ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Господарський суд Чернігівської області
________________________________________________________________________________________________
14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62
Іменем України
П О С Т А Н О В А
"27" вересня 2006 р. Справа № 2/249а
16 год. 24 хв.
За позовом: відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області
14017, м. Чернігів, вул. Комінтерну, 14
до приватного науково-виробничого підприємства “МАГіК”
м. Чернігів, вул. Коцюбинського, 49а
про стягнення 1573,08 грн.
Суддя Михайлюк С.І.
Секретар Фетисова Ю.А.
представники сторін:
від позивача: гол. спеціаліст Ковтун Л.В.
від відповідача: директор Рубан С.О.
Заявлено позов про стягнення з відповідача 1573,08 грн. штрафних санкцій за нестворене робоче місце для інваліда в 2005 році.
У судовому засіданні представник позивача підтримала викладені у позовній заяві доводи.
Відповідач у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що інвалід на підприємстві працює з вересня 2005 року.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд,
в с т а н о в и в:
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі Закон) з урахуванням змін, внесених Законом України від 31.05.2005р. № 2602-IV “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, які відрізняються від зазначених у цій статті, застосовуються положення цього Закону.
Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштуванні інвалідів за 2005 рік, що підписаний керівником відповідача, середньооблікова кількість штатних працівників підприємства складала 13 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність –1, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону, - 1.
Відповідно п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (надалі Положення), робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону із змінами внесеними Законом України № 2505-IV від 25.03.2005р. підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Відповідач не подав доказів виконання в повному обсязі Положення. Разом з тим, підстави відповідальності визначені ст. 20 Закону (редакції Закону України № 2505-IV від 25.03.2005р.), згідно з якою штрафні санкції сплачуються саме за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, а не за невиконання окремих приписів Положення.
Обов’язку працевлаштовувати інвалідів до вересня в 2005 році у відповідача не було. Зокрема, згідно з довідкою відповідача № 33 від 27.09.2006р. станом на 01.01.2005 року на підприємстві працювало три особи. Накази, що надані відповідачем, вказують на те, що в березні 2005 році на постійну роботу відповідач прийняв 1 особу (робота за сумісництвом Кота О.Ю. не враховується), в серпні 2005 року –2 осіб, при цьому з 01.08.2005р. Махнєй Г.В. звільнений з посади комерційного директора згідно з ст. 36 КЗпП України, у вересні 2005 року прийнято 14 осіб (01.09.2005р. –5), у жовтні 2005р. –6, у листопаді 2005р. – 6, у грудні 2005р. - 3 Отже обов’язок працевлаштувати інваліда у відповідача виник з часу, коли на підприємстві почало працювати 8 осіб (01.09.2005р.). Такий обов’язок відповідач виконав 12.09.2005р., прийнявши на роботу інваліда 3 групи Манюкова О.Г.
За таких обставин у позовних вимогах слід відмовити.
Враховуючи викладене, а також керуючись ст.ст. 71 ч.1, 160-163, 167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
п о с т а н о в и в:
У позові відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою
особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя С.І. Михайлюк
У повному обсязі постанова виготовлена 28.09.06