ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/3541/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луніна О.С.
при секретаріЛєскіні М.С.
за участю:
представника позивача – ОСОБА_3
представника відповідача – Швачко Л.А., Лучкової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №2а/0470/3541/11 за позовом ОСОБА_6 до Комунального підприємства Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»про визнання рішення не чинним та зобов’язання вчинити певні дії , -
ВСТАНОВИВ:
У березні 2011р. позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» в якому просив:
- визнати не чинним рішення Комунального підприємства Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»від 01.03.2011р. про відмову ОСОБА_6 в державній реєстрації права власності на незавершену будівництвом будівлю авто вагової на два під’їзди готовністю 65%, що розташована по вул.. Курильська, 21б, в м. Кривому Розі на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13.12.2010р. по справі №2-6731;
- зобов’язати Комунальне підприємство Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації»зареєструвати ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого рогу від 13.12.2010р. по справі №2-6731/2010р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 13.12.2010р. ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу по справі №2-6731/2010, була затверджена мирова угода між нею та ОСОБА_7, відповідно до якої вона набула право власності на незавершену будівництвом будівлю авто вагової на два під’їзди готовністю 65%, що розташована в м. Кривому Розі по вул. Курильська, 21б. Для реєстрації права власності на нерухоме майно, вона звернулася до відповідача, але рішенням державного реєстратора від 01.03.2011 року їй було відмовлено в реєстрації права власності. Позивачка вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує норми діючого законодавства України.
Представники відповідача заперечували проти заявленого позову посилаючись на те, що Переліком правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (Додаток 2 до Тимчасового положення) передбачений вичерпний перелік документів, які слугують підставою для здійснення реєстрації. Мирова угода про передачу у власність нерухомого майна в рахунок погашення боргу в даному Переліку відсутня. Згідно з п. 3.1. Тимчасового положення реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і доданих документів нормам чинного законодавства. Оскільки, документи надані Позивачкою до їхнього підприємства, не відповідали нормам законодавства, рішення реєстратора про відмову в реєстрації - є обґрунтованим та таким, що прийняте із додержанням норм чинного законодавства. У відповідності до вимог ст.. 175 Цивільно-процесуального кодексу України - мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін на предмет позову. Тобто, уклавши мирову угоду, сторони досягли згоди щодо повернення боргу шляхом передачі однією стороною нерухомого майна іншій стороні. Але укладання подібної угоди не позбавляє їх зв’язку по здійсненню подальшої законодавчо обумовленої процедури - звернення до нотаріальної контори для державної реєстрації правочину. Ст. 328 Цивільного кодексу раїни (надалі - ЦК України) передбачає набуття права власності на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів - правових дій суб'єктів цивільних правовідносин, націлених на виникнення, зміну або припинення відносин права власності, згідно ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації і є вчиненим з менту його державної реєстрації Стосовно правочинів щодо нерухомого майна, ст. 657 ЦК України передбачене обов'язкове звернення до нотаріальної контори. В певних гадках відсутність необхідного нотаріального посвідчення правочину може бути компенсована рішенням суду. Але, в такому випадку, це повинно бути рішення суду про визнання права власності, а не ухвала про затвердження мирової угоди, в якій одна сторона спору передає у власність другій стороні, нерухоме майно в рахунок погашення боргу. Подібна мирова угода про передачу майна у власність в рахунок погашення боргу за договором позики без державної реєстрації правочину суперечить нормам чинного законодавства, зокрема ст. 220 Цивільного кодексу України. За таких обставин, представники відповідача просять відмовити в задоволенні позову ОСОБА_6
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви та дослідивши письмові докази, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13.12.2010р. у цивільній справі №2-6731/2010 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення суми боргу за договором позики, була затверджена мирова угода, укладена між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, відповідно до якої вона набула право власності на незавершену будівництвом будівлю авто вагової на два під’їзди готовністю 65%, що розташована в м. Кривому Розі по вул. Курильська, 21б.
Для реєстрації права власності на нерухоме майно, позивачка звернулась до відповідача, але рішенням від 01.03.2011р. відповідач відмовив ОСОБА_6 в державній реєстрації права власності на незавершену будівництвом будівлю посилаючись на те, що заявник надав ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13.12.2010р. про передачу майна, яка не передбачена Переліком документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно (Додаток 2 до Тимчасового положення реєстрації права власності та інших речових прав).
Суд вважає такі дії відповідача протиправними, а рішення від 01.03.2011р. необґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до пункту 9 частини 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено, зокрема, обов’язковість рішення суду.
Приписами ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.
За частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
Положеннями ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також передбачено, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є рішення суду.
Згідно до п. 11 Переліку, що є Додатком № 2 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. (зі змінами та доповненнями), ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди є правовстановлювальним документом, на підставі якого здійснюється реєстрація права власності.
У ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»наведений вичерпний перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права, до якого наведені відповідачем підстави не віднесені.
Приписами ч. 3 статті 24 цього ж Закону передбачено, що відмова у державній реєстрації прав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Підпунктом 1.4. пункту 1 Тимчасового положення визначено, що державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі право встановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
Таким чином, суд дійшов висновку, що під час здійснення реєстрації права власності на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди надання будь-яких інших додаткових документів діючим законодавством не передбачено.
Отже, відмовляючи у реєстрації права власності державний реєстратор фактично провів правовий аналіз законності та обґрунтованості рішення суду, що є не припустимим, оскільки не відноситься до компетенції державного реєстратора. Жодним нормативно-правовим актом не передбачені повноваження відповідача щодо трактування законів, кодексів та інших нормативно-правових документів, рішень суду, тощо.
Тобто, виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо відмови позивачеві у реєстрації права власності є неправомірними, безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, відповідачем не було доведено правомірності прийняття свого рішення, у зв’язку з чим рішенням відповідача від 01 березня 2011 року щодо відмови позивачу в державній реєстрації права власності на незавершену будівництвом будівлю авто вагової на два під’їзди готовністю 65% підлягає скасуванню.
Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволені позовних вимог щодо зобов’язання відповідача зареєструвати ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13.12.2010 року, оскільки до повноважень позивача відносяться лише проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
За таких обставин суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити в частині визнання рішення не чинним. При цьому, для належного способу захисту прав свобод та інтересів позивача, не виходячи за межи позовних вимог, суд вважає за доцільне рішення відповідача від 01 березня 2011 року визнати протиправним та скасувати.
Керуючись статтями 158-163, 167, 186, 254, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_6 до Комунального підприємства Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» про визнання рішення не чинним та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комунального підприємства Дніпропетровської обласної Ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» від 01 березня 2011 року про відмову ОСОБА_6 в державній реєстрації права власності на незавершену будівництвом будівлю авто вагової на два під’їзди готовністю 65%, розташовану по вул.. Курильська, 21б, в м. Кривому Розі, на підставі ухвали Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 13.12.2010р. у справі №2-6731.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог – відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено 20 червня 2011 року.
Суддя
О.С. Луніна