ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9729/24 Справа № 192/2231/24 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року                                                                м. Дніпро

       Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

       головуючого – судді: Барильської А.П.,

       суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.

       за участю секретаря судового засідання: Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу адвоката Снігура Анатолія Степановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -

ВСТАНОВИВ:

       У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

       Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

       Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

       Не погодившись з такою ухвалою адвокат Снігур А.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

       Апеляційна скарга мотивована тим, що вимоги ухвали про залишення позовної заяви буз руху були виконані. Звертає увагу на те, що норми законодавства не порушені та на те, що ухвала перешкоджає у доступі до правосуддя.

       Відзив на апеляційну скаргу не надано.

       Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

       Повертаючи позовну заяву на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем недоліки позовної заяви не усунуті.

       Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

       За положеннями ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

       Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

       Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

       Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

       Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.

       Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

       Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

       Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

       У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).

       Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

       Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

       Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

       У рішенні від 13 січня 2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст.6 конвенції.

       З матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

       Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху для подання позовної заяви в новій редакції з усуненими недоліками, з копіями для всіх учасників справи.

       На виконання ухвали, адвокат Снігур А.С. яка діє в інтересах ОСОБА_1 , за допомогою підсистеми "Електронний суд" надав до суду заяву про усунення недоліків, до якої долучено у вигляді додатку у форматі Word. уточнену позовну заяву.

       Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року позовну заяву повернуто як неподану.

       Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, виходив з того, що відповідно до вимог ч. 7 ст. 43 ЦПК України, у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення. Однак до позову, який надійшов до суду після постановлення ухвали про залишення позову без руху, докази направлення такого позову відповідачу, який не має зареєстрованого електронного кабінету, у паперовій формі листом з описом вкладення - не додані.

       Колегія суддів звертає увагу на те, що позовна заява від 15 серпня 2024 року була подана до суду у паперовій формі. До неї було долучено копію з додатками для відповідача. Уточнений позов не був сформований в підсистемі «Електронний суд».

       Верховний Суд неодноразово зазначав, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року в справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61-2250св20), від 12 січня 2022 року в справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21); Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року в справі № 340/141/21 (адміністративне провадження № К/9901/18182/21).

       Подібні висновки, викладено у постанові Верховного Суд від 28 березня 2023 року у справа № 260/1322/21.

       Колегія суддів звертає увагу на те, що, вирішуючи питання про повернення позовної заяви, суд першої інстанції в оцінці спірних правовідносин повинен був взяти до уваги системне тлумачення норм як ЦПК України, так і Положення про ЄСІТС, які регулюють порядок звернення до суду в електронній формі, а також керуватися обов`язком суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

       Повернення позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При поверненні позовної заяви суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами (повернення позовної заяви) та поставленою метою (реалізацією особою права на судовий захист).

       У відповідності до ч.1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права.

       За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

       Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

       Апеляційну скаргу адвоката Снігура Анатолія Степановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

       Ухвалу Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2024 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

       Повний текст постанови складений 06 листопада 2024 року

       Головуючий:                 А.П. Барильська

       Судді:         М.О. Макаров

                                                                                І.Ю. Ткаченко