на підставі клопотання сторін та необхідності подання додаткових доказів. Зокрема, судом апеляційної інстанції було встановлено розбіжності в тексті договорів позивача та відповідача, внаслідок цього, судом було витребувано від обох сторін оригінали договорів оренди для встановлення оригінальності договору, однак, жодна із сторін вимоги ухвал впродовж  всього періоду не виконала, свої примірники договорів не надали.

29.04.2011 року апеляційний господарський суд ухвалою зупинив провадження у справі у зв’язку з тим, що господарським судом міста Києва в межах провадження у справі № 32/36 вирішувався спір щодо дійсності договору оренди № 13-ор від 30.04.2010 року, на підставі якого місцевий господарський суд прийняв рішення по даній справі.

07.06.2011 року колегія апеляційного суду в зв’язку з тим, що підстави, які зумовили зупинення провадження у справі № 30/309 відпали, ухвалою поновила провадження у справі та призначила перегляд рішення на 21.06.2011 року.

Позивач проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню  не підлягає, а рішення господарського  суду міста Києва від 13.01.2011 року по справі №  30/309 слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу  України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України регламентовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що задовольняючи позовні вимоги позивача, місцевий господарський суд поклав в основу рішення договір оренди нерухомого майна № 13-ор від 30.04.2010 року в редакції позивача.

При перегляді рішення в апеляційній інстанції було встановлено, що договір  оренди існує у двох редакціях – редакція позивача та редакція відповідача, які між собою відрізняються. Для встановлення оригінальності договору, сторонам пропонувалося надати договір оренди нерухомого майна в оригіналі, натомість відповідачем було подано клопотання про зупинення розгляду даної справи в зв’язку з розглядом спору про встановлення недійсності договору оренди в редакції позивача по справі № 32/36.

Оскільки, відповідачем так і не було надано апеляційній інстанції оригіналу своєї редакції договору оренди, а в судовому засіданні в межах справи № 32/36 ним же оскаржувалася дійсність договору оренди в редакції позивача і судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог, колегія апеляційного господарського суду вважає правомірним  взяття судом першої інстанції за основу договір оренди від 30.04.2010 року № 13-ор в редакції позивача.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України  договором   є   домовленість  двох або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір  є  двостороннім,  якщо  правами  та   обов’язками наділені обидві сторони договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.04.2010 року між відкритим акціонерним товариством швейна фабрика «Воронін» (орендодавець) та Державною екологічною інспекцією Київської області (орендар) укладено договір № 13-ор оренди нерухомого майна (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно: адміністративно-побутове приміщення, яке знаходиться у місті Києві за адресою м. Київ, вул. Короленківська, буд. 3-з, (далі - майно), та зобов’язується оплачувати обумовлену сторонами орендну плату у відповідності з цим договором та додатками до даного договору, які є його невід’ємними частинами. Вартість майна з урахуванням її індексації, що передається за цим договором в оренду, визначається сторонами у відповідності з чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно п. 3.3 договору, сторонами погоджено, що орендна плата встановлюється з розрахунку 749,7 кв.м *132,05 грн., повна вартість приміщення за місяць становить 99 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.4 договору встановлено, що до 15 числа кожного місяця орендар сплачує на рахунок орендодавця суму орендної плати.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що орендна плата за період з 01.06.2010 року по 12.06.2010 року складає 39 600, 00 грн., які орендар зобов’язаний сплатити до 15.06.2010 року.

Згідно п. 3.6 договору, сторони підтвердили, що підписання даного договору свідчить про прийняття орендарем майна - адміністративно-побутового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Короленківська, буд. 3-з і подальшого оформлення акту приймання-передачі майна не потрібно.  

У відповідності до п. 4.2 договору, сторонами погоджено, що строк оренди становить 43 дні, з 01.05.2010 року по 12.06.2010 року.

Відповідно до п. 7.2.6 договору, орендар зобов’язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати орендні платежі.

Як встановлено місцевим господарським судом, позивачем було виставлено наступні рахунки: № 7 від 29.04.2010 року на суму 99 000,00 грн. та № 12 від 29.06.2010 року на суму 39 600,00 грн., всього на суму 138 600,00 грн. (т.1 а.с. 24, 25).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства України орендну плату за користування спірним майном не сплатив, внаслідок чого, у останнього існує заборгованість перед позивачем в сумі 138 600,00 грн.

Після закінчення строку дії договору, у відповідності до акту прийому-передачі нерухомого майна від 12.06.2010 року за договором оренди нерухомого майна № 13-ор від 30.04.2010 року, орендар повернув орендодавцю орендоване за договором  адміністративно-побутове приміщення, що знаходиться по вул. Короленківська, 3-з в місті Києві.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Колегія апеляційного суду погоджується з твердженням місцевого суду, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов’язку по сплаті орендної плати за користування спірним майном не виконав.

Доказів оплати заборгованості, про яку заявлено в позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає правомірним та обґрунтованим висновок місцевого суду, що позовні вимоги відкритого акціонерного товариства швейна фабрика «ВОРОНІН» щодо стягнення з Державної екологічної інспекції Київської області заборгованості з орендної плати в розмірі 138 600,00 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

  Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4 763,73 грн. – заборгованості по сплаті комунальних послуг, то в силу того, що позивач в процесі розгляду справи в суді першої інстанції відмовився  від позову в цій частині і зазначена відмова прийнята судом першої інстанції, та згідно ч.ч. 1, 2 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду підтримує висновок щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Державної екологічної інспекції Київської області 4 763,73 грн. –заборгованості по сплаті комунальних послуг.

  В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 528,98 грн. – 3 % річних та 1 108,80 грн. – збитків від інфляції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо обґрунтованого розрахунку позивачем сум річних та інфляції, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 528,98 грн. – 3 % річних та 1 108,80 грн. – збитків від інфляції.

Крім того, відповідач, відповідно до апеляційної скарги, стверджує що договір, поданий позивачем перевищує суму 100 000,00 грн., у зв’язку з чим такий правочин укладений з порушенням  встановленого порядку використання коштів Державного бюджету України.

Однак, з договору вбачається (п. 3.3), що орендна плата за місяць сторонами встановлено в твердому розмірі в сумі 99 000,00 грн., що не перевищує 100 000,00 грн., а тому відповідач помилково вважає, що дана обставина може бути підставою для визнання договору нікчемним.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Відповідачем не надано жодного доказу, який би свідчив про те, що даний договір слід  кваліфікувати за ст. 228 ЦК України.

До того ж, судом апеляційної інстанції встановлено, що Державна екологічна інспекція звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до ВАТ швейна фабрика «Воронін» про визнання недійсним договору оренди № 13-ор від 30.04.2010 року саме в редакції позивача. Рішенням господарського суду міста Києва по справі № 32/36 від 22.04.2011 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Одним із тверджень скаржника, є те, що договір оренди № 13-ор від 30.04.2010 року підписаний виконуючим обов’язки ОСОБА_1 у якого були відсутні повноваження щодо укладення даного договору.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 30.04.2010 року № 397-о «Про покладання виконання обов’язків» було покладено на ОСОБА_1 виконання обов’язків начальника Державної екологічної інспекції в Київській області – Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в Київській області з 30.04.2010 року до призначення начальника Державної екологічної інспекції в Київській області у встановлено законодавством порядку (т. 1 а.с. 157).

Відповідно до п. 9 Положення про державну екологічну інспекцію в Київській області, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього середовища № 55 від 19.02.2007 року, начальник інспекції здійснює керівництво такою, в тому числі розпоряджається коштами у межах затвердженого кошторису на утримання інспекції, а також здійснює інші повноваження, передбачені законодавством та цим Положенням.

За змістом ст. 65 ГК України, керівник  підприємства представляє інтереси такого і діє від його імені без доручення (в силу закону).

Внаслідок цього судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що в даному випадку, відповідно до змісту договору оренди з боку відповідача він був підписаний тимчасово виконуючим обов’язки начальника Державної екологічної інспекції в Київській області ОСОБА_1 в межах наданих йому повноважень, що також підтверджується висновком місцевого суду, зробленим в межах справи № 32/36.

Інші твердження відповідача щодо нікчемності та недійсності договору до уваги судом не приймаються як необґрунтовані та безпідставні.

Щодо твердження відповідача, що спірне майно в оренду йому не передавалося слід зазначити наступне.

Те, що відповідач прийняв орендоване приміщення підтверджується договором № 34/10 на охорону об’єкта від 05.05.2010 року, з якого вбачається, що відповідачем було укладено договір охорони орендованого приміщення, яке розташоване у м. Київ по вул.. Короленківська 3-з (т. 1 а.с. 151-153). Більш того останній навіть  виконав зобов’язання по договору охорони, оплативши надані послуги за травень та червень 2010 року, що підтверджується виписками із банку (т. 1. а.с. 155-157). Разом з тим,  фактичне користування орендованим приміщенням підтверджується актом приймання-передачі орендованого приміщення від 12.06.2010 року, відповідно до якого Державна екологічна інспекція  в якості орендаря повернула позивачу адміністративно-побутове приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Короленківська буд 3, та виготовленням бланків з адресою ідентичною місцезнаходження орендованого приміщення (т. 1 а.с. 174-176).

Крім того, скаржник стверджує, що сторонами не було підписано акту прийому-передачі, в зв’язку з чим договір є таким, що не вчинений сторонами. Однак, відповідно до умов договору в редакції, яка була прийнята судом, а саме п. 3.6 договору, яким сторони узгодили, що підписання даного договору свідчить про прийняття орендарем майна - адміністративно-побутового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Короленківська, буд. 3-з і подальшого оформлення акту приймання-передачі майна не потрібно.  

Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги.

Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду прийшла до висновку та вважає часткове задоволення позовних вимог місцевим господарським судом ВАТ «Воронін» правомірним, законним та обґрунтованим, внаслідок чого рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з переглядом рішення місцевого суду та прийняттям нового рішення, перегляду підлягають і судові витрати.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14  «Про судове рішення у цивільній справі»,  рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2011 року у справі № 30/309  – слід залишити без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції, м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2011 року у справі  №  30/309   залишити без задоволення.

2.  Рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2011 року у справі                   № 30/309 залишити без змін.

3.  Матеріали справи № 30/309  повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили  з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

25.06.11 (відправлено)