ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"28" вересня 2006 р. | Справа № 34/278-06-6704А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Сидоренко М.В.
суддів Таценко Н.Б., Мишкіної М.А.
при секретарі судового засідання Іоффе С.Б.
за участю представників сторін
від прокурора: Цулейскірі С.С.
від позивача: Одинцова Л.М.
від відповідача: Сорочан І.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ТОВ „Цезар”
на постанову господарського суду Одеської області
від 28.07.2006 р.
у справі № 34/278-06-6704А
за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ТОВ „Цезар”
про стягнення на суму 63585,79 грн. (сторони та суть спору зазначаються згідно постанови суду)
В с т а н о в и л а:
04.07.2006 р. заступник прокурора Приморського району м. Одеси звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) до ТОВ „Цезар” (далі відповідач) про стягнення 63585,79 грн., з яких 62443,08 грн. –штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 р. та 1142,71 грн. пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій посилаючись на ст. ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (із змінами та доп.), п.п.3, 5, 10, 14 “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 (із змінами та доп.) та п.4 “Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767 (із змінами та доп.).
Постановою господарського суду Одеської області від 28.07.2006 р. (суддя Фаєр Ю.Г.) позов задоволено, з ТОВ “Цезар” на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів стягнуто 62443,08 грн. адміністративно-господарської санкції за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р. та пеню у розмірі 1142,71 грн. При цьому, судом встановлено порушення ТОВ „Цезар” ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ (із змінами та доповненнями), п. п. 3, 5, 14 „Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів” із-за нестворення за власний рахунок 4 робочих місць для працевлаштування інвалідів, неінформування місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, ненадання відповідачем доказів щодо атестації робочих місць для інвалідів, розробки і затвердження інструкції про робоче місце інваліда, невжиття заходів та не інформування позивача про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Не погоджуючись із постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постановити ухвалу, якою скасувати рішення і залишити позовну заяву без розгляду. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач посилається на невірне застосування місцевим господарським судом ст. 218 ГК України, ст.ст. 18, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” ( в редакції Закону № 875-ХІІ від 21.03.1991 р.), створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, тобто обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на органи працевлаштування. При цьому, на думку скаржника, відповідач не був зобов’язаний Законом у 2005 р. забезпечувати безпосереднє працевлаштування інвалідів, позивачем не направлялись інваліди для працевлаштування, а безпосередньо інваліди на підприємство не звертались з метою працевлаштування. Крім того, судом порушено норми процесуального права ст.ст. 128 КАС України, т.я. суд не застосував наслідки неприбуття в судове засідання позивача та не залишив позовну заяву без розгляду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до наступного.
Оскаржуваною постановою суду задоволено позовні вимоги з мотивів, викладених в описовій частині постанови. При цьому апеляційна інстанція вважає, що підстави для скасування згаданого рішення відсутні, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу виходячи з наступного.
Так, відповідно до частини першої статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами та доповненнями) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік від 31.01.2006 р. середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТОВ „Цезар” становить 195 осіб, чисельність інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно 4-х відсоткового нормативу, становить 8, але фактично середньо облікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 4. При цьому розмір середньої річної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за 2005 рік згідно звіту становить 15610,8 грн. Таким чином, ТОВ „Цезар” у 2005 році в порушення приписів ст. 19 Закону не здійснювало заходів, спрямованих на створення 4-х робочих місць для працевлаштування інвалідів в зв’язку з чим позивачем обґрунтовано застосовано 62443,08 грн. адміністративно –господарських санкцій, що свідчить про доведеність позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 20 вказаного Закону (в редакції, що діяла на час вчинення відповідачем порушення) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
При цьому частина друга та четверта статті 20 Закону встановлює, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі –Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5). Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Отже, враховуючи наведені приписи чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів Україні виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів зі створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.
Будь-яких доказів належного виконання скаржником наведених вище положень чинного законодавства останній, всупереч приписів ст. 71 КАС України суду не надав. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що протягом 2005 року відповідач не створював робочі місця для інвалідів та не повідомляв органи працевлаштування про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, що підтверджується листом управління праці та соціального захисту населення № 816 від 18.05.2006 р. та листом центру зайнятості Приморського району № 663/02/8 від 10.05.2006 р. (а.с. 7-8).
Таким чином, господарський суд правомірно встановив, що відповідно до чинного законодавства ТОВ „Цезар” у 2005 році не здійснювало заходів, спрямованих на створення 4-х робочих місць для інваліда, та не інформувало про наявність відповідних вакантних посад органи, визначені в статті 18 вказаного Закону. Зазначене підтвердив в судовому засіданні апеляційної інстанції і представник скаржника.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду щодо правомірного нарахування позивачем 1142,71 грн. пені за 61 календарний день за прострочку сплати з врахуванням облікової ставки НБУ 9,5%.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що у 2005 р. позивачем до ТОВ „Цезар” інваліди не направлялись, а також на відсутність доказів відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів являються безпідставними з врахуванням наведених вище положень щодо неінформування скаржником про наявність відповідної вакантної посади та нездійснення ним заходів, спрямованих на створення робочого місця для інваліда.
Доводи скаржника в апеляційній скарзі щодо порушення судом першої інстанції ст. 128 КАС України не заслуговують на увагу, оскільки уповноважений представник позивача –ООВФСЗІ, згідно журналів судового засідання був присутній 25.07.2006 р. та 28.07.2006 р. та підтримував позовні вимоги. Твердження скаржника про те, що позивачем по справі являється прокурор суперечить чинному законодавству, зокрема КАС України та Закону України „Про прокуратуру”.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що господарський суд у відповідності до приписів ст. 86 КАС України надав оцінку всім доказам справи та виніс рішення, яке цілком відповідає вимогам чинного законодавства. В задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись п. 6 Прикінцевих та перехідних положень, ст. ст. 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
У х в а л и л а :
Постанову господарського суду Одеської області від 28.07.2006 р. по справі № 34/278-06-6704А залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Статтями 13, 211, 212 КАС України передбачено право на касаційне оскарження, визначено порядок і строк такого оскарження.
Виготовлення ухвали в повному обсязі буде здійснено протягом 2 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини ухвали.
Головуючий суддя Сидоренко М.В.
Суддя Таценко Н.Б.
Суддя Мишкіна М.А.