КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-5180/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Аліменко В.О.
Суддя-доповідач: Дурицька О.М
У Х В А Л А
Іменем України
"01" червня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого –судді: Дурицької О.М.,
суддів: Бистрик Г.М., Собківа Я.М.,
при секретарі: Леонтовичі М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року по справі за адміністративним позовом Ленінського районного центру зайнятості – робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкого державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_2 про стягнення допомоги по безробіттю, -
ВСТАНОВИВ :
У грудні 2009 року Ленінський районний центр зайнятості – робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкого державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі –позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ОСОБА_2 (далі –відповідач), в якому просив стягнути з відповідача незаконно отриману ним допомогу по безробіттю в сумі 859,81 грн..
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем було порушено вимоги пункту 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»в частині зазначення ним недостовірних відомостей при подачі заяви про призначення допомоги по безробіттю.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року позовні вимоги Ленінського районного центру зайнятості –робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкого державного соціального страхування України на випадок безробіття, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Ленінського районного центру зайнятості –робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкого державного соціального страхування України на випадок безробіття грошові кошти в сумі 859,81 грн..
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з’ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв’язку з чим просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Крім цього, апелянт просить поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження зазначеного судового рішення як такий, що був пропущений ним з поважних причин.
Відповідно до ч. 3 ст. 186 КАС України (в редакції, що діяла до 30.07.2010 року), заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Враховуючи те, що копія оскаржуваного судового рішення апелянтом була отримана несвоєчасно, про що ним зазначено в заяві від 11.01.10 р., колегія суддів приходить до висновку, що строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року апелянтом пропущено не було, а тому відсутні правові підстави окремо вирішувати питання щодо його поновлення.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з’явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 липня 2007 року відповідач подав заяву про призначення допомоги по безробіттю та надання йому статусу безробітного. В своїй заяві відповідач зокрема зауважив, що він не є найманим працівником, не укладав договорів цивільно-правового характеру, не отримує пенсію на пільгових умовах та не зареєстрований як фізична особа-підприємець.
На підставі поданої відповідачем заяви та у відповідності до вимог частини 1 статті 22 та частини 1 статті 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а також Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом міністерства праці та соціальної політики України від 20.12.2000 року № 307, відповідачу у період з 01.11.2007 року по 21.03.2008 року було призначено допомогу по безробіттю в розмірі 859,81 грн..
Однак, в ході проведенні звірки з даними Реєстраційної палати (програма ЄІАС «Жердкомпідприємство») було встановлено, що під час перебування відповідача на обліку в Ленінському районному центрі зайнятості та отримання ним допомоги по безробіттю, в період з 01.11.2007 року по 21.03.2008 року він працював у АКБ «Правекс-Банк»та отримував дохід за виконану ним роботу у вигляді заробітної плати.
Відповідач заперечує проти вимог даного позову вказуючи на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо проведення будь-яких виплат по його персональній картці, а наявна лише виписка з нарахування допомоги по безробіттю, яка не може слугувати належним доказів при розгляді даної справи.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю, визначаються Законом України «Про зайнятість населення»від 1 березня 1991 року N 803-XII.
Відповідно до пп. б п. 3 ст. 1 вказаного Закону, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, зокрема, підприємці.
Згідно зі ст. 2 цього ж Закону, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»від 2 березня 2000 року N 1533-III.
За змістом ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, видом забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю.
Згідно зі ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов’язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” сума виплаченого забезпечення вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов’язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Статтею 39 вказаного Закону передбачено, що спори, які виникають із правовідносин за цим Законом вирішуються в судовому порядку.
Враховуючи встановлений факт працевлаштування відповідача на час звернення до позивача з заявою про надання йому статусу безробітного та виплати спірних коштів, колегія суддів вважає, що ним було отримано спірні кошти без достатніх правових підстав, а тому ці кошти підлягають стягненню на користь позивача у повному обсязі, оскільки відповідач не мав права бути зарахованим на облік як безробітний та відповідно на отримання спірної суми коштів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення коштів, отриманих відповідачем в якості допомоги по безробіттю в період його перебування на обліку в Ленінському районному центрі зайнятості, а відтак заявлені позивачем вимоги слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року –залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2009 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя
суддя
суддя
О.М. Дурицька
Г.М. Бистрик
Я.М. Собків
Повний текст ухвали складено та підписано –06.06.11 р.