КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.06.2011 № 11/157/13 (6/177/5)
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Мальченко А.О.
за участю представників сторін:
згідно з протоколом судового засідання від 20.06.2011 року
розглянувши апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 на рішення господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року
по справі № 11/157/13(6/177/5) (суддя Бобров Ю.М.)
за позовом суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2
до виконавчого комітету Чернігівської міської ради
за участю прокурора Чернігівської області
про визнання недійсним договору та стягнення 94 815,00 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 до виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання недійсним договору №68 від 13.03.2007 року та стягнення з відповідача 94 815,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_2 звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить просить рішення господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року по справі № 11/157/13(6/177/5) скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2011 року по справі № 11/157/13(6/177/5) прийнято до провадження апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 і призначено розгляд справи у судовому засіданні.
Виконавчий комітет Чернігівської міської ради на підставі ст. 96 ГПК України надав суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року по справі №11/157/13(6/177/5) відмовити, рішення суду залишити без змін.
Представник відповідача приймав участь у судовому засіданні 02.06.2011 року, надав свої пояснення і заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року по справі №11/157/13(6/177/5) залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення.
Прокурор приймав участь у судових засіданнях, надав свої пояснення і заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року по справі №11/157/13(6/177/5) залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 - без задоволення.
В судове засідання позивач не з’явився, повноважного предстаника в судове засідання не направив, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення, які знаходиться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасник судового процесу, який не з’явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, а явка в судове засідання обов’язковою не визнавалась. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності ФОП ОСОБА_2
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника відповідача, прокурора, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 18.02.2005 року позивач набув права власності на нежитлову будівлю: приміщення лазні № 1, загальною площею 1 051,00 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Чернігова (а.с.103, т.1).
12.04.2005 року між Чернігівською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки для експлуатації приміщення лазні АДРЕСА_1, відповідно до умов якого позивачу передано в оренду строком на 5 років земельну ділянку загальною площею 0,1645 га, в тому числі: 0,0060 га – проїзд спільного користування. Цей договір оренди зареєстрований у Чернігівській міській раді, про що у книзі державної реєстрації договорів оренди вчинено запис 12.04.2005 року за № 2580 (а.с. 44, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 28.02.2005 року № 33 «Про будівництво» було дозволено проектно-пошукові роботи ФОП ОСОБА_2 для реконструкції власної будівлі колишньої міської лазні АДРЕСА_1 під магазин-салон для продажу меблів з надбудовою третього поверху, прибудовою ресторану, кафе та влаштуванням автономного джерела теплопостачання за письмовою згодою банку «Надра» на вилучення частки земельної ділянки на користь ФОП ОСОБА_2 (а.с. 99, т. 1).
23.05.2005 року Чернігівською міською радою прийнято рішення № 101 «Про будівництво», відповідно до п. 5.41 якого дозволено будівельні роботи згідно з розробленою проектно-кошторисною документацією ФОП ОСОБА_2 для виконання підготовчих робіт для реконструкції власної будівлі колишньої міської лазні АДРЕСА_1 під магазин-салон для продажу меблів з надбудовою третього поверху, прибудовою ресторану, кафе та влаштуванням автономного джерела теплопостачання (а.с. 28, т. 1).
Згідно з п. 277.4 рішення Чернігівської міської ради від 08.09.2005 року було дозволено розроблення проекту відведення ФОП ОСОБА_2 по зміні цільового призначення земельної ділянки площею 0,1645 га АДРЕСА_1, замість: «експлуатації лазні» – для реконструкції та експлуатації магазину-салону із продажу меблів (а.с. 29, т. 1).
13.03.2007 року між виконкомом Чернігівської міської ради (сторона 1) та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (сторона 2) було укладено договір № 68 між виконкомом міської ради та юридичними чи фізичними особами на виконання заходів щодо розвитку інженерних мереж та соціальної інфраструктури міста (далі – договір № 68, а.с. 10, т. 1).
Відповідно до пункту 1 договору № 68 сторони зобов’язалися шляхом об’єднання фінансів та зусиль реалізувати заходи щодо розвитку інженерних мереж та соціальної інфраструктури міста.
За умовами договору № 68 сторонами погоджено, що сторона 2 (позивач) перераховує кошти у розмірі: 10% від будівельно-монтажних робіт об’єкту: реконструкції будівлі лазні АДРЕСА_1 під магазин-салон для продажу меблів з надбудованою третього та мансардного поверхів з улаштуванням ресторану, кафе з прибудовою гаражного боксу до існуючих гаражів, що складає 119 596,40 грн. на рахунок виконавчого комітету міської ради на вищезазначені цілі, а сторона 1 (відповідач) забезпечує їх використання за призначенням.
Згідно з п. 2 та п. 2.2 договору № 68 відповідач зобов’язався забезпечити цільове використання коштів позивача на виконання робіт, передбачених п. 1 даного договору (розвиток інженерних мереж та соціальної інфраструктури міста) та інформувати позивача про використання коштів, передбачених п. 1 даного договору.
Пунктом 3.1 договору № 68 передбачено, що позивач зобов’язався перерахувати кошти, передбачені п. 1 даного договору: 50% - при отриманні дозволу на початок будівельних робіт; 50% - при введенні об’єкту в експлуатацію.
Умовами п. 4.1 договору № 68 передбачено, що термін дії договору складає 2 роки з моменту його підписання.
Відповідно до п. 5.1 договору № 68 сторони несуть наступну відповідальність: сторона 1 за цільове використання коштів; сторона 2 за своєчасне перерахування коштів. Також сторони визначили, що договір може бути розірваний у судовому порядку за заявою однієї із сторін у випадку невиконання другою стороною своїх зобов’язань. У цьому випадку всі наслідки розірвання договору покладаються на винну сторону (п. 5.2 договору).
12.09.2008 року Чернігівська міська рада прийняла рішення, яким відмовила ФОП ОСОБА_2 у затвердженні проекту відведення зі зміни цільового призначення земельної ділянки загальною площею 0,1645 га АДРЕСА_1, замість «для експлуатації лазні» – «для реконструкції та експлуатації магазину-салону із продажу меблів», в тому числі: площею 0,0068 га, ділянка № 1; площею 0,1517 га, ділянка № 2; площею 0,0060 га, проїзду спільного користування (а.с. 30, т. 1).
У грудні 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Чернігівської області з позовом до виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання договору № 68 між виконкомом міської ради та юридичними чи фізичними особами на виконання заходів щодо розвитку інженерних мереж та соціальної інфраструктури від 13.03.2007 року міста недійсним та стягнення 94 815,00 грн.
При прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у позові місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що відповідач мав на меті тільки отримати від позивача кошти, але при цьому не надати позивачу дозволу на будівництво.
Вимоги ФОП ОСОБА_2, які викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі, обґрунтовані тим, що укладений сторонами договір між виконкомом міської ради та юридичними чи фізичними особами на виконання заходів щодо розвитку інженерних мереж та соціальної інфраструктури № 68 від 13.03.2007 року не відповідає вимогам закону. Так, відповідач не повинен був вимагати від позивача перерахування, тим більше зараховувати на свій рахунок 60 000,00 грн. на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, оскільки договором передбачено перерахування цих коштів при отриманні ФОП ОСОБА_2 дозволу на початок будівельних робіт, а такого дозволу відповідачем надано не було, тому, на думку позивача, утримання відповідачем у себе 60 000,00 грн. коштів є безпідставним.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 року. № 2780-XII до об’єктів містобудування віднесено комунікації та споруди інженерної інфраструктури, будинки і споруди, їх комплекси, які можуть бути розміщені як в межах населених пунктів, та і за їх межами на територіях відповідних рад.
Замовник будівництва – це юридична або фізична особа, яка укладає договір (контракт) на проектування або будівництво об’єкта, видає завдання на проектування у складі вихідних даних, контролює хід їх виконання.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.2007 року № 280-ВР, місцевим органам виконавчої влади надано право щодо залучення коштів у розвиток соціальної та інженерної інфраструктури. Зокрема, таке право виникає у випадку, коли місцеві органи виконавчої влади видають дозвіл на будівництво замовникам будівництва, які мають намір будувати об’єкт.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України „Про планування і забудову територій” від 20.04.00р. № 1699-ІІІ фізичні та юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об’єкта містобудування або юридичні особи, які отримали рішення сільської, селищної, міської ради чи уповноваженого на те виконавчого органу про погодження місця розташування об’єкта, мають право на одержання вихідних даних на проектування цього об’єкта та здійснення проектно-вишукувальних робіт.
Згідно ч.5 ст.27 цього Закону вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктур населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 4.5 ст. 27 цього Закону Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 24.01.07р. № 40 „Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що злучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктур населених пунктів”, пунктом 1 якої установлено, що граничний розмір коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктур населених пунктів (з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування), не може перевищувати 20 відсотків вартості будівництва інженерних споруд та нежитлових будинків (крім будівель закладів культури і закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення).
Зазначена вище Постанова розповсюджується виключно на інвесторів (замовників), які передбачають здійснити будівництво об’єктів містобудування (будівництва), спорудження яких передбачає отримання вихідних даних на їх проектування.
Нормами Закону № 1699 регламентовано, що дозвіл на будівництво потрібно отримувати в органах місцевої виконавчої влади. Для цього необхідно подати заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради чи Київської або Севастопольської міської державної адміністрації.
До заяви подається документ, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або документ про згоду власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки. Перелік інших документів і матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, що додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначається регіональними правилами забудови, які розробляються у відповідності до Типових регіональних правил забудови, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 10.12.2001 року № 219, зареєстрованого в Мін’юсті України 03.01.2002 року за № 4 (далі – Правила).
У розділі 7 вказаних вище Правил викладено механізм надання дозволу на проведення реконструкції будинків, убудовано-прибудованих приміщень, горищ і мансард.
Так, для того щоб отримати дозвіл на проведення реконструкції замовнику потрібно звернутися з відповідною заявою до виконавчого комітету сільської, селищної або міської ради.
Крім того, дозвіл на будівництво не дає права на початок виконання будівельних робіт без отримання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.
Порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації та капітального ремонту об’єктів, встановлено Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000 року № 273, зареєстрованого у Мін’юсті України 25.12.2000 року за № 945/5166, чинного на час виникнення спірних правовідносин сторін. Судом першої інстанції вірно вставнолено, що після прийняття відповідачем вищевказаних рішень від 28.02.2005 року № 33 (а.с. 99, т. 1), від 23.05.2005 року № 101 (а.с. 28, т. 1), від 08.09.2005 року (а.с. 29, т. 1), фактично отримавши дозвіл на будівництво, позивач повинен був оформити передбачені законодавством документи (здійснити дії), необхідні для отримання дозволу на виконання будівельних робіт, який видається місцевою інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, що дає право на початок будівельних робіт.
Натомість, після укладення договору та сплати платіжним дорученням № 237 від 14.03.2007 року коштів 60 000,00 грн. (а.с. 11, т. 1), без отримання дозволу на виконання будівельних робіт, на орендованій земельній ділянці, позивачем були розпочаті роботи по самочинному будівництву прибудови до власного об’єкту нерухомого майна. Загальна площа незавершеного будівництва – самочинно збудованої прибудови становить 218,5 кв.м (а.с. 93, т. 1).
Матеріали справи свідчать, що ФОП ОСОБА_2 звернулася до господарського суду Чернігівської область з позовом до виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва – побудовану прибудову до будівлі за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням господарського суду Чернігівської область від 19.06.2008 року по справі №15/116, яке набрало законної сили, у позові відмовлено. Судом було, зокрема, встановлено що спірний об’єкт є об’єктом незавершеного будівництва, вказане будівництво здійснюється самочинно на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети, а тому відсутні підстави відповідно до закону для винесення рішення про визнання права власності на вказаний об’єкт незавершеного будівництва(а.с. 58, т. 1).
Крім того, рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.12.2008 року по справі № 6/197а, яке набрало законної сили, СПД ОСОБА_2 було відмовлено у позові до Чернігівської міської ради про визнання недійсним вищевказаного рішення Чернігівської міської ради від 12.09.2008 року (а.с. 30, т. 1) та визнання права на зміну цільового призначення земельної ділянки загальною площею 0,1645 га АДРЕСА_1 (а.с. 17, т.1).
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 21.04.2009 року по справі №18/209/23, яке набрало законної сили, було задоволено позов Чернігівської міської ради до СПД ОСОБА_2 та зобов’язано СПД ОСОБА_2 знести самочинно збудовану прибудову (об’єкт незавершеного будівництва) до власного об’єкту нерухомого майна –нежитлового приміщення лазні № 1, розташовану на 218,5 кв.м орендованої земельної ділянки АДРЕСА_1 (а.с. 20, т. 1).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Місцевим господарським судом достовірно встановлено, що зі змісту укладеного 13.03.2007 року договору вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є двостороннім господарським договором, на який розповсюджуються загальні положення про договір Господарського та Цивільного кодексів України.
На підставі договору № 68 у сторін виникли організаційно-господарські зобов’язання (ст.176 ГК України), оскільки вони виникли між суб’єктом господарювання та органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта. Це, насамперед, стосується тих сфер управлінської діяльності, де для оптимального вирішення економічних, соціальних та інших завдань (розвиток інженерних мереж та соціальної інфраструктури міста), що постають перед органом місцевого самоврядування, і де необхідне підключення активної, ініціативної діяльності суб’єкта господарювання.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
У відповідності до норм статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
У договорі № 68 (п. 2.1) сторони визначили обсяг (межі) їх обов’язків та відповідальності. Зокрема відповідач (сторона 1) зобов’язався забезпечити цільове використання коштів позивача (сторони 2) на виконання робіт, передбачених п. 1 договору № 68.
Сторони домовилися, що відповідач (сторона 1) несе відповідальність за цільове використання коштів (п. 5.1 договору № 68).
Згідно із п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Нормами статті 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З огляду на зазначене вище, договір № 68 від 13.03.2007 року є оспорюваним правочином, оскільки його недійсність прямо законом не встановлена.
На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору між виконкомом міської ради та юридичними чи фізичними особами на виконання заходів щодо розвитку інженерних мереж та соціальної інфраструктури № 68 від 13.03.2007 року, оскільки під час укладення вказаного вище договору, сторонами було дотримано всіх вимог законодавства України.
Зокрема, сторони визначили всі істотні умови договору в передбаченому законом порядку, а саме: сторонами було досягнуто згоди щодо предмету договору, термін дії договору, договір погоджений як позивачем, так і відповідачем та виконувався сторонами (зокрема, позивачем були перераховані кошти).
При цьому, цільове використання відповідачем 60 000,00 грн. коштів, перерахованих позивачем 14.03.2007 року, підтверджується наданими відповідачем копіями звітів про витрачання коштів цільового фонду розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Чернігів (а.с. 29-37, т. 2).
З огляду на зазначене вище вбачається, що договір № 68 від 13.03.2007 року укладався з наміром сторін створити правові наслідки та породив їх. А відтак, посилання позивача на те, що відповідач не мав наміру виконувати своє зобов’язання згідно з умовами укладеного 13.03.2007 року договору № 68 є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем ні під час розгляду справи в місцевому господарському суді, ні під час апеляційного розгляду справи не доведено наявності обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочину та безпідставність утримання відповідачем коштів у сумі 60 000, 00 грн., перерахованих позивачем на виконання умов договору № 68 від 13.03.2007 року.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими, недоведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року по справі № 11/157/13(6/177/5) прийнято після повного з’ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв’язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.
Зважаючи на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року по справі № 11/157/13(6/177/5) слід залишити без змін, а апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 без задоволення.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на рішення господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року по справі № 11/157/13 (6/177/5) залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 17.01.2011 року по справі № 11/157/13 (6/177/5) залишити без змін.
3. Матеріали справи №11/157/13 (6/177/5) повернути до господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Гаврилюк О.М.
Мальченко А.О.