ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р. Справа№ 910/12017/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Шалденко Є.М.,

від відповідача - Пікульська К.В.,

розглянувши апеляційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" та Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 (повний текст рішення складено 10.07.2024)

у справі № 910/12017/23 (суддя Турчин С.О.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність"

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення 1888983,63 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 1 888 983, 63 грн., з яких 1 881 500, 00 грн. основного боргу, 3% річних на суму 6 669, 20 грн., 814, 43 грн. пені.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №УГВ 557/30-22 від 27.01.2022 року в частині оплати поставленого позивачем товару у встановлений цим правочином строк.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" 1 881 500, 00 грн. основного боргу, судовий збір у розмірі 28 222, 50 грн. та 18 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 року рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 року у справі №910/12017/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12.03.2024 року касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 року у справі № 910/12017/23 у частині задоволення позовних вимог скасовано. Справу № 910/12017/23 у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що:

- пункт 7.12 Договору є заходом реагування на порушення Позивачем зобов`язання щодо оплати штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "Відповідальність сторін" Договору, та безпосередньо пов`язаний з пунктом 7.9 Договору, який закріплює обов`язок сплати Позивачем штрафних санкцій у разі несвоєчасної поставки товару. Відтак умова, встановлена сторонами у пункті 7.12 Договору, за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією та відповідає ознакам, які висуваються законодавством до цього виду господарських санкцій. Натомість статті 594-597 ЦК України, що закріплюють інститут притримання (як вид забезпечення зобов`язання), є незастосовними у цій справі (п. 76 постанови Верховного Суду);

- у правовідносинах, що склалися між позивачем та скаржником, застосування й зміст оперативно-господарської санкції, визначеної сторонами у договорі, розглядається як право скаржника притримати (зарахувати) оплату товару на суму нарахованих штрафних санкцій, допоки позивач не погасить їх. Отже, за своїм змістом оперативно-господарська санкція, що передбачена пунктом 7.12 договору, нерозривно пов`язана зі штрафними санкціями, передбаченими пунктом 7.9 цього ж договору, та має похідний характер, що враховано судами попередніх інстанцій та призвело до неправильного застосування статей 235, 237 ГК України без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування;

- пункт 7.12 Договору закріплює оперативно-господарську санкцію та не підпадає під ознаки притримання як виду забезпечення зобов`язання;

- у рішенні Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 року відсутні посилання на статті 235, 237 Господарського кодексу України, якими скаржник обґрунтовував свою правову позицію, та не мотивується потреба їх застосування чи незастосування у спірних правовідносинах;

- зважаючи на приписи частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, з метою всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи судам попередніх інстанцій також необхідно перевірити правильність розміру штрафних санкцій, розрахованого скаржником, та співставити його з вартістю неоплаченого товару за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" 79 500, 00 грн. основного боргу, 1 192, 50 грн. судового збору та 1 690, 14 грн. витрат на правову допомогу. В іншій частині позову відмовлено. Заяву Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про поворот виконання рішення задоволено. Здійснено поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 року у справі № 910/12017/23 та вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 1 845 339, 86 грн. Також, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 40 545, 00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 54 060, 00 грн. за подання касаційної скарги.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з урахуванням висновків Верховного Суду, зроблених у цій справі, місцевий господарський суд відхилив доводи позивача про те, що п. 7.12 не є погодженням між сторонами оперативно-господарської санкції, а тому у даному випадку відповідач мав право притримати оплату за товар на суму таких штрафних санкцій. Відтак, для встановлення обставин правомірності притримання відповідачем суми саме у розмірі 1 881 500, 00 грн., перевіривши розрахунок відповідача, враховуючи умови договору, встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок є не вірним, оскільки відповідачем невірно визначений період прострочення позивачем виконання зобов`язання з поставки товару.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що суд першої інстанції під час нового розгляду справи не в повній мірі виконав вказівки Верховного Суду, належним чином не дослідив фактичних обставин справи та не надав їм належної оцінки, допустив неправильне застосування норм матеріального права (зокрема, ст. ст. 526, 538, 550, 559, 617 Цивільного кодексу України, ст. ст. 202, 203, 233, 235, 237 Господарського кодексу України), що має наслідком ухвалення неправомірного рішення. Зокрема скаржник вважає, що місцевий господарський суд під час нового розгляду справи обмежившись перевіркою правильності розміру нарахованих відповідачем штрафних санкцій належним чином не приділив увагу доводам відповідача щодо правомірності застосування оперативно господарської санкції та не надав належної оцінки дійсним обставинам справи в цій частині, що призвело до ухвалення неправомірного рішення за результатами розгляду справи по суті. Водночас, зважаючи на відсутність письмового повідомлення про фактичне застосування оперативно-господарської санкції та момент її застосування, така поведінка покупця не відповідає принципу добросовісності. Також скаржник вважає, що спосіб реалізації оперативно-господарської санкції, передбаченої п. 7.12. Договору, передбачає «Право» відповідача притримати оплату, можливість реалізації якого вичерпується з закінченням строку дії договору.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12017/23.

Також, не погоджуючись з апеляційною скаргою, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року в частині, якою задоволено позовні вимоги, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що суд першої інстанції, неправильно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, помилково дійшов висновку, що поставка товару відбулась 26.05.2023 року, а не 01.06.2023 року, тому періодом нарахування штрафних санкцій за висновком суду має бути: 21.03.2023 року - 26.05.2023 року, а не 21.03.2023 року - 01.06.2023 року, який розрахований відповідачем. Водночас, на думку скаржника належним доказом, який підтверджує прийняття товару і перехід права власності до покупця є видаткова накладна №2 від 26.05.2023 року, що підписана 01.06.2023 року після проведення процедури вхідного контролю. Вказана видаткова накладна повністю узгоджується з п. 5.2 Договору (підписана уповноваженою особою), у зв`язку з чим саме у цю дату закінчується період прострочення виконання зобов`язання та припиняється нарахування штрафних санкцій. Одночасно скаржник звертає увагу, що видаткова накладна №2 від 26.05.2023 року, що підписана 26.05.2023 року, не є доказом поставки товару, так як вона підписана до проведення вхідного контролю, визначеного порядком, та після її підписання не відбулось переходу права власності на товар. Також скаржник наголошує, що товарно-транспортна накладна № Р2 від 26.05.2023 року також помилково оцінена місцевим господарським судом як така, що є доказом того, що товар був поставлений 26.05.2023 року. За договором поставки обов`язок покупця прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму настає після передання товару у власність покупця, а товарно-транспортна накладна не є підставою для переходу права власності на товар.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року до надходження з Господарського суду міста Києва матеріалів справи №910/12017/23.

15.08.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/12017/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 року, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку, сформовано для розгляду справи №910/17526/23 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 року апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" та Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року по справі №910/12017/23 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" та Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року у справі №910/12017/23, об`єднано апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" та Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року у справі №910/12017/23 в одне апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 23.10.2024 року.

27.09.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача.

12.06.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Акціонерного товариства "Укргазвидобування", відповідача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача.

15.10.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність", позивача у справі, надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/9498/24.

В судовому засіданні 23.10.2024 року колегією суддів, протокольною ухвалою відмолено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/9498/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 року в судовому засіданні оголошено перерву до 06.11.2024 року.

В судовому засіданні 16.11.2024 року представник позивача надав колегії суддів пояснення, відповів на запитання суду, просив задовольнити свою апеляційну скаргу. Представник відповідача надала колегії суддів пояснення, відповіла на запитання суду, підтримала свою апеляційну скаргу.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.01.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" (постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №УГВ 557/30-22 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві оптичні газодетектори (далі - товар), зазначені в специфікації/ях, що додається/ються до договору і є його невід`ємною/ими частиною/ами, а покупець прийняти і оплатити такий товар (п.1.1), найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/ях (далі - специфікація/ії ), яка є додатком №1 до договору та є її невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком №3 до договору та є його невід`ємною частиною (п.1.2). (т.1, а.с. 13-27).

Ціна цього договору вказується в специфікації/ях в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України). Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації/ях до цього договору (п.п.3.1, 3.2 договору).

Розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника на умовах, зазначених у специфікації/ях цього договору (п.4.1 договору).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/ях та графіку поставки до цього договору. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку №4 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Відповідно до п.п.6.1, 6.1.1, 6.1.2 договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлений товар, у разі відсутності зауважень, згідно з актом приймання-передачі товару або видатковою накладною.

Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором, забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього договору (п.п.6.3, 6.3.1, 6.3.2 договору).

Пунктом 7.9 договору передбачено, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

За порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня. На вимогу постачальника, покупець зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п.7.11 договору).

Згідно п.7.12 договору до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених даним розділом VІІ "відповідальність сторін" покупець, на суму таких штрафних санкції, має право притримати оплату за товар.

У п.8.1 договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.8.2 договору).

Відповідно до п.8.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, постачальник зобов`язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу.

Згідно з п.8.4 договору у разі коли строк дії обставин продовжується більше ніж 60 днів кожна із сторін має право розірвати цей договір шляхом направлення повідомлення (цінним листом з описом вкладення) про відмову від договору в односторонньому порядку з наданням документу, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, яким засвідчується існування обставин непереборної сили та те, що такі обставини тривають більше ніж 60 днів поспіль. У такому випадку договір припиняє свою дію з дати зазначеної у повідомленні про відмову від договору, але не раніше дати отримання повідомлення.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п.10.2 цього договору і діє до 20.05.2024 (п.10.1 договору).

Відповідно до специфікації №1 до договору сторонами погоджено найменування та вартість товару, що постачається на суму 13 249 999, 98 грн., вартість товару по даній специфікації включає витрати на пакування, завантаження, монтажні матеріали для транспортування, транспортні витрати, витрати отримання сертифікату походження товару, митні витрати понесені постачальників при митному оформленні товару, а також усі мита, податки та інші обов`язкові платежі, які оплачуються постачальником при експорті товару, строк поставки товару: відповідно до графіку поставки товару, 360 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 20.02.2023 року, умови та строки оплати: оплата по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання та підписання сторонами акту прийому-передачі товару, виробник товару: Ізраїль. (т.1, а.с. 28-29).

Відповідно до графіку поставки товару, підписаного сторонами (додаток №3 до договору), граничний строк поставки складає 360 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 20.02.2023 року. (т.1, а.с. 30).

Листом від 08.08.2022 року за вих.№19/08 позивач, як постачальник, повідомив відповідача - покупця про те, що товар виробництва держави Ізраїль поставити неможливо у зв`язку з прийняттям зазначеною державою рішення про непостачання до України товарів подвійного призначення, якими є оптичні газодетектори (тепловізори) та пропонував укласти додаткову угоду про розірвання договору. (т.1, а.с. 37).

Листом від 29.08.2022 року за вих.№30.6-022-3021 у відповідь відповідач повідомив позивача про готовність розглянути пропозиції щодо іншого виробника для укладання додаткової угоди. (т.1, а.с. 38).

17.01.2023 року між сторонами підписано додаткову угоду №2 до договору, згідно умов якої внесено зміни, зокрема, у специфікацію, технічні характеристики та графік поставки товару. (т.1, а.с. 48).

Так, відповідно до специфікації №1 до договору у редакції додаткової угоди №2 від 17.01.2023 року до договору сторонами погоджено найменування та вартість товару, що постачається на суму 13 249 999, 98 грн., вартість товару по даній специфікації включає витрати на пакування, завантаження, монтажні матеріали для транспортування, транспортні витрати, витрати отримання сертифікату походження товару, митні витрати понесені постачальників при митному оформленні товару, а також усі мита, податки та інші обов`язкові платежі, які оплачуються постачальником при експорті товару, строк поставки товару: відповідно до графіку поставки товару, 360 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 20.03.2023 року, умови та строки оплати: оплата по факту поставки протягом 30 календарних днів з дати постачання та підписання сторонами акту прийому-передачі товару, виробник товару: Ірландія. (т.1, а.с. 48).

Відповідно до графіку поставки товару у редакції додаткової угоди №2 від 17.01.2023 року до договору граничний строк поставки складає 360 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 20.03.2023 року. (т.1, зворот а.с. 48).

Однак, у погоджений строк позивач відповідачу товар не поставив. В підтвердження неможливості виконання своїх зобов`язань в обумовлений договором та додатковою угодою №2 від 17.01.2023 року строк позивач послався на затримку зі сторони ірландського виробника.

Листом від 03.03.2023 року за вих.№24/03 позивач повідомив відповідача про затримку поставки товару у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин та пропонував продовжити строк поставки за договором до 30.06.2023 року, а листом від 24.03.2023 року за вих.№19/03 - надіслав відповідачу сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №4600-23-1436 від 24.03.2023 року. (т.1, а.с. 50, 55, 54).

Листом від 07.04.2023 року за вих.№30.6-30-1-1732 у відповідь відповідач повідомив позивача про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажорними обставинами та конкретним випадком невиконання чи неналежного виконання зобов`язань за договором. (т.1, а.с. 56).

Листом від 26.05.2023 року за вих.№25/05 позивач пропонував відповідачу погодити існуючі розбіжності шляхом переговорів, з огляду на отримання повідомлення - вимоги від АТ "Юнекс Банк" про отримання письмової вимоги бенефіціара (покупця) по банківській гарантії від 05.01.2023 року №2023/1/9V та про сплату гаранту гарантійної суми. (т.1, а.с. 60).

Колегія суддів зазначає, що факт поставки товару в повному обсязі згідно видаткової накладної №2 від 26.05.2023 року та товарно-транспортної накладної №Р2 від 26.05.2023 року на суму 13 249 999, 98 грн. сторонами не оспорюється. Будь-яких зауважень або заперечень щодо приймання-передачі товару та його якості сторони одна одній не пред`являли. (т.1, а.с. 57-58).

Також з матеріалів справи вбачається, що за поставлений позивачем товар відповідач розрахувався частково - на суму 11 368 499, 98 грн., що підтверджено платіжною інструкцією №634234 від 30.06.2023 року т випискою банку з рахунку позивача від 30.06.2023 року. (т.1, а.с. 66-67).

В подальшому, 26.06.2023 року відповідач направив позивачу вимогу від 26.06.2023 року за вих.№30.6-022-3054 про оплату пені та штрафу на загальну суму 1 881 500, 00 грн. та, відповідно, притримання оплати за товар на суму штрафних санкцій згідно п.7.12 договору. (т.1, а.с. 62-63).

Листом від 27.06.2023 року за вих.№38/06 позивач, з урахуванням усіх обставин, які склалися під час виконання договору, а також з огляду на поставку покупцю товару у повному обсязі, проти застосування відповідачем штрафних санкцій заперечив; в листі від 27.06.2023 року за вих.№39/06 просив здійснити оплату товару у повному обсязі. (т.1, а.с. 64-65).

Крім того, під час нового розгляду справи, відповідач зазначив, що як вбачається з Акту вхідного контролю ТМЦ № 83 від 01.06.2023 року (т.2, а.с. 49-50), рішення про оприбуткування товару було прийнято 01.06.2023 року, то видаткова накладна №2 від 26.05.2023 року, яка б підтверджувала прийняття товару, не могла бути підписана раніше вказаної дати.

У зв`язку з прийняттям товару відповідачем 01.06.2023 року, відповідну видаткову накладну №2 від 26.05.2023 року, уповноваженим представником Покупця - Дикун Л.Г., було також підписано 01.06.2023 року, про що в ній зазначено. (т.2, а.с. 61).

Отже, звертаючись з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача 1 881 500, 00 грн. основного боргу, а також нарахованих 3% річних та пені.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 12.03.2024 року касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" задоволено частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 року у справі № 910/12017/23 у частині задоволення позовних вимог скасовано. Справу № 910/12017/23 у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Тобто, справу передано на новий розгляд в частині позовних вимог про стягнення 1 881 500, 00 грн. основного боргу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частини перша, третя статті 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України).

Приписи частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов. Наведе корелюється з вимогами статті 629 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (стаття 598 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України та статтею 202 Господарського кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (Стаття 610 Цивільного кодексу України).

Стаття 612 Цивільного кодексу України визначає одним із основних видів порушення зобов`язання прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, позивач не заперечує, що частина товару за договором була поставлена відповідачу з порушенням узгоджених сторонами строків.

За змістом статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій у порядку, передбаченому законодавством та договором.

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.9 Договору сторони передбачили, що у разі невиконання Позивачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару в строки, зазначені у графіку поставки товару до Договору, останній сплачує Скаржнику пеню в розмірі 0,1% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Крім того, за змістом пункту 7.12 Договору до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "Відповідальність сторін", покупець має право притримати оплату за товар на суму таких штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

З моменту, коли сторони досягнули усіх істотних умов Договору, він вважається укладеним (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України) та є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Статтею 235 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

У частині першій статті 236 Господарського кодексу України закріплені види оперативно-господарських санкцій. Водночас частина друга цієї статті встановлює, що їх перелік не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Згідно зі статтею 236 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду із заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Як зазначає відповідач у даній справі, пункт 7.12 Договору закріплює оперативно-господарську санкцію, яка надає йому право притримати оплату товару; ця санкція може бути застосована Скаржником без будь-якого попередження Позивача.

В той же час, позивач в своїй апеляційній скарзі не погоджується з такими доводам відповідача та наголошує, що матеріали справи не містять письмового повідомлення про фактичне застосування оперативно-господарської санкції та момент її застосування.

Також, позивач вважає, що спосіб реалізації оперативно-господарської санкції, передбаченої п. 7.12. Договору, передбачає «Право» відповідача притримати оплату, можливість реалізації якого вичерпується з закінченням строку дії договору.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що пункт 7.12 договору є заходом реагування на порушення позивачем зобов`язання щодо оплати штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "Відповідальність сторін" Договору, та безпосередньо пов`язаний з пунктом 7.9 договору, який закріплює обов`язок сплати позивачем штрафних санкцій у разі несвоєчасної поставки товару.

Відтак умова, встановлена сторонами у пункті 7.12 договору, за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією та відповідає ознакам, які висуваються законодавством до цього виду господарських санкцій.

Натомість статті 594-597 Цивільного кодексу України, що закріплюють інститут притримання (як вид забезпечення зобов`язання), є незастосовними у цій справі.

Виходячи з аналізу положень статті 237 Господарського кодексу України, особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь.

Тому, доводи позивача, що матеріали справи не містять письмового повідомлення про фактичне застосування оперативно-господарської санкції колегія суддів відхиляє.

Колегія суддів звертає увагу, що оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб`єкти господарських відносин у оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів і без згоди іншої сторони зобов`язання.

Це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка у договорі.

При цьому до суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачені договором (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.08.2022 року у справі № 910/15271/21, від 20.10.2020 року у справі № 905/267/19, від 15.10.2019 року у справі № 905/2319/17).

Колегія суддів зазначає, що у правовідносинах, що склалися між позивачем та відповідачем, застосування й зміст оперативно-господарської санкції, визначеної сторонами у договорі, розглядається як право відповідача притримати (зарахувати) оплату товару на суму нарахованих штрафних санкцій, допоки позивач не погасить їх.

Отже, за своїм змістом оперативно-господарська санкція, що передбачена пунктом 7.12 Договору, нерозривно пов`язана зі штрафними санкціями, передбаченими пунктом 7.9 цього ж договору, та має похідний характер.

Колегія суддів повторно звертає увагу, що сторонами у даній справі не заперечується той факт, що позивачем здійснив поставку товару із простроченням терміну поставки.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач надіслав позивачу вимогу №30.-6-022-3054 від 26.06.2023 року в якій наголосив, що він нарахував позивачу штрафні санкції передбачені п. 7.9. договору за прострочення поставки товару, а також звернув увагу на п. 7.12. договору, яким покупцю, на суму таких штрафних санкцій, надається право притримати оплату за товар. (т.1, а.с. 62-63).

А вже після повідомлення позивача про наявність нарахованих відповідачем штрафних санкцій та про намір відповідача скористатися умовами п. 7.12. договору, відповідачем, 30.06.2023 року здійснено оплату за поставлений товару в сумі 11 368 499, 98 грн. з притриманням суми штрафних санкцій в розмірі 1 881 500, 00 грн. (т.1, а.с. 66).

Отже, колегія суддів зазначає, що застосування пункту 7.12 договору пов`язується не з виконанням позивачем основного зобов`язання (поставка товару), а із зобов`язанням щодо оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "Відповідальність сторін" договору.

З огляду на той факт, що позивачем не було виконано оплати нарахованих відповідачем штрафних санкцій за прострочення поставки товару, колегія суддів відхиляє посилання позивача в апеляційній скарзі, що спосіб реалізації оперативно-господарської санкції, передбаченої п. 7.12. Договору, передбачає «Право» відповідача притримати оплату, можливість реалізації якого вичерпується з закінченням строку дії договору.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 10.1. договору, сторони домовились, що договір діє до 20.05.2024 року.

З викладеного вище, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків місцевого господарського суду та зводяться до незгоди з висновками, встановленими у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 року у справі №910/12017/23.

Щодо посилання відповідача в своїй апеляційній скарзі стосовно того, що належним доказом, який підтверджує прийняття товару і перехід права власності до покупця є видаткова накладна №2 від 26.05.2023 року, що підписана 01.06.2023 року після проведення процедури вхідного контролю, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було вище зазначено, відповідно до пунктів 5.1, 5.2 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/ях та графіку поставки до цього договору. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 4 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (за наявності двох дат датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Відповідно графіку поставки товару в редакції додаткової угоди від 17.01.2023 року № 2 до договору граничний строк поставки не пізніше 20.03.2023 року, тобто позивач мав поставити товар до 20.03.2023 року включно. (т.1, зворот а.с. 48).

В матеріалах справи наявна видаткова накладна №2 від 26.05.2023 року, яка було надана під час первісного розгляду справи. (т.1, а.с. 57).

Вказана видаткова накладна підписана сторонами 26.05.2023 року, отже поставка товару була здійснена 26.05.2023 року.

Крім того, в матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна № Р2 від 26.05.2023 року. (т.1, а.с. 58).

Також, колегія суддів зазначає, що під час первісного розгляду справи судами було встановлено, що датою поставки товару є 26.05.2023 року, що також не заперечувалось сторонами.

Однак, вже під час нового розгляду даної справи, відповідачем було долучено до матеріалів справи Акт вхідного контролю ТМЦ № 83 від 01.06.2023 року та видаткову накладну №2 від 26.05.2023 року, яка підписана представником покупця - Дикун Л.Г., 01.06.2023 року. (т.2, а.с. 49-50, 61).

При цьому, відповідач в апеляційній скарзі вказує, що постачальник повинен розраховувати дату поставки товару, враховуючи необхідні Покупцю 12 календарних днів на його прийняття передбачені Порядком приймання товарно-матеріальних цінностей під час виконання договорів в АТ «Укргазвидобування».

Втім, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймання товару передбачене Порядком приймання товарно-матеріальних цінностей під час виконання договорів в АТ «Укргазвидобування» знаходиться поза контролем позивача і не залежать від нього, а тому позивач не може вважатись таким, що прострочив в період, коли відповідач отримав фактично товар і здійснює його приймання.

Колегія суддів повторно звертає увагу, що відповідач не заперечує той факт, що позивач доставив товар 26.05.2023 року.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, а саме підписану видаткову накладну №2 від 26.05.2023 року (т.1, а.с. 57), товарно-транспортну накладну № Р2 від 26.05.2023 року (т.1, а.с. 58), рахунок на оплату №2 від 26.05.2023 року (т.1, а.с. 59), а також відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо поставки товару позивачем 26.05.2023 року під час первісного розгляду даної справи, колегія суддів керуючись стандартами балансу вірогідностей, дійшла висновку щодо наявності факту здійснення поставки товару позивачем відповідачу 26.05.2023 року.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач є таким, що прострочив поставку товару у період з 21.03.2023 року по 25.05.2023 року.

При цьому, колегія суддів, перевіривши розрахунок відповідача, враховуючи умови договору, встановлені обставини справи також погоджується з висновком суду першої інстанції, що правильно розрахованим розміром пені є 874 500, 00 грн. (за період з 21.03.2023 року по 25.05.2023 року на суму 13 249 999, 98 у розмірі 0,1% за кожен день прострочення), а не 954 000, 00 грн., як розрахував відповідач, а розрахунок штрафу у розмірі 927 500, 00 грн. є вірним.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду першої інстанції повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційних скаргах, скаржниками не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржникам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" та Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року у справі №910/12017/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2024 року у справі № 910/12017/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12017/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.11.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир