ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Справа № 5-1743 км 11

Головуючий у першій інстанції: Намистюк В.П.

Категорія: ч. 2 ст. 185 КК України

Доповідач: Марчук Н.О.

Ухвала

іменем україни

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого  Єлфімова О.В.,

суддів    Марчук Н.О., Пузиревського Є.Б.,

з участю прокурора  Підвербної Г.Я.

розглянула в судовому засіданні 21 червня 2011 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Хмельницької області на вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 29 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1

 Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 2 років обмеження волі.

 Вказаним вироком засуджено також ОСОБА_2, судове рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржується.

 В апеляційному порядку справа не переглядалася.

 За вироком суду ОСОБА_1 визнана винуватою та засуджена за те, що вона 5 жовтня 2010 року приблизно о 16 год. за попередньою змовою із ОСОБА_2 з пасовища на західній окраїні м. Волочиська викрала корову з припоном та телицю з припоном, які належали потерпілій ОСОБА_3, заподіявши останній матеріальну шкоду на загальну суму 8650 грв.

У касаційній скарзі та доповненні до неї прокурор порушує питання про скасування вироку у зв’язку із неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої, просить справу направити на новий судовий розгляд. Свої вимоги мотивує тим, що суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі, порушив вимоги ч. 3 ст. 61 КК України, оскільки засуджена є матір’ю неповнолітньої дитини, яка не досягла 14-річного віку. Крім того, вважає, що суд не врахував при призначенні покарання того, що засуджена тривалий час не працювала, неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності, зловживала спиртними напоями, вела паразитичний спосіб життя, не доглядала за своїми малолітніми дітьми.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримання поданих скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та доповнень до неї, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину і кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 185 КК України є законними і обґрунтованими та у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Проте при призначенні засудженій покарання у виді обмеження волі суд допустив помилку.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на час вчинення злочину – 5 жовтня 2010 року - мала дитину, яка не досягла 14 річного віку  – сина ОСОБА_4, 2008 року народження. Проте суд, усупереч вимогам закону, призначив їй покарання у виді обмеження волі.

Отже, твердження у касаційній скарзі прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону є слушним.

Крім того, вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд і через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої внаслідок м’якості призначеного покарання.

У відповідності до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно із роз’ясненнями п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №  7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному випадку суди зобов’язані врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Зазначених вимог закону суд не дотримався. Як убачається з матеріалів справи, суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, визнав пом’якшуючими покарання обставинами з’явлення із зізнанням та перебування на її утриманні малолітньої дитини. Обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.

Однак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання в достатній мірі не врахував, що ОСОБА_1 була ініціатором вчинення злочину, тривалий час не працює, неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, за місцем проживання характеризується негативно, зловживає спиртними напоями, відносно двох неповнолітніх дітей позбавлена батьківських прав.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування кримінального закону та м’якості призначеного ОСОБА_1 покарання є обґрунтованими.

Якщо при новому розгляді справи буде доведена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного злочину, то покарання їй належить призначити з дотриманням вимог ст. 65 КК України.

 Керуючись ст.ст. 395-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 29 грудня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

С у д д і:

Єлфімов О.В.   Марчук Н.О. Пузиревський Є.Б.